ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.2005 Справа N 25/179
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 18.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Енергія"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від
17.11.2004 р.
та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 08.02.2005 р.
у справі N 25/179 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом ТОВ "Енергія"
до ВАТ ДХК "Павлоградвугілля"
про повернення майна та стягнення 3 640 312,62 грн.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія" /надалі -
ТОВ "Енергія"/ звернулось до господарського суду Дніпропетровської
області з позовом до Відкритого акціонерного товариства Державної
холдингової компанії "Павлоградвугілля" /надалі ВАТ ДХК
"Павлоградвугілля"/ про повернення майна на загальну суму
7 635 586,32 грн., а у разі неможливості повернути майно -
стягнути вказану суму, та про стягнення 3 640 312,62 грн., які
становлять вартість поліпшень орендованого майна.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
17.11.2004 р. у справі N 25/179 в задоволенні позовних вимог
відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факт
перебування витребовуваного майна у володінні відповідача та те,
що останнє знаходилось на території ЦЗФ "Павлоградська" саме у
період прийняття відповідачем орендованого позивачем майна. За
умовами договору оренди поліпшення орендованого майна повинні були
відбуватись за рахунок амортизаційних відрахувань позивача
(орендаря) і є власністю відповідача (орендодавця). Позивачем не
доведено факту здійснення поліпшень за власний рахунок, а також
узгодження даних поліпшень з орендодавцем.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 08.02.2005 р. рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 17.11.2004 р. у справі N 25/179
залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, ТОВ
"Енергія" звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 17.11.2004 р. та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
08.02.2005 р. у справі N 25/179 скасувати та прийняти нове
рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те,
що судом апеляційної інстанції порушені та неправильно застосовані
норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 48,
49, 50, 55 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
ст.ст. 387, 400, 778 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 43, 84, 104,
105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами обох інстанцій, 15.02.2002 р. між ДВАТ
"ЦЗФ "Павлоградська" (Орендодавець) та ТОВ "Енергія" (Орендар)
було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу
N ЦМК 01/2 балансовою вартістю 22 911 030,00 грн.
03.03.2002 р. між сторонами підписано акт прийому-передачі
орендованого майна залишковою вартістю 22 911 127,84 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від
16.12.2003 р. у справі N 19/34 було визнано недійсним на майбутнє
договір оренди N ЦМК 01/2 від 15.02.2002 р., зобов'язано ТОВ
"Енергія" повернути відповідачу цілісний майновий комплекс, що був
переданий за вказаним договором.
06.02.2004 р. господарським судом м. Києва на виконання
вищезазначеної постанови було видано наказ N 19/34 про
зобов'язання ТОВ "Енергія" повернути ДВАТ "ЦЗФ "Павлоградська" -
дочірньому підприємству ДХК "Павлоградвугілля" цілісний майновий
комплекс, переданий за договором оренди від 15.02.2002 р.
N ЦМК 01/2.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, виконання
судового рішення здійснюється в порядку, встановленому Законом
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
Як встановлено судами обох інстанцій, цілісний майновий
комплекс позивачем не був переданий добровільно відповідачу, а
отже, повинен був бути переданий в примусовому порядку згідно
вимог Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох
інстанцій, 16.02.2004 р. було відкрито виконавче провадження по
виконанню наказу господарського суду м. Києва N 19/34 від
06.02.04 р., 24.02.2004 р. вказане виконавче провадження зупинено,
10.03.2004 р. поновлено виконавче провадження.
Як вбачається з акту державного виконавця від 17.03.2004 р.
(т.3 а.с.233), державним виконавцем 17.03.04 р. встановлено, що
цілісний майновий комплекс, переданий за договором оренди від
15.02.2002 р. N ЦМК 01/2, повернуто ДВАТ ЦЗФ "Павлоградська" ДП
ДХК "Павлоградвугілля".
Відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, у разі присудження стягувачеві предметів,
зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає
ці предмети у боржника і передає їх стягувачеві, про що складає
акт передачі.
В матеріалах справи відсутній акт вилучення та передачі
цілісного майнового комплексу (майна, яке входить до складу ЦМК)
від позивача до відповідача, складеного державним виконавцем.
Виходячи з вищенаведеного, враховуючи, що позивач добровільно
не передавав цілісний майновий комплекс на користь відповідача,
передача вказаного комплексу за участю державного виконавця не
проводилась, суди обох інстанцій не надали належну правову оцінку
тим правовідносинам, які склались між сторонами при поверненні
цілісного майнового комплексу відповідачу по визнаному недійсним
договору оренди.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі
докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої
сили.
Відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у мотивувальній частині вказуються, зокрема,
обставини справи, встановлені господарським судом; причини
виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення;
доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази
сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи
рішення.
Як встановлено судами обох інстанцій, позивач підтвердив своє
право власності на витребуване ним майно, але доказів знаходження
витребовуваного майна у відповідача не підтвердив.
При цьому, судами обох інстанцій не взято до уваги, що
позивач не приймав участі в передачі майна цілісного майнового
комплексу відповідачу після визнання недійсним договору оренди, та
позбавлений був можливості потрапити на територію цілісного
майнового комплексу після 24.02.2004 р.
Судами обох інстанцій не наведено правових обґрунтувань щодо
неприйняття наданих позивачем актів щодо монтажу та введення в
експлуатацію придбаного ним обладнання власними силами на
території орендованого цілісного майнового комплексу, внутрішніх
накладних по відпуску відповідного обладнання на виробничу філію
"Збагачувальна фабрика "Павлоградська" в якості доказів
знаходження витребуваного майна на території цілісного майнового
комплексу до 24.02.2004 р.
При цьому, суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення,
не маючи достовірних доказів щодо наявності чи відсутності
витребовуваного майна на території цілісного майнового комплексу
та без перевірки фактів, на які посилаються сторони, органами
прокуратури, враховуючи значну суму позову та вартість обладнання,
що зникло.
Як встановлено судами обох інстанцій, відповідно до
пункту 4.1 договору оренди від 15.02.02 р. N ЦМК 01/2
амортизаційні відрахування на орендоване майно підприємства
залишаються у розпорядженні орендаря та використовуються для
відновлення основних фондів підприємства. Відповідно до
пункту 4.2. договору оренди поліпшення орендованого майна
підприємства, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань є
власністю орендодавця.
Крім того, пунктом 6.3. договору оренди передбачено, що
орендар має право за письмовим погодженням з орендодавцем вносити
зміни до складу орендованого майна підприємства, у тому числі
шляхом відмови у подальшому використанні окремих агрегатів та/або
виробничого устаткування у технологічному процесі, а також
здійснювати за власний рахунок реконструкцію, технічне
переозброєння та інші поліпшення, що зумовлюють зміну його
вартості, з обов'язковим розподілом і затвердженням вартості
витрат за рахунок орендаря, на які орендодавець не має права
власності.
Враховуючи наявність у договорі оренди двох протилежних
положень щодо права власності на зроблені орендарем поліпшення,
суди обох інстанцій не дослідили належним чином правомірності
нарахування відповідачем позивачу амортизаційних відрахувань, їх
розмір, порядок нарахування амортизаційних відрахувань та
здійснення за їх рахунок відповідних поліпшень орендованого майна.
За таких обставин, судова колегія Вищого господарського суду
України вважає, що оскаржувані рішення та постанова винесені з
порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, а
тому підлягають скасуванню.
У зв'язку з тим, що суду касаційної інстанції не надано право
збирати нові докази, а судами першої та апеляційної інстанцій не
були встановлені всі обставини справи, справа підлягає передачі на
новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
При новому розгляді господарський суд має дослідити всі обставини,
зазначені у постанові, необхідні для вирішення спору, оцінити їх у
сукупності та вирішити спір відповідно до вимог чинного
законодавства.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ "Енергія" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 08.02.2005 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 17.11.2005 р. у справі N 25/179 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.