ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.2005 Справа N 12/236
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий,
судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу малого приватного підприємства
"Термобетон", м. Луганськ (далі - МПП "Термобетон")
на рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2004
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.03.2005
зі справи N 12/236
за позовом МПП "Термобетон"
до відкритого акціонерного товариства "Домобудівний комбінат
N 4", м. Київ (далі - ВАТ "Домобудівний комбінат N 4")
про стягнення 13 735 516,39 грн.
та зустрічним позовом ВАТ "Домобудівний комбінат N 4"
до МПП "Термобетон"
про визнання договору неукладеним.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
МПП "Термобетон" - Горбенка А.І.,
ВАТ "Домобудівний комбінат N 4" - Костенка О.О.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
МПП "Термобетон" звернулося з позовом про стягнення з ВАТ
"Домобудівний комбінат N 4" 240 556,84 грн. заборгованості зі
сплати ліцензійних платежів за використання запатентованого
винаходу "Дробарка" на підставі ліцензійного договору від
04.12.1993 N 170 (далі - Ліцензійний договір). В подальшому
позивач збільшив розмір позовних вимог та просив стягнути з
відповідача 13 735 516,39 грн.
ВАТ "Домобудівний комбінат N 4" було подано зустрічний позов
про визнання Ліцензійного договору неукладеним з мотивів
недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов цього договору.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2004
справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції з
метою з'ясування розміру доходу, отриманого відповідачем за
первісним позовом від використання винаходу, запатентованого МПП
"Термобетон", та дослідження висновку експертизи об'єктів
інтелектуальної власності з даного спору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2004
(колегія суддів у складі: суддя Євдокімов ОВ. - головуючий, судді
Євсіков О.О., Палій В.В.), залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2005
(колегія суддів у складі: суддя Кондес Л.О. - головуючий, судді
Куровський С.В., Пантелієнко В.О.), у задоволенні первісного
позову відмовлено, а провадження у справі за зустрічним позовом
припинено. Названі судові акти мотивовано тим, що використання
невиключної ліцензії на застосування винаходу "Дробарка"
з 1994 року здійснювалося відповідачем за первісним позовом з
відома патентовласника без визначення сторонами Ліцензійного
договору плати за таке використання, а вимога про визнання
договору неукладеним не може бути самостійним предметом спору,
оскільки встановлення такого факту є лише елементом оцінки
фактичних обставин справи у вирішенні спору про право цивільне.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України МПП
"Термобетон" просить скасувати рішення місцевого господарського
суду з даної справи та задовольнити первісний позов, посилаючись
на порушення судом норм матеріального та процесуального права та
невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема,
скаржник зазначає, що позовні вимоги мотивовано пунктом 7
Ліцензійного договору, за яким розмір платежів за використання
спірного винаходу становить 50% доходу відповідача за первісним
позовом від використання цього винаходу з урахуванням вимог
Тимчасової методики визначення доходу від використання винаходів і
раціоналізаторських пропозицій, затвердженої головою Державного
патентного відомства України 01.12.1992 (далі - Тимчасова
методика). До того ж, на думку скаржника, з урахуванням обставин
справи та наданих відповідачем даних щодо доходу від реалізації
продукції, виробленої із застосуванням винаходу "Дробарка",
МПП "Термобетон" має достатні підстави обчислювати суму
ліцензійних платежів, що підлягають стягненню з ВАТ "Домобудівний
комбінат N 4" за використання зазначеного винаходу, як 1%
собівартості зовнішніх стінових панелей. Крім того, як зазначає
позивач, право на пред'явлення позову виникло в нього лише після
одержання листа від 31.10.1996 N 07/789 із запропонованою ВАТ
"Домобудівний комбінат N 4" методикою обчислення доходу від
використання винаходу, яка не відповідала умовам Ліцензійного
договору.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про
необґрунтованість наданих скаржником розрахунків доходу,
отриманого відповідачем від використання спірного винаходу та
просить залишити оскаржувані акти попередніх судових інстанцій без
змін.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
скарги.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями
фактичних обставин справи правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Судовими інстанціями інстанції у справі встановлено, що:
- Державним патентним відомством України (далі - Держпатент)
30.04.1993 видано патент N 831 фізичній особі Г.А.І. на винахід
"Дробарка";
- рішенням Держпатенту від 14.09.1993 зареєстровано договір
між власником патенту Г.А.І. та МПП "Термобетон" про передачу
права на використання винаходу, що випливає з патенту від 30.04.93
N 831;
- 20.08.1993 МПП "Термобетон" та ВАТ "Домобудівний комбінат
N 4" уклали договір N IV/19 (далі - Договір) на створення
(передачу) науково-технічної продукції, за умовами якого
(пункт 1.1) комбінат доручив, а приватне підприємство
зобов'язалося розробити і втілити технології приготування
керамзитобетонних сумішей на частково дробленому керамзиті для
виготовлення зовнішніх стінових панелей;
- на час укладання Договору комбінат був структурним
підрозділом Державної комунальної фірми панельного домобудування
N 4 і діяв на підставі Положення про взаємовідносини підрозділів
Фірми панельного домобудування N 4, за умовами якого (пункт 3.4)
Фірма делегувала Комбінату право укладати договори;
- додатковою угодою до Договору позивач зобов'язався згідно з
уточненим календарним планом виконати такі роботи: виготовити
дробарки ДБК (2 шт.); надати допомогу при відпрацюванні технології
застосування дробарки та виготовлення керамзитобетонних сумішей;
розробити "Методичні рекомендації по приготуванню та застосуванню
керамзитобетонних сумішей на частково дробленому керамзиті,
пристосовано до умов Комбінату ЗБВ ФПД-4 м. Києва"; виготовити
комплект запасних бандажів для подрібнювальних валків (2 шт.);
- сторони зобов'язання виконали у повному обсязі, що
підтверджується актом завершення робіт від 10.10.1994;
- згідно з умовами Договору дробарки були виготовлені із
застосуванням винаходу, захищеного патентом України, і як основна
складова частина технології виготовлення керамзитобетону передані
Комбінату;
- МПП "Термобетон" та Комбінат уклали Ліцензійний договір про
купівлю-продаж невиключної ліцензії на застосування
запатентованого винаходу "Дробарка", який 04.12.1993
зареєстрований Держпатентом;
- предметом Ліцензійного договору є надання позивачем
Комбінату, на строк дії зазначеного договору і за винагороду, що
сплачується останнім, невиключної ліцензії на застосування
винаходу, на який видано патент від 30.04.1993 N 831;
- відповідно до пункту 7.1 Ліцензійного договору перший
платіж здійснюється відповідачем протягом одного місяця з дати
підписання акта приймання робіт за Договором, невід'ємною частиною
якого є Ліцензійний договір, тобто з 10.10.1994;
- відповідно до пункту 7.2 Ліцензійного договору поточні
платежі здійснюються в розмірі 50 процентів від доходу, отриманого
від застосування винаходу щоквартально протягом першого місяця,
наступного за звітним кварталом;
- за формулою розрахунку, наведеного у додатку N 2 до
Ліцензійного договору, розмір винагороди, що підлягає
перерахуванню патентовласнику, дорівнює 50% прибутку, одержаного
відповідачем внаслідок податкових пільг, якими користується ВАТ
"Домобудівний комбінат N 4" завдяки використанню спірного
винаходу;
- після підписання сторонами акта приймання робіт за
Договором позивач, не погоджуючись із встановленими Ліцензійним
договором умовами розрахунку винагороди за використання винаходу,
запропонував відповідачеві змінити ці умови та замість 50
процентів доходу, отриманого від використання винаходу, сплачувати
йому винагороду в розмірі 1 процента від собівартості продукції,
виготовленої з використанням цього винаходу;
- запропоновані позивачем зміни до Ліцензійного договору
відповідачем були відхилені, отже методика розрахунку винагороди у
вигляді 50 процентів доходу від використання винаходу, встановлена
умовами Ліцензійного договору, залишилася незмінною;
- відповідно до погоджених між сторонами умов Договору та
його невід'ємної частини - Ліцензійного договору, які в
установленому порядку не визнавалися недійсними, відповідач
нарахував та сплатив позивачеві 48679,67 грн. винагороди за
використання винаходу "Дробарка", що підтверджується платіжними
дорученнями у справі та доказами з демонтажу дробарок ДВК-6 після
закінчення дії Договору;
- згідно з висновком судової експертизи об'єктів
інтелектуальної власності з даної справи N 4277 з урахуванням
вимог Тимчасової методики за період використання винаходу
"Дробарка" з 01.08.1994 по 01.1.1998 відповідачем одержано
1 932 994 грн. доходу, однак, враховуючи факт відсутності
письмових змін до Ліцензійного договору щодо розрахунку
ліцензійних платежів, названий висновок не може бути взято до
уваги у вирішенні даного спору;
- учасники провадження заперечували проти призначення
повторної судової експертизи в даній справі.
До того ж судом апеляційної інстанції було встановлено факт
пропуску позивачем строк позовної давності по заявленим вимогам з
даного спору, оскільки право на пред'явлення позову виникло у
позивача з моменту несплати ВАТ "Домобудівний комбінат N 4"
першого квартального платежу, тобто з 01.03.1994.
Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову, господарські суди
послалися на те, що з урахуванням змін у законодавстві України
узгоджена сторонами методика розрахунку ліцензійних платежів за
використання відповідачем названого винаходу за Ліцензійним
договором застосуванню не підлягає, у той час коли учасниками
спору не було досягнуто згоди щодо іншого способу обчислення такої
винагороди.
Відповідно до частини другої статті 28 Закону України від
31.05.1991 N 2213-I ( v2213400-91 ) (v2213400-91)
"Про винаходи в СРСР", який
діяв на момент укладення сторонами Ліцензійного договору, прибуток
(дохід) і валютна виручка, що одержуються підприємством від
використання винаходу в результаті покупки ліцензії, не підлягають
оподаткуванню протягом п'яти років з дати початку використання
винаходу.
Однак після набрання чинності Законом України від 15.12.1993
N 3687-XII ( 3687-12 ) (3687-12)
"Про охорону прав на винаходи і корисні
моделі" наведена норма не застосовується.
Таким чином, господарські суди з огляду на досліджені ними
обставини щодо порядку обчислення розміру винагороди за
Ліцензійним договором дійшли вірного висновку про неможливість
застосування визначеної сторонами методики розрахунку ліцензійних
платежів, оскільки розмір цих платежів визначався, виходячи із
наявності передбачених законодавством податкових пільг за
використання винаходу. За таких обставин, в зв'язку з тим, що, як
встановлено попередніми інстанціями, іншого порядку визначення
розміру ліцензійних платежів сторонами узгоджено не було, фактично
з 1994 року використання винаходу здійснювалося ВАТ "Домобудівний
комбінат N 4" без встановлення плати за таке використання.
Доводи МПП "Термобетон" щодо подання позову в межах
трирічного строку позовної давності не може бути взято до уваги
Вищим господарським судом України, оскільки за статтею 76
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК УРСР)
перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася
або повинна була дізнатися про порушення свого права.
В даному разі, як вірно визначено апеляційним судом, право
МПП "Термобетон" було порушено з моменту несплати відповідачем
першого квартального платежу за Ліцензійним договором, тобто з
01.03.1994.
Отже, з огляду на статтю 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
подання
позову з даної справи поза межами загального строку позовної
давності є підставою для відмови у позові.
Відтак господарські суди дійшли вірного висновку про
відсутність правових підстав для стягнення з відповідача
ліцензійних платежів, розмір яких визначено позивачем за
запропонованим ним порядком, а тому оскаржувані рішення місцевого
та апеляційного господарських судів скасуванню не підлягають.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.03.2005 зі справи N 12/236 залишити без змін, а касаційну
скаргу малого приватного підприємства "Термобетон" - без
задоволення.