ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2005 Справа N 5/97
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
виробничо-комерційної фірми у формі спільного підприємства
"Олівія" на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 20 січня 2005 року у справі N 5/97 за позовом відкритого
акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк
України" до виробничо-комерційної фірми у формі спільного
підприємства "Олівія" про повернення майна та за зустрічним
позовом
про стягнення суми
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2002 року відкрите акціонерне товариство "Державний
експортно-імпортний банк України" звернулось до господарського
суду Закарпатської області з позовом до виробничо-комерційної
фірми у формі спільного підприємства "Олівія" про повернення майна
вартістю 99000 грн., а при неможливості - відшкодувати його
вартість, посилаючись на незаконне володіння відповідачем даним
майном.
Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд, крім того,
стягнути з відповідача 120140,95 грн. упущеної вигоди та про
відшкодування різниці між первісною вартістю переданого у лізинг
майна та вартістю за експертною оцінкою.
Відповідачем заявлено зустрічний позов про стягнення
48488,83 грн., сплачених ним на виконання умов договору N 1 від
21 грудня 1998 року, який визнано недійсним.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду Закарпатської області
від 3 листопада 2004 року первісний позов задоволено частково.
Відповідача зобов'язано повернути позивачу майно, отримане за
договором фінансового лізингу N 1 від 21 грудня 1998 року, а саме:
обладнання для розливу напоїв (1 шт.), автомобіль "Іфа" (1 шт.),
обладнання для лінії розливу (1 шт.), бочку (1 шт.), обладнання
для розливу напоїв (1 шт.), апарат для миття пластмасової тари
(1 шт.), балони для вуглекислоти (43 шт.), балони для вуглекислоти
(62 шт.), сифони (4000 шт.), дерев'яний збірний дім (1 шт.),
автомобіль ЗАЗ 11055 (1 шт.), автомобіль "Авіа" (1 шт.).
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
Зустрічний позов задоволено частково.
Стягнуто з позивача на користь відповідача 30750,48 грн. та
судові витрати.
В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
20 січня 2005 року рішення місцевого суду частково скасовано і
постановлено нове рішення.
Первісний позов задоволено частково.
Відповідача зобов'язано повернути позивачу майно, отримане за
договором фінансового лізингу N 1 від 21 грудня 1998 року, а саме:
обладнання для розливу напоїв (1 шт.), обладнання для лінії
розливу (1 шт.), бочку (1 шт.), обладнання для розливу напоїв
(1 шт.), апарат для миття пластмасової тари (1 шт.), балони для
вуглекислоти (43 шт.), балони для вуглекислоти (62 шт.), сифони
(4000 шт.), дерев'яний збірний дім (1 шт.).
Стягнуто з відповідача на користь позивача 14807,69 грн.
некомпенсованої різниці вартості майна, переданого у лізинг, та
судові витрати.
В іншій частині первісного позову відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом
порушені норми процесуального права та неправильно застосовані
норми матеріального права, та прийняти нове рішення, яким в
задоволенні вимог за первісним позовом відмовити, а зустрічний
позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити
оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу - без
задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її
задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали
справи та обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково первісний позов, місцевий
господарський суд виходив з того, що згідно договору фінансового
лізингу N 1 від 21 грудня 1998 року позивач передав відповідачу
майно, окреслене індивідуально-визначеними ознаками, яке на час
розгляду справи в суді знаходиться у відповідача в належному
стані, у бухгалтерському обліку відповідача вартість майна
відповідає вартості, визначеній актами приймання-передачі майна
при укладенні договору лізингу, майно придатне до експлуатації та
підлягає поверненню позивачу. Проте, оскільки суд не може
врахувати вартість спірного майна, визначену у висновках
експертиз, в зв'язку з тим, що в порушення вимог чинного
законодавства позивачем не було визначено експертним шляхом дійсну
вартість майна, переданого за договором лізингу в момент передачі,
тому експертні висновки, що містяться в матеріалах справи, не
можуть свідчити про зменшення вартості майна та не дають
можливості встановити розмір такого зменшення через відсутність
еквівалентного показника - експертної оцінки майна на момент його
передачі згідно договору лізингу, отже спірне майно повинно бути
передане позивачу за його балансовою вартістю.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про
часткове задоволення зустрічних позовних вимог, посилаючись на те,
що, виходячи зі змісту договору фінансового лізингу N 1 від
21 грудня 1998 року, який визнано недійсним рішенням
господарського суду Закарпатської області від 10 січня 2002 року у
справі N 2/373 на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР
( 435-15 ) (435-15)
та відповідно до ст. 59 вказаного Кодексу, можливе
визнання між сторонами відносин, що виникли на підставі цього
договору, в частині купівлі-продажу недійсними - з моменту
укладення спірного договору, а в частині найму та кредитування -
припиненими з 10 січня 2002 року, тобто з моменту прийняття
господарським судом рішення у справі N 2/373, на майбутнє.
Судом зазначено, що оскільки спірне майно використовувалось,
то й платіж за його використання нараховувався і не підлягає
поверненню, як не підлягає поверненню сам процес користування, а
тому стягненню з позивача підлягає сума в розмірі 30750 грн., яку
відповідач сплатив як частину вартості переданого у лізинг майна.
Не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду,
апеляційна інстанція дійшла правомірного висновку про необхідність
часткового скасування рішення у справі, часткового задоволення
первісного позову та відмови в задоволенні зустрічних позовних
вимог, посилаючись на те, що позивач не заперечує факт переходу
права власності на автомобіль "Іфа" до відповідача і відсутність
підстав для його повернення, а автомобілі ЗАЗ 11055 та "Авіа"
поверненню не підлягають в зв'язку з існуючим документальним
підтвердженням здійснення такого повернення позивачу.
Апеляційним судом підставно зазначено, що вартість майна,
переданого відповідачу у лізинг внаслідок його використання
зменшилась на суму 41814,17 грн., вимоги відповідача щодо
повернення йому коштів, які він сплатив як частину вартості
переданого у лізинг майна, є обґрунтованими лише в частині
27006,48 грн., однак вказана сума поверненню не підлягає, виходячи
з умов ст.ст. 48, 59 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, та з
урахуванням того, що в даному випадку може мати місце лише
визнання договору фінансового лізингу недійсним на майбутнє, й
відповідно не підлягає поверненню сума сплачених відсотків за
користування майном, як не підлягає поверненню сам процес
користування. Проведення двосторонньої реституції матиме місце у
випадку повернення предмету лізингу позивачу та стягнення на його
користь з відповідача різниці між сумою зменшення вартості майна
та сплаченою за договором сумою компенсації вартості майна.
Вказані висновки суду другої інстанції є законними,
обґрунтованими, відповідають нормам матеріального і процесуального
права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи
касаційної скарги їх не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування
постанови апеляційного господарського суду у справі не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу виробничо-комерційної фірми у формі
спільного підприємства "Олівія" залишити без задоволення, а
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
20 січня 2005 року у справі N 5/97 - без змін.