ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.2005 Справа N 1/17-2085
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі суддів: [...]
за участю представників: [...]
розглянув касаційне подання заст. прокурора Тернопільської
області
на постанову від 18 січня 2005 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 1/17-2085
за позовом ТОВ "Лоджистік Сервіс"
до 1) Тернопільської митниці
2) Відділення державного казначейства у м. Тернополі
про визнання недійсними талонів відмови у митному оформленні
та стягнення збитків
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
07.10.2004 (суддя [...]) позов задоволено.
Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що ввезене
позивачем на митну територію України обладнання відноситься до
основних фондів, і оскільки таке ввезення здійснено для його
передачі як внеску в статутний фонд ТОВ для формування його
цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані ним
корпоративні права, то при митному оформленні ПДВ сплачуватися не
повинно з огляду на вимоги п.п. 3.2.8. п. 3.2. ст. 3 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Оскільки митниця незаконно відмовила у митному оформленні
ввезеного обладнання без сплати ПДВ, сплата позивачем
12712,43 грн. митного збору за перебування імпортованого товару
під митним контролем є збитками позивача, які підлягають
відшкодуванню.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
18.01.2005 (судді [...]) рішення місцевого господарського суду по
цій справі залишено без змін з аналогічних підстав.
Прокуратура Тернопільської області звернулася з касаційним
поданням, в якому з висновками господарських судів обох інстанцій
не погодилася і просить судові рішення у цій справі скасувати, так
як господарськими судами неправильно застосовано норми
матеріального права: п.п. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому
засіданні, дослідивши матеріали справи, доводи касаційного
подання, вислухавши пояснення представників сторін, вважає, що
касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як вбачається з матеріалів справи 07.09.2004 Тернопільською
митницею було відмовлено позивачу в митному оформленні
імпортованого текстильного обладнання, оскільки митні декларації
подані до митного оформлення без нарахування та сплати ПДВ, що на
думку відповідача суперечить вимогам п.п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Матеріалами справи встановлено, що позивач є засновником і
єдиним учасником ТОВ "Текстиль Тернопілля", в якому його частка
становить 100% статутного капіталу.
Статутний фонд ТОВ "Текстиль Тернопілля" формується за
рахунок внесків його учасників у вигляді грошових коштів та
виробничого текстильного обладнання для формування цілісного
майнового комплексу (статут затверджено протоколом N 13 від
15.07.2004).
Імпортоване позивачем текстильне обладнання ввозилося для
передачі до статутного фонду ТОВ "Текстиль Тернопілля" в обмін на
емітовані товариством корпоративні права, а тому на думку позивача
не підлягало обкладенню податком на додану вартість відповідно до
п.п. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
П.п. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що не є об'єктом
оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до
статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного
майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у
тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України
(крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної
території України; продажу за компенсацію сукупних валових активів
платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику
податку.
Під цілісним майновим комплексом слід розуміти активи,
сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької
діяльності на постійній і регулярній основі і термін використання
яких перевищує дванадцять календарних місяців.
Згідно п. 1.11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, термін "основні фонди", використаний в
цьому Законі, розуміється у значенні, визначеному Законом України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під терміном
"основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що
призначаються платником податку для використання у господарській
діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує
365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких
матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і
поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (в
редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Отже, за змістом п.п. 3.2.8 ст. 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не оподатковуються податком на
додану вартість операції з передачі лише основних фондів як внеску
до статутного фонду юридичної особи.
В цілях оподаткування податком на додану вартість віднесення
тих чи інших матеріальних активів до категорії "основні фонди" має
суттєве значення для платника податків, що передає матеріальні
активи в якості внеску до статутного фонду, оскільки саме він
зобов'язаний сплатити податок. У разі коли передані таким
платником податку товари не є основними фондами, відповідна
операція є об'єктом оподаткування.
Застосовуючи п.п. 3.2.8 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, господарські суди попередніх
інстанцій достеменно не встановили, чи відноситься ввезене
позивачем обладнання до основних фондів: не витребували та не
дослідили письмові докази, відповідно до яких можна встановити
фактичну передачу позивачем ввезеного обладнання ТОВ "Текстиль
Тернопілля", підтвердження бухгалтерськими документами останнього
факту взяття вказаного обладнання на баланс та його облік як
основних фондів, а також питання введення в експлуатацію цього
текстильного обладнання.
Вищенаведене свідчить про неповне з'ясування господарськими
судами фактичних обставин справи, що мають важливе значення для
правильного вирішення спору та підлягають встановленню під час
нового розгляду справи, а рішення та постанова у справі підлягають
скасуванню, як такі, що прийняті внаслідок неповного встановлення
обставин, що є порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційне подання задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
18.01.2005 та рішення господарського суду Тернопільської області у
справі N 1/17-2085 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Тернопільської області.