ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.2005 Справа N 14/182
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дерепи В.І
суддів: Грека Б.М. - (доповідача у справі), Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Розгай"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.03.05
у справі N 14/182 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розгай"
до Комунального підприємства по утриманню житлового
господарства Святошинського району м. Києва
про визнання недійсним договору оренди
за участю представників від:
позивача -
Розум Ю.Ю. (директор), Мінка В.Ю. (дов. від 02.06.05)
скаржника -
Саган І.П. (дов. N 314), Кошолап Т.М. (дов. N 425)
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Розгай",
звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання
недійсним договору оренди нежитлового приміщення N 18, укладеного
між сторонами 10.02.03, за умовами якого позивачу було передане в
оренду підвальне приміщення площею 200 кв. м. в буд. N 7 по
вул. Г. Юри в м. Києві. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач
є власником частини приміщення першого поверху нежитлової окремо
розташованої будівлі за адресою: м. Київ, вул. Г. Юри, 7, в той
час, як підвальне приміщення, яке є предметом договору оренди,
знаходиться прямо під приміщенням, що є власністю позивача. Тому
позивач вважає, що підвальне приміщення, на підставі Закону
України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств
(малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
переходить у його власність, як
підсобне приміщення.
Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Калатай Н.Ф.)
від 07.12.04, залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі:
головуючого-судді Корсака В.А., суддів: Авдєєва П.В., Коршун Н.М.)
від 30.03.05 в позові відмовлено. Судові акти мотивовано тим, що
позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що
підвальне приміщення належить йому на праві приватної власності,
так само, як і доказів того, що оспорюваний договір суперечить
будь-яким нормам законодавства. Позивачем також не було доведено,
що підвальне приміщення, яке предметом договору оренди, є
підсобним приміщенням. Судами також зазначено, що для регулювання
спірних правовідносин мають застосовуватися норми Закону України
"Про приватизацію державного майна", а не Закону України "Про
приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
, на який посилається позивач.
Не погоджуючись із ухваленими по справі судовими актами,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 30.03.05 та рішення
господарського суду м. Києва від 07.12.05 та ухвалити нове рішення
про задоволення позову. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник
посилається на те, що орендодавець не є уповноваженою особою на
укладання договору оренди підвального приміщення та на своє право
власника на згадане підвальне приміщення.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено, що будівля N 7 по вул. Гната Юри в місті Києві
відноситься до об'єктів комунальної власності, про що свідчать
рішення Київської міської ради N 1/1642 від 27.12.01, рішення
5 сесії Святошинської районної в м. Києві ради XXIV скликання від
01.10.02. "Про формування власності територіальної громади
Святошинського району м. Києва", яким затверджено перелік об'єктів
комунальної власності територіальної громади району, до якого
увійшов і нежилий будинок N 7 по вул. Гната Юри.
06.05.98 між Представництвом фонду державного майна та
позивачем укладено договір купівлі-продажу, згідно п. 1.1 якого,
позивач купив приміщення 1 поверху частини нежитлової окремо
розташованої двоповерхової будівлі загальною площею 82,8 кв. м.,
що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Гната Юри, 7. В даному
договорі відсутнє посилання на те, що у власність позивача
переходить будь-яке підвальне приміщення. Інших документів, що
підтверджували б право власності позивача на частину будівлі
згаданою адресою, позивачем надано не було.
10.02.03 між Комунальним підприємством по утриманню житлового
господарства Святошинського району м. Києва та позивачем, на
підставі розпорядження Святошинської районної у м. Києві державної
адміністрації N 144 від 05.02.2003 р. та ордеру N 19 від 07.02.03,
укладено договір оренди нежитлового приміщення N 18, відповідно до
якого, позивач прийняв в строкове платне користування нежитлове
підвальне приміщення площею 200 кв. м., по вул. Гната Юри, 7, під
розміщення складу.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203
цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, встановлює
наступні вимоги до правочину:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим
актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом,
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним.
Судами було встановлено, що договір оренди від 10.02.03
відповідає наведеним правовим приписам, а тому суди правомірно
дійшли висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним
згаданого договору.
Посилання скаржника на те, що будучи власником частини
приміщення першого поверху не житлової, окремо розташовуваної
будівлі за адресою: м. Київ, вул. Г. Юри, 7, під якою розташоване
згадане підвальне приміщення, він, на підставі Закону України "Про
приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
є власником приміщення, яке є предметом
договору оренди, не може бути взяте до уваги Вищим господарським
судом України, з огляду на таке.
Приписами Закону України "Про приватизацію майна невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) (2171-12)
, так само,
як і будь-якого іншого нормативного акту, не передбачено, що
власник частини майна на першому поверсі приміщення набуває права
власності на підвальне приміщення. Крім того, даний спір
стосується не визнання права власності на підвальне приміщення, а
визнання недійсним договору оренди. А тому, для справи мають
значення лише доводи щодо невідповідності даного договору вимогам
статті 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Втім, ці доводи,
як було встановлено судами, є неспроможними.
Враховуючи те, що місцевим та апеляційним господарським судом
було ухвалено законні та обґрунтовані судові акти, колегія суддів
Вищого господарського суду України не вбачає підстав для
скасування постанови Київського апеляційного господарського суду
від 30.03.05 та рішення господарського суду м. Києва від 07.12.04
у даній справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, пунктом 1
частини 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Розгай" від 26.04.05 N 8/01 залишити без задоволення, постанову
Київського апеляційного господарського суду від 30.03.05 у справі
N 14/182 залишити без змін.