ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.05.2005 Справа N 11/370-24/25
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на рішення господарського суду Запорізької області від
26.01.2005 р.
у справі N 11/370-24/25
господарського суду Запорізької області
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до ПП "Агрофірма "Нова"
про стягнення 12231,32 грн.
В С Т А Н О В И В:
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до господарського суду Запорізької області з
позовом до ПП "Агрофірма "Нова" про стягнення 12231,32 грн.
штрафних санкцій за не зайняті інвалідами робочі місця у 2003 р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
26.01.2005 р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на
користь позивача штрафні санкції в сумі 6115,66 грн. за нестворені
робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2003 р. В решті
позовних вимог відмовлено.
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду
Запорізької області від 26.01.2005 р. скасувати, прийняти нове
рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те,
що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам,
які мають значення для справи, внаслідок чого неправильно
застосовані норми матеріального права, що призвело до прийняття
невірного рішення.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судом першої інстанції норм
матеріального та процесуального права дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, середньооблікова
чисельність штатних працівників у 2003 р. становила 230 осіб.
Таким чином, 4% від 230 складає 9 робочих місць. Фактично на
підприємстві відповідача працювало 7 інвалідів.
Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції
посилався на те, що відповідач не здійснив всі залежні від нього
заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів і повинен нести
відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання
нормативу працевлаштування інвалідів.
Однак з такими висновком суду першої інстанції погодитись не
можна виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання
цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, підприємство зобов'язано
сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. Відповідно до ст. 20
зазначеного Закону у випадку, коли кількість працюючих інвалідів
менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність
покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних
санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної
заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте
інвалідом.
Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів
( 875-12 ) (875-12)
дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій
статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу
другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту
інвалідів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України
N 1434 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким,
завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням
підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та
підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право
здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами
штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем впродовж
2003 р. вживались передбачені чинним законодавством України
заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів, відповідач здійснив всі залежні від нього заходи для
забезпечення працевлаштування інвалідів і не може нести
відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання
нормативу працевлаштування інвалідів.
Цей висновок підтверджено наявними у справі доказами, а саме:
звітом за формою N 10-ПІ ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
(а.с. 20), звітах форми
3-ПН ( z0464-98 ) (z0464-98)
(а.с. 40-60), в яких відповідач зазначав про
наявні вакансії для інвалідів, довідкою Червонопільської сільської
ради за N 174 стосовно того, що звернення від інвалідів у 2003 р.
про працевлаштування не надходили і інваліди на працевлаштування
до відповідача не направлялись.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що оскаржуване рішення
винесене з порушенням норм матеріального права.
За таких обставин, Вищий господарський суд України вирішив
рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 р.
скасувати, в позові відмовити.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від
26.01.2005 р. у справі N 11/370-24/25 скасувати.
В позові відмовити.