ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.2005 Справа N А-42/427-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
за участю представників: [...]
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
СДПІ у м. Харкові
на постанову від 21.03.2005 Харківського апеляційного
господарського суду
у справі N А-42/427-04
за позовом ВАТ "Реал-банк" м. Харків
до СДПІ у м. Харкові
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні
позивача НБУ в особі управління у Харківській області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень на суму
1248276,63 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від
27.01.2005 (суддя [...]) позовні вимоги задоволені, податкові
повідомлення-рішення визнані недійсними.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
21.03.2005 (судді [...]) рішення суду по цій справі залишено без
зміни, так яку кредитування страхових компаній на пільгових умовах
є правомірним, оскільки страхові компанії не є платниками податку
за ставкою 3%, страхові компанії не є пов'язаними особами.
Від'ємний фінансовий результат від операцій з цінними паперами до
складу валового доходу не включено обґрунтовано, грошові кошти
залучені від філії у межах банку не є кредитом, Закон України від
28.12.1994 N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
"Про оподаткування прибутку
підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР) зобов'язує банк створювати
страховий резерв за рахунок валових витрат.
Судова колегія зазначає, що створення страхового резерву по
цінних паперах в портфелі банку відповідає чинному законодавству,
порушено терміни проведення перевірки.
СДПІ по роботі ВПП у м. Харкові просить скасувати повністю
судові рішення по цій справі так як судами неправильно застосовані
норми матеріального права, а саме п.п. 12.2.1, п.п. 12.2.2,
п. 12.2.3, п. 12.2 ст. 12 Закон N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, судом
не враховано роз'яснення ДПА України від 31.07.2003
N 11899/7/15-1317 стосовно обліку цінних паперів, податковий орган
згідно ст. 15 Закону України від 21.12.2000 N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181)
має право самостійно визначати суму податкових зобов'язань не
пізніше 1095 днів з моменту подання податкової декларації,
операції з отримання кредиту між філією та банком не призводять до
зміни валових витрат, а отже порушені вимоги ст. ст. 4, 5 Закон
N 334/94-ВР.
Включення до складу валових витрат комерційних ризиків
призвело до порушення п.п. 12.2.1 п.п. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закон
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 19 Закону України "Про страхування"
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
. При кредитуванні страхових компаній за ставками, що
є нижчими за звичайну ціну господарськими судами неправильно
застосовано п. 7.4.3 ст. 7 Закон N 334/94-ВР, податок на прибуток
занижено у сумі 832184,42 грн., акт перевірки відповідає вимогам
порядку оформлення результатів документальних перевірок, що
затверджено наказом ДПА від 16.09.2002 N 429 ( z1023-02 ) (z1023-02)
та
відповідно зареєстровано в Мінюсті України.
НБУ вважає, що формування резерву не призводить до зменшення
оподатковуваного доходу банку.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Суди помилково дійшли до висновку, що відповідачем залишено
поза увагою можливі втрати по таких цінних паперах внаслідок
погіршення фінансового стану емітента цінного папера чи зниження
ринкової вартості цінних паперів внаслідок погіршення фінансового
стану емітента цінного папера чи зниження ринкової вартості цінних
паперів внаслідок зміни ринкової норми доходності та необхідність
резервування всіх груп цінних паперів, що перебувають у портфелях
банку на продаж і на інвестиції, як передбачено "Положенням про
порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків
банків від операцій з цінними паперами та інших вкладень у
статутні фонди підприємств" затвердженого Постановою Правління НБУ
від 30.12.1999 p. N 629 ( z0045-00 ) (z0045-00)
(Постанова N 629) та
зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.01.2000 р. за
N 45/4266 із змінами та доповненнями (абз. 3 знизу стор. 13
постанови суду).
Беручи до уваги вищевикладене необхідно зазначити, що
господарський суд при прийнятті рішення помилково керувався не
законом про оподаткування, а Постановою N 629 ( z0045-00 ) (z0045-00)
, яка
регламентує фінансовий облік банку.
Податковий облік передбачає створення страхового резерву
тільки п.п. 12.2.1, п.п. 12.2.2 та п. 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
із змінами та доповненнями, а отже судом
неправильно застосовані норми матеріального права, а саме:
п.п. 12.2.1, п.п. 12.2 та п.п. 12.2.3 ст. 12 Закону N 334/94-ВР.
Згідно з підпунктом 12.2.2. пункту 12.2 ст. 12 Закон
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, створення страхового резерву
здійснюється у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків
неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками,
придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості,
визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для
банків Національним банком України.
Отже, зазначеним підпунктом Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до компетенції НБУ в частині регламентування податкового обліку
страхового резерву банків віднесено лише встановлення
заборгованості.
Вищий господарський суд України зазначає, що податковий облік
передбачає відшкодування можливих збитків від операцій з цінними
паперами, за якими відсутня заборгованість в розумінні
п.п. 12.2.1. п.п. 12.2.2 та п. 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, тоді як відповідно до п.п. 7.6.1
п. 7.6. ст. 7 Закону N 334/94-ВР ними є доходи майбутніх періодів
від таких операцій протягом строків, визначених ст.6 цього Закону,
а не валові витрати Цінні папери обліковуються Банком на
балансовому рахунку 3114 "Боргові цінні папери, випущені не
фінансовими підприємствами, у портфелі банку на продаж" та
враховуються ВАТ "РЕАЛ-БАНК" у портфелі банку на продаж.
Таким чином, векселі, по яких ВАТ "РЕАЛ-БАНК" формував
резерв, придбані банком з метою їх подальшого продажу та отримання
доходу. Будь-яка заборгованість у ВАТ "РЕАЛ-БАНК" за операціями
купівлі-продажу відсутня. Тобто, у банка немає ризиків
неповернення основного боргу.
Щодо розподілу від'ємного результату від операцій з іншими
паперами, (донарахований податок 152 246,10 грн.).
Суд помилково зазначає, що оскільки додаток К2 ( z0271-03 ) (z0271-03)
до декларації взагалі не містить графи для позитивного результату
від операцій з цінними паперами позивач станом на 01.01.2003 р.,
для подальшого податкового обліку з цінними паперами, самостійно
здійснив розподіл суми від'ємного фінансового результату від
операцій з цінними паперами, пропорційно за видами цінних паперів
(абз. 1 з низу стор. 9 постанови суду).
Зазначене не відповідає дійсності, свідчить про неповноту
встановлених обставин справи, так як додаток К2 ( z0271-03 ) (z0271-03)
до
Декларації з податку на прибуток банківської установи за 1 квартал
2003 р. (вх. N 4042 від 29.04.2003 р.) має такі графи:
графа 1 - прибуток або збиток від операції з акціями
від'ємний фінансовий результат попереднього звітного періоду
(графа 1.3 додаток К2 ( z0271-03 ) (z0271-03)
зазначена сума
5 375.5 тис. грн., (стор. 32-33 акту перевірки).
графа 2 - прибуток або збиток від операції з облігаціями
Банком не зазначена, тобто відсутні дані. (сума не зазначена).
графа 3 - прибуток або збиток від операції з векселями
від'ємний фінансовий результат попереднього звітного періоду
(графа 3.3 додаток К2 ( z0271-03 ) (z0271-03)
зазначена сума 5 43,4 тис. грн.
(стор. 32-33 акту перевірки).
Таким чином, Харківським апеляційним господарським судом при
вирішені спору, не з'ясовані обставини справи, що унеможливило
правильне застосування норм матеріального права.
Судом не було враховано, що відповідно до п.п. "а" 4.4.2.
п. 4.2 ст.4 Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
роз'яснення окремих положень
податкового законодавства надаються контролюючими органами у
порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом
контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього
пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, та економічного змісту
податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається;
Оскільки, ДПА України листом від 31.07.2003 p.
N 11899/7/15-1317 ( v1189225-03 ) (v1189225-03)
, надала роз'яснення окремих
положень податкового законодавства щодо ведення окремого обліку
цінних паперів у розрізі окремих видів цінних паперів банківська
установа повинна була керуватись при веденні окремого обліку
цінних паперів саме роз'ясненням ДПА України.
Крім того. п. 11 Перехідних положень Закону України від
24.12.2002 p. N 349-IV ( 349-15 ) (349-15)
"Про внесення змін до Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено: якщо
платник податку задекларував від'ємне значення об'єкта
оподаткування (балансові збитки) за наслідками податкового
періоду, що передує податковому періоду, з якого починають
застосовуватися норми цього Закону, таке від'ємне значення об'єкта
оподаткування для цілей оподаткування обліковується окремо, не
включається до складу валових витрат та враховується таким
платником податку у зменшенні об'єкта оподаткування наступних
податкових періодів протягом 12 календарних кварталів з моменту
виникнення такого від'ємного значення.
Актом перевірки ВАТ "РЕАЛ-БАНК" зазначено період перевірки з
01.07.2002 р. по 31.12.2003 р. (стор. 1 акту перевірки від
30.09.2004 N 877/34-626/14360721).
При цьому, статтею 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
визначено, що Закони та інші нормативно-правові акти мають дію в
часі.
Таким чином, висновок суду, щодо п. 2 перехідних Положень
Закону України від 01 липня 2004 р. N 1957-IV ( 1957-15 ) (1957-15)
"Про
внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" в періоді перевірки (з 01.07.2002 р. по 31.12.2003) є
таким, що не відповідає вимогам ст. 58 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
є необґрунтованим.
Крім того, судом при винесенні постанови не було враховано
п.п. 15.1.1. п. 15.1 ст. 15 Закону N 2181-14 ( 2181-14 ) (2181-14)
, а саме:
що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових
зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом,
не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем
граничного строку подання податкової декларації, (абз. 2 стр. 10
постанови).
Вищий господарський суд України у п. 9 Роз'яснення від
12.05.19995 р. N 02-5/451 ( v_451800-95 ) (v_451800-95)
"Про деякі питання
практики вирішення спорів за участю органів державної податкової
служби" із змінами та доповненнями зазначив, що відносини, які
виникають між підприємствами, установами, організаціями і
державною податковою інспекцією у зв'язку із здійсненням нею своїх
контрольних функцій відповідно до Закону, не є цивільно-правовими.
Отже, п.п. 15.1.1. п. 15.1 ст. 15 Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
податковий орган має право самостійно визначити суму податкових
зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня,
наступного за останнім днем граничного строку подання податкової
декларації.
Податкова декларація та додатки до неї банківської установи
за 1 квартал 2003 р. подана до СДПІ ВГТП у м. Харкові
29.04.2003 р. вх. N 4042, що відповідає вимогам п.п. 15.1.1.
п. 15.1 ст. 15 Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Однак, до уваги дані обставини справи не прийняті, що
свідчить про порушення п.п. 15.1.1. п. 15.1 ст. 15 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що до складу валових витрат відносяться
будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів
за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами,
депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або
нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської
діяльності платника податку.
Пунктом 1.11 статті 1 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
зазначено, що кредит це кошти та матеріальні цінності, які
надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним
або фізичним особам на визначений строк та під процент. Ст. 2
Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 07.12.2000
N 2121-III ( 2121-14 ) (2121-14)
із змінами та доповненнями (далі - Закон
N 2121) передбачено, що підрозділ та філія банку не мають статусу
юридичної особи і виконують функції, визначені банком, або
здійснюють банківську діяльність від імені банку.
Статтею 41 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
(який діяв
у перевіряємому періоді) визначено, що "Угодами визначаються дії
громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав або обов'язків".
Оскільки, укладання договору між підрозділом банку (тобто
філією) та головним банком відбувається в межах однієї юридичної
особи - банку, то укладання такого договору не встановлюють зміну,
або припинення цивільних прав та обов'язків для цього банку -
юридичної особи.
Тобто, кошти та матеріальні цінності, які надаються у
користування своїм філіям чи підрозділам чи філіями юридичній
особі на визначений строк та під проценти не є кредитом і,
відповідно, будь-які витрати, пов'язані з виплатою або
нарахуванням цих процентів, не включаються до складу валових
витрат таких підрозділів чи юридичної особи.
Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
зазначено, що операції з отримання (надання)
фінансової допомоги між платником податку та його філіями,
відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають
статусу юридичної особи, розташованими на території України, не
призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів
Таким чином, грошові кошти залучені або надані банком у межах
даної банківської установи на даний строк не є кредитом, борговим
зобов'язанням і відповідно, будь які витрати, пов'язані з виплатою
та нарахуванням таких відсотків, не включаються до складу валових
витрат.
Таким чином, господарськими судами не враховані норми
матеріального права, а саме: п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 п.п. 5.5.1
п. 5.5 ст. 5 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Щодо визначення податкового зобов'язання по віднесенню на
валові витрати страхового резерву по наданих кредитах
(донарахований податок складає - 57 900,00 грн.)
Згідно ст. 15 Закону України від 07.03.1996 N 85/96-ВР
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
"Про страхування" із змінами та доповненнями (далі -
Закону N 85/96-ВР) - договір страхування - це письмова угода між
страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на
себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити
страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у
договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено
договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а
страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у
визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно п. 3 ст. 19 Закону N 85/96-ВР ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
,
страховик зобов'язаний: "при настанні страхового випадку здійснити
страхову виплату або виплату страхового відшкодування у
передбачений договором строк. Страховик несе майнову
відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати
(страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки
(штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору
страхування".
Метою страхування банківською установою кредитних ризиків є
захист її майнових інтересів банку у разі неповернення
позичальником боргу, та перенесення відповідальності за заподіяні
збитки за неповернення кредитів на страхову установу з моменту
підписання страхового договору. У разі настання страхового випадку
(неповернення кредиту) покладено обов'язок здійснити страхову
виплату страхувальнику покладається на страховика.
Ризики щодо, неповернення основного боргу за кредитами
(іншими видами заборгованості), а в даному випадку за заподіяні
збитки в результаті неповернення кредитів несе страхова установа.
При цьому, згідно із п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено включення до складу валових
витрат банківської установи, будь-яких витрат зі страхування майна
платника податку: кредитних та інших комерційних ризиків платника
податку.
Щодо розміру відсоткової ставки за кредитами наданими
юридичними особам (донарахований податок складає - 70 705,48 грн.)
Відповідно, п.п. 7.4.3. п. 7.4 ст. 7 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, зазначено, що положення підпунктів 7.4.1. 7.4.2
поширюються також на операції з юридичними особами, які не є
платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або
сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку,
ставками.
Відповідно із п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оподаткування операцій з такими особами
здійснюється у відповідності до вимог п.п. 7.4.1 та 7.4.2 ст. 7
Закону, а саме: "доход ... визначається виходячи із договірних
цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи,
послуги), що діяли на дату такого продажу".
Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, зазначено, що звичайною ціною вважається ціна
товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо не
доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає
рівню справедливих ринкових цін:
Крім того, п.п. 1.20.8. п. 1.20 статті 1 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, визначено, що "обов'язок доведення того, що ціна
договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених
цим Законом, покладається на податковий орган у порядку
встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку
податковий орган має право надати запит, а платник податку
зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на
норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту."
На підставі інформації наданої ВАТ "РЕАЛ-БАНК" (листи від
29.04.2004 за N 07-228/922 та від 17.06.2004 за N 07-228/1188)
(додаток до акту перевірки N 22), визначено, що звичайні
відсоткові ставки по ВАТ "РЕАЛ-БАНК" за кредитами не відповідають
рівню звичайної ціни.
Так наприклад:
Звичайна відсоткова ставка по ВАТ "РЕАЛ-БАНК" за кредитами
станом 1 квітня 2002 складала 27,8%, однак банківською установою
по кредитній угоді з АТ СК "Аванте" від 09.04.2002 N 31 відсоткова
ставка встановлена у розмірі 22% (додаток 22 до акту перевірки).
Таким чином, господарськими судами неправильно застосовано
норми матеріального права п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно з п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
"у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує
суму податкового зобов'язання платника податків за підставами,
викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункт 4.2 статті 4
цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у
розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми
податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів,
установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу),
починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата,
та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання
таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої
суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості
податкових періодів, що минули."
Судами не враховано лист ДПА України від 23.09.2004 р.
N 18437/7/23-411, яким підтверджено, що акт перевірки ВАТ
"РЕАЛ-БАНК" відповідає всім вимогам Порядку оформлення результатів
документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного
законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними
особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими
підрозділами", затвердженого наказом ДПА України від 16.09.2002
N 429 ( z1023-02 ) (z1023-02)
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
29.12.2002 за N 1023/7311, із змінами та доповненнями (додаток
п. 6 доповнення до відзиву від 01.12.2004 р. N 11512/10/10-025).
Відповідно до ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд не розглядає спори про відповідність актів перевірки чинному
законодавству та визнання їх недійсними.
Підпунктом 6.2 пункту 6 Роз'яснення Вищого господарського
суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35 ( v5_35800-00 ) (v5_35800-00)
"Про
деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням
недійсними актів державних чи інших органів" із змінами і
доповненнями зазначено, що акти документальних перевірок, не
підлягають розгляду в господарських судах оскільки, ці акти не
мають обов'язкового характеру.
Підпунктом. 4.3 пункту 4 Порядку направлення органами
державної податкової служби України податкових повідомлень
платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової
адміністрації України від 21.06.2001 p. N 253 ( z0567-01 ) (z0567-01)
із
змінами та доповненнями та зареєстрованого в Мінюсті України
06.07.2001 р. N 567/5758 зазначено, що за результатами розгляду
скарг виноситься податкове повідомлення-рішення та через дріб
номер скарги, щодо якої надсилається податкове
повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат включаються суми коштів,
внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому ст. 12
цього Закону.
Таким чином, судами попередніх інстанцій порушено ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
повноти з'ясування обставин справи, що свідчить про неповне
дослідження предмету та правової природи спору, унеможливило
правильне застосування приписів матеріального та процесуального
законодавства.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи
відхиляється як таке, що не узгоджується з вимогами ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки є необґрунтованим.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу СДПІ по роботі з ВПП задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
21.03.2005 у справі N 42/427-04 та рішення суду по цій справі
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області у іншому складі суддів.