ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02-09.06.2005 Справа N 27/16
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
[...]
розглянула заяву Кабінету Міністрів України надалі (КМ
України)
про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого
господарського суду України
від 18.10.04
у справі N 27/16 господарського суду міста Києва
за позовом Інституту стратегічних оцінок (надалі Інститут)
до КМ України
про визнання постанови частково недійсною
В засіданні взяли участь представники [...]
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 02.06.05 було оголошено перерву до 09.06.05 для
виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин
постанови Вищого господарського суду України.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 02.06.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 23.04.04 господарського суду міста Києва позовні
вимоги Інституту задоволено.
Визнано недійсною постанову Ради Міністрів УРСР від 06.09.79
N 442 ( 442-79-п ) (442-79-п)
в частині взяття на державний облік як
пам'ятника містобудування й архітектури республіканського значення
під охоронним номером N 908 будівлі, розташованої по
вул. Чекістів, 1/15 (в теперішній час вул. Пилипа Орлика, 1/15) у
м. Києві.
Постановою від 25.05.04 Київського апеляційного
господарського суду апеляційну скаргу КМ України задоволено
частково.
Рішення від 23.04.04 господарського суду міста Києва змінено.
Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва
доповнено п. 3 наступного змісту:
"Стягнути з КМ України державне мито у розмірі 85 грн. та
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у
розмірі 118 грн.
Пункт 3 резолютивної частини рішення від 23.04.04
господарського суду міста Києва вважати пунктом 4".
В іншій частині апеляційну скаргу КМ України залишено без
задоволення, а рішення від 23.04.04 господарського суду
міста Києва без змін.
Постановою від 21.09.04 Вищого господарського суду України
касаційну скаргу КМ України задоволено частково, постанову від
25.05.04 Київського апеляційного господарського суду та рішення
від 23.04.04 господарського суду міста Києва скасовано, а справу
передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Постановою від 18.10.04 Вищого господарського суду України
заяву Інституту про перегляд постанови від 21.09.04 за
нововиявленими обставинами задоволено.
Постанову від 21.09.04 Вищого господарського суду України
скасовано.
Постанову від 25.05.04 Київського апеляційного господарського
суду та рішення від 23.04.04 господарського суду міста Києва у
даній справі залишено без змін.
КМ України звернувся до Вищого господарського суду України з
заявою про перегляд постанови від 18.10.04 колегії суддів Вищого
господарського суду України за нововиявленими обставинами, в якій
він просить зазначену постанову Вищого господарського суду України
скасувати та залишити без змін постанову від 21.09.04 Вищого
господарського суду України.
Заява КМ України обґрунтована тим, що відповідно до ч. 1
ст. 381 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
житловий будинок є
невід'ємною складовою садиби, а в цьому разі Інституту передано в
користування об'єкт нежитлового призначення, у зв'язку з чим
заявник вважає, що у суду немає підстав для застосування до
спірних відносин ст. 381 Цивільного кодексу України.
На думку заявника, викладені обставини містять елементи
нововиявлених, які існували на момент прийняття постанови від
18.10.04 Вищого господарського суду України.
Інститут у своєму відзиві на заяву КМ України щодо доводів
заявника заперечує, вважаючи їх без підставними, а постанову від
18.10.04 Вищого господарського суду України такою, що винесена у
повній відповідності до вимог чинного законодавства, у зв'язку з
чим просить заяву про перегляд постанови від 18.10.04 Вищого
господарського суду України за нововиявленими обставинами,
залишити без задоволення, а зазначену постанову без змін.
Розглянувши заяву про перегляд постанови від 18.10.04 за
нововиявленими обставинами, матеріали справи, пояснення
представників сторін, колегія суддів Вищого господарського суду
України встановила наступне.
Як встановлено місцевим судом, 17.02.04 Інститут уклав з КП
"Київжитлоспецексплуатація" договір оренди нежилої будівлі,
розташованої за адресою по вул. П.Орлика, 1/15 у м. Києві (надалі
Будівля).
Також судом першої інстанції встановлено, що після укладення
договору з'ясувалося, що об'єкт оренди є пам'ятником
містобудування й архітектури республіканського значення, взятий на
державний облік постановою Ради Міністрів УРСР від 06.09.79 N 442
( 442-79-п ) (442-79-п)
під охоронним номером N 908.
На підставі матеріалів справи місцевий суд встановив, що на
державний облік Будівля взята в період чинності Закону УРСР "Про
охорону і використання пам'ятників історії і культури" від
13.07.78 ( 3600-09 ) (3600-09)
. Інститут вважає, що будівля взята на
державний облік в якості пам'ятника містобудування в порушення
чинних на 1979 рік нормативних актів, що регулювали зазначене
питання.
Задовольняючи позовні вимоги Інституту, суд першої інстанції
послався на те, що в період взяття Будівлі на державний облік як
пам'ятника містобудування і архітектури республіканського значення
діяли норми Закону УРСР "Про охорону і використання пам'ятників
історії та культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
, який не передбачав перелік
критеріїв та процедури віднесення до пам'ятників містобудування і
архітектури, а Інструкція щодо вказаних критеріїв та процедури
була затверджена лише в 1982 році. Також місцевий суд зазначив, що
КМ України не було надано доказів того, за якими критеріями
Будівля була віднесена до пам'ятників містобудування і
архітектури. При цьому, місцевий суд керувався нормами ст. 16
Закону УРСР "Про охорону і використання пам'ятників історії і
культури", Наказом Міністерства культури СРСР "Про затвердження
Інструкції про порядок обліку, забезпечення схоронності,
утримування, використання і реставрації нерухомих пам'ятників
історії і культури", ст. 268 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постанова апеляційного суду мотивована тими обставинами, що
Інститут є орендарем спірної будівлі на підставі договору оренди,
який недійсним у судовому порядку не визнавався. На будівлі, які
не визнані пам'ятниками історії та культури, не поширюються вимоги
розділу V Закону України "Про охорону культурної спадщини"
( 1805-14 ) (1805-14)
в частині обмежень у використанні будівель, тому судом
було застосовано ст.ст. 402, 403 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 7, 9, 16 Закону України "Про охорону і
використання пам'яток історії і культури" ( 3600-09 ) (3600-09)
.
Постанова від 21.09.04 колегії суддів Вищого господарського
суду України мотивована тим, що обов'язковою умовою визнання акта
недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного
акта прав та охоронюваних законом інтересів організації - позивача
у справі, у зв'язку з чим в постанові визначена вказівка для суду
першої інстанції з'ясувати, у чому саме полягають обставини
справи, пов'язані з порушенням інтересу Інституту, з'ясувати та
визначити конкретні обмеження користування на підставі договору
оренди майна, та відповідне застосування ст.ст. 402-403 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, які перешкоджають Інституту
користуватися майном. Крім того, вказано, що попередніми судовими
інстанціями було неповно з'ясовано обставини справи, зокрема, не
встановлено обставин та не доведено того, що спеціально
уповноважені державні органи, які звернулися з пропозицією про
доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури, діяли з
перевищенням повноважень.
Постанова від 18.10.04 колегії суддів Вищого господарського
суду України обґрунтована тим, що Державною службою охорони
культурної спадщини орендовану Інститутом Будівлю, яку зведено
протягом 1911-1913 років як житловий будинок (історична назва
"Будинок Ковалевського") разом із супутніми
господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними
комунікаціями, багаторічними насадженнями та земельною ділянкою
площею 3 207,02 кв. метра визнано садибою, у зв'язку з чим суд
прийшов до висновку, що спірні правовідносини з цього питання
врегульовано ст. 381, а не ст.ст. 402 і 403 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
. Наведені обставини суд визнав нововиявленими.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи
заяву КМ України до розгляду, взяла до уваги, що згідно з ч. 1
ст. 114 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
здійснюється тим господарським судом першої інстанції, який
прийняв це рішення. За змістом ч. 2 ст. 114 Господарського
процесуального кодексу України, а також з врахуванням п. 3.2
роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі
питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за
нововиявленими обставинами" від 21.05.02 N 04-5/563
( v_563600-02 ) (v_563600-02)
постанови касаційної інстанцій, якими змінено чи
скасовано рішення суду першої інстанції, переглядаються за
нововиявленими обставинами судом тієї інстанції, яким змінено або
прийнято нове судове рішення.
Переглядаючи справу за нововиявленими обставинами, колегія
суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно
до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд може переглянути прийняте ним судове
рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами,
що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі
заявникові.
У відповідності до п. 5 постанови Пленумом Верховного Суду
України від 27.02.81 N 1 ( v0001700-81 ) (v0001700-81)
"Про практику перегляду
судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і
постанов у цивільних справах, що набрали законної сили",
нововиявленими можуть розглядатись обставини, що обґрунтовують
вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для
правильного вирішення справи, які існували на час постановлення
судового рішення, але про них не знали і не могли знати заявник і
суд. Не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що
виникли чи змінилася після прийняття рішення, обставини.
Аналогічні рекомендації з питань застосування норм
процесуального права дала господарським судам президія Вищого
господарського суду України у пункті 1.1 роз'яснення від 21.05.02
N 04-5/563 ( v_563600-02 ) (v_563600-02)
"Про деякі питання практики перегляду
рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", відповідно
до якого виникнення нових змін обставин після вирішення спору не
можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за
правилами розділу XIII Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Крім того, береться до уваги, що днем виникнення
нововиявлених обставин слід вважати день, коли вони стали або
повинні були стати відомі заявникові.
Отже, суд на підставі ст. 112 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
може переглянути прийняте ним судове
рішення за двох умов в їх комплексному зв'язку: істотність
нововиявлених обставин для розгляду справи і виявлення їх після
прийняття судового рішення у справі.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що факт спорудження будівлі в 1911-1913 роках як жилої
відображено в оспорюваній постанові Ради Міністрів
Української РСР ( 442-79-п ) (442-79-п)
, а отже заявнику про це мало бути
відомо.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
та обставина, що садиба є неподільною у разі її відчуження, не
стосується спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з
передачею пам'ятника містобудування та архітектури Інституту в
оренду, а не у власність.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є
фактичними даними, які в установленому порядку спростовують факти,
покладені в основу судового рішення.
Таким чином, постанова Вищого господарського суду України від
18.10.04 підлягає перегляду за нововиявленими обставинами
відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В основу постанови від 18.10.04 Вищого господарського суду
України покладено факт присвоєння спірній будівлі статусу садиби
згідно з листом Державної служби охорони культурної спадщини від
08.10.04 N 22-1634/35.
Проте, такий висновок спростовується умовами укладених
Інститутом з КП "Київжитлоспецексплуатація" договорів оренди від
17.02.04 N 06/1202 та 06/1203, якими передбачено передачу орендарю
нежилих будівель по вул. Пилипа Орлика, 1/15 (під літерами "а",
"б", "в", "д") для розміщення підрозділів. В іншому випадку, за
наявності статусу житлового, відповідно до ст.ст. 379 і 380
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
будинок взагалі не міг бути
переданий Інституту як юридичній особі, оскільки призначений для
постійного проживання фізичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 381 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
житловий будинок є невід'ємною складовою садиби, а у
даному спорі Інституту передано в користування об'єкт нежитлового
призначення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує,
що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у
зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних
Законом ( 3600-09 ) (3600-09)
інтересів організації - позивача у справі.
Невстановлення обставин та недоведення того, що спеціально
уповноважені державні органи, які звернулися з пропозицією про
доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури, діяли з
перевищенням повноважень свідчить про неповне з'ясування обставин
справи свідчить також.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази. Ці обмеження поширюються і на
права касаційної інстанції у перегляді рішення за нововиявленими
обставинами. Отже, з урахуванням зазначеного, а також ст. 32
Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський
суд України може переглядати судове рішення за нововиявленими
обставинами лише у випадках, коли цей перегляд не пов'язаний із
дослідженням фактичних даних, на підставі яких суд встановлює
наявність чи відсутність нововиявлених обставин.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
постанова від 21.09.04 Вищого господарського суду України підлягає
залишенню без змін.
У зв'язку з вказаними обставинами наявні підстави для
направлення справи на новий розгляд, а тому заява КМ України про
перегляд постанови від 18.10.04 колегії суддів Вищого
господарського суду України підлягає задоволенню, постанова від
18.10.04 Вищого господарського суду України підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 114
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів П О С Т А Н О В И Л А:
Заяву Кабінету Міністрів України про перегляд постанови від
18.10.04 Вищого господарського суду України задовольнити.
Постанову від 18.10.04 Вищого господарського суду України по
справі N 27/16 господарського суду міста Києва скасувати.
Постанову від 21.09.04 Вищого господарського суду України по
справі N 27/16 господарського суду міста Києва, якою постанову від
25.05.04 Київського апеляційного господарського суду та рішення
від 23.04.04 господарського суду міста Києва скасовано, а справу
передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва,
залишити без змін.