ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2005 Справа N 02/3095
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Черкаського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Черкаси (далі - відділення
Фонду)
на рішення господарського суду Черкаської області від
21.12.2004
та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 16.03.2005
зі справи N 02/3095
за позовом відділення Фонду
до закритого акціонерного товариства "Черкаський
агротепличний комбінат", с. Геронимівка Черкаської області (далі -
ЗАТ "Черкаський агротепличний комбінат"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору, на стороні позивача - Черкаський районний центр зайнятості,
м. Черкаси
про стягнення 23 833 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 23833 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій
за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Черкаської області від
21.12.2004 (суддя Пащенко А.Д.) у задоволені позову відмовлено з
тих підстав, що відсутність у звітному періоді облікованого
прибутку у відповідача виключає можливість стягнення з останнього
штрафних санкцій відповідно до частини третьої статті 20 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон). Крім того, оскільки обов'язок
працевлаштування інвалідів покладено саме на органи, перелічені у
частині першій статті 18 Закону, ЗАТ "Черкаський агротепличний
комбінат" не може бути суб'єктом відповідальності за недодержання
зазначеного нормативу.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 16.03.2005 (колегія суддів у складі: суддя
Яковлев М.Л. - головуючий, судді Лобань О.І., Федоров М.О.)
назване рішення залишено без змін. У прийнятті постанови суд
апеляційної інстанції виходив з того, що чинним законодавством у
сфері соціального захисту інвалідів на підприємства покладено
обов'язок лише створювати для інвалідів належні умови праці та
забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, а тому підстави
для застосування до відповідача штрафних санкцій відсутні.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати названі акти попередніх судових
інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору про задоволення
позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами
норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає про
відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту як
створення робочих місць інвалідів, так і повідомлення відповідачем
органи працевлаштування про наявність таких місць шляхом
направлення щомісячного звіту за формою N 3-ПН ( z0464-98 ) (z0464-98)
, що є
підставою для застосування до ЗАТ "Черкаський агротепличний
комбінат" заходів майнової відповідальності в порядку статті 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав
для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- у 2003 році середньооблікова чисельність штатних
працівників ЗАТ "Черкаський агротепличний комбінат" становила
304 особи;
- чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні
працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до
чотиривідсоткового нормативу, у 2003 році становила 12 осіб, у той
час коли у звітному періоді ЗАТ "Черкаський агротепличний
комбінат" фактично було працевлаштовано лише 9 інвалідів;
- за результатами фінансово-господарської діяльності у
2003 році відповідач працював збитково та не одержав прибутку.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій за недотримання установленого
нормативу працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності і господарювання
встановлюється норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від
загальної чисельності працюючих.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою
статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням
Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації
за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Разом з тим, відповідно до частин третьої, четвертої
статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації провадять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У
разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Виходячи з системного аналізу наведених норм Закону
( 875-12 ) (875-12)
, звернення стягнення на майно підприємства може бути
здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у
цього підприємства:
- відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах
станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих
штрафних санкцій за звітний період;
- за даними податкової звітності обліковано наявність
прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів) у звітний період.
Наведене дає підстави вважати, що навіть у випадку невжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення працевлаштування
інвалідів у межах установленого нормативу у разі відсутності у
цього підприємства облікованого прибутку за звітний період не
допускається звернення стягнення суми нарахованих штрафних санкцій
на його майнові активи та, відповідно, штрафні санкції за
недотримання зазначеного нормативу не сплачуються.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду
України від 15.01.2003 N 012/03 зі справи N 4292/1-36
( v1-36700-03 ) (v1-36700-03)
, в якій з огляду на частину третю статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
Верховний Суд України вимагав обов'язкового з'ясування
того, чи був прибуток у конкретного підприємства.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі - Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення
робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного
договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального
захисту населення та відділення Фонду соціального захисту
інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для
працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що
підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за
власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відтак висновок суду апеляційної інстанції про обов'язок
підприємства лише створювати для інвалідів належні умови праці та
забезпечувати інші соціально-економічні гарантії є таким, що не
відповідає наведеним приписам чинного законодавства України. Однак
в даному разі така невірна правова оцінка не вплинула на прийняття
судом апеляційної інстанції правильного по суті спору рішення.
За таких обставин передбачені законом підстави для скасування
оскаржуваних судових актів місцевого та апеляційного господарських
судів відсутні.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Черкаської області від 21.12.2004
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 16.03.2005 зі справи N 02/3095 залишити без змін, а
касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів - без задоволення.