ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.05.2005 Справа N 25/222-04-4279
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді [...], розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу приватного малого підприємства
"Виробничо-комерційна фірма "У Лукомор'я" на рішення від 29 жовтня
2004 року господарського суду Одеської області та постанову від
2 лютого 2005 року Одеського апеляційного господарського суду у
справі N 25/222-04-4279 за позовом відкритого акціонерного
товариства "Південгідроспецбуд" до приватного малого підприємства
"Виробничо-комерційна фірма "У Лукомор'я"
про визнання недійсним договору оренди, зобов'язання не
перешкоджати в користуванні будівлями та спорудами, звільнення їх та
визнання права власності на приміщення та споруди,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 29 жовтня 2004 року господарського суду Одеської
області [...] позов задоволено.
Постановою від 2 лютого 2005 року Одеського апеляційного
господарського суду пункт 2 резолютивної частини рішення доповнено
реченням: "Поновити строк позовної давності щодо вимог про
визнання недійсним договору оренди N 1 від 31 березня 1990 року";
пункт 3 викладено в такій редакції: "Визнати за відкритим
акціонерним товариством "Південгідроспецбуд" відповідно до
статті 344 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за набувальною
давністю право власності на приміщення та споруди, розташовані за
адресою: м. Одеса, вул. Отамана Чепіги (Бондарева), 43, а саме на:
адміністративну будівлю - літера "А" (загальною площею -
783 кв. м); прохідну - літера "Б" (площею 59 кв. м); кузню -
літера "В" (площею 73 кв. м); моторний цех - літера "Г"
(площею 245,2 кв. м); склад - літера "Д" (площею 66,4 кв. м) та
літера "Е" (площею 484,2 кв. м); навіси - літера "Ж" та "3";
огорожа - NN 1-4; мостіння літера "І"; в іншій частині рішення
залишено без змін.
Приватне мале підприємство "Виробничо-комерційна фірма
"У Лукомор'я" просить судові рішення скасувати з підстав
неправильного застосування господарськими судами статей 48, 59
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статті 267,
частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та
ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що рішеннями від 7 травня
1959 року N 366 та від 19 травня 1960 року N 389 виконавчого
комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих Одеському
спеціалізованому управлінню N 604 "Укрбудмеханізація" на вулиці
Бондарева, 43 (теперішня назва - Отамана Чепіги) були відведені
земельні ділянки площею 0,65 га з усіма збудованими на ній
будівлями та спорудами.
Наказами від 9 січня 1976 року N 7 від та від 8 квітня
1977 року N 132 Міністерства монтажних і спеціальних будівельних
робіт Української РСР Одеське спеціалізоване управління N 604
"Укрстроймеханізація" було перейменоване в спеціалізоване
управління "Південгідроспецбуд", а в подальшому - спеціалізований
трест "Південгідроспецбуд", правонаступником якого є позивач.
З матеріалів справи вбачається, що наказом від 4 листопада
1988 року N 262 управляючий спеціалізованим трестом
"Південгідроспецбуд" наказав начальнику автобази передати в
листопаді 1988 року кооперативу "У Лукомор'я", правонаступником
якого є відповідач, в оренду строком на чотири роки виробничі
будівлі та споруди, які розташовані на промисловій базі на
вул. Бондарева, оформивши передачу договором.
Такий договір між автобазою тресту "Південгідроспецбуд" та
кооперативом "У Лукомор'я" був укладений лише 31 березня 1990 року
строком на п'ять років і його учасники встановили, що після повної
виплати орендарем орендної плати та залишкової вартості переданих
у оренду об'єктів, орендар має право взяти їх на баланс
кооперативу.
Господарськими судами встановлено, що зазначений договір
оренди був укладений майже на два роки пізніше ніж це необхідно
було здійснити відповідно до наказу; укладений на більший строк,
ніж зазначено в наказі; укладений особою, яка не мала на це
повноважень. До того ж, у наказі не зазначалось про передачу
об'єктів оренди на баланс орендаря та сплати його вартості, тоді
як в договорі такі умови є, що свідчить про їх включення до
договору без достатніх правових підстав.
Господарськими судами встановлено, що спірними будівлями та
спорудами володіє і користується позивач, проте і персонал
відповідача безоплатно користуються їх частиною.
Знаходження майна на балансі відповідача не є ознакою його
права власності на це майно, оскільки баланс підприємства є формою
бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та
обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату і не визначає
підстав знаходження майна у підприємства.
За таких обставин колегія суддів вважає правомірним висновки
господарських судів про задоволення вимоги позивача в частині
визнання за ним права власності При цьому, апеляційний
господарський обґрунтовано доповнив резолютивну частину рішення,
зазначивши підставу набуття права власності на майно.
Господарські суди дійшли також правомірних висновків про те,
що договір оренди від 31 березня 1990 року не відповідає вимогам
чинного законодавства, а отже підлягає визнанню недійсним на
підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
оскільки, був укладений в порушення приписів акта органу юридичної
особи щодо строків укладення, терміну дії, з перевищенням
повноважень, особою, яка його уклала. Крім того, як встановлено
судами, договір не містить істотних умов, які є необхідними для
цього виду договорів.
З підстав задоволення позову в частині визнання права
власності, господарськими судами обґрунтовано задоволені вимоги
позивача про звільнення відповідачем цих об'єктів та зобов'язання
не перешкоджати позивачу в користуванні ними.
Господарські суди, розглянувши причини пропуску позовної
давності, вправі були задовольнили клопотання позивача про його
поновлення, оскільки таке право надане суду як статтею 80
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, так і статтею 267
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
і апеляційний господарський
суд обґрунтовано змінив пункт 2 резолютивної частини рішення,
шляхом доповнення його реченням про поновлення строку позовної
давності за вимогою визнати договір недійсним.
За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а
також обставини справи, які відповідно до законодавства повинні
бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній
інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи
фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на
підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих
доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана
належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 29 жовтня 2004 року господарського суду Одеської
області та постанову від 2 лютого 2005 року Одеського апеляційного
господарського суду у справі N 25/222-04-4279 залишити без змін, а
касаційну скаргу приватного малого підприємства
"Виробничо-комерційна фірма "У Лукомор'я" без задоволення.
Дію рішення від 29 жовтня 2004 року господарського суду
Одеської області та постанови від 2 лютого 2005 року Одеського
апеляційного господарського суду у справі N 25/222-04-4279
поновити.