ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.05.2005 Справа N 10/144-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 18.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши касаційну скаргу і додані до неї матеріали ТОВ
"Енергоінвест"
на постанову від 15.02.2005 року
Житомирського апеляційного господарського суду
у справі N 10/144-04
господарського суду Вінницької області
за позовом ВАТ "АК Вінницяобленерго"
до ТОВ "Енергоінвест"
про визнання недійсним договору оренди малих
гідроелектростанцій від 19.11.02 р. N 202/02 та виселення
відповідача з переданого у користування за договором оренди
цілісного майнового комплексу
В судовому засіданні взяли участь представники: [...]
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 року ВАТ "АК Вінницяобленерго" звернулося в
господарський суд Вінницької області з позовом до ТОВ
"Енергоінвест" про визнання недійсним договору оренди малих
гідроелектростанцій від 19.11.02 р. N 202/02 та виселення
відповідача з переданого у користування за договором оренди
цілісного майнового комплексу.
Рішенням господарського суду Вінницької області від
03.11.2004 р. у справі N 10/144-04 в позові відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
15.02.2005 року рішення господарського суду Вінницької області від
03.11.2004 р. у справі N 10/144-04 скасовано. Прийнято нове
рішення. Визнано недійсним договір оренди малих
гідроелектростанцій від 19.11.02 р. N 202/02, укладений між ВАТ
"АК Вінницяобленерго" та ТОВ "Енергоінвест". Зобов'язано ТОВ
"Енергоінвест" звільнити переданий у користування за договором
оренди малих гідроелектростанцій N 202/02 від 19.11.2002 року
цілісний майновий комплекс, склад і вартість якого визначена у
Додатку N 1 вказаного договору оренди.
ТОВ "Енергоінвест" у своїй касаційній скарзі та доповненнях
до неї просить скасувати постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 15.02.2005 р. у справі N 10/144-04 та
залишити в силі рішення господарського суду Вінницької області від
03.11.2004 р. у справі N 10/144-04. Скаржник вважає, що постанова
прийнята з неправильним застосуванням та порушенням норм
процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 35, 43, 101
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст.ст. 59, 63, 256 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ст.ст. 1, 4 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування господарськими
судами попередніх інстанцій при прийнятті постанови від
15.02.2005 р. та рішення від 03.11.2004 р. у справі N 10/144-04
норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 листопада
2002 року між ВАТ "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" та ТОВ
"Енергоінвест" укладено договір оренди малих гідроелектростанцій
N 202/02 від 19.11.2002 року. Відповідно до п. 1.1. договору його
предметом є передача відповідачу в платне користування цілісного
майнового комплексу, в який входять Дмитренківська ГЕС,
Глибочанська ГЕС, Чернятська ГЕС, Скалопільська ГЕС, Брацлавська
ГЕС, розташовані у Вінницькій області. Пунктом 2.1. договору
передбачено, що вступ орендаря у користування об'єктом оренди
настає після підписання сторонами договору та підписання акта
прийому-передачі об'єкта оренди. 19 листопада 2002 року відповідно
до умов договору позивач передав, а відповідач прийняв
вищевказаний цілісний майновий комплекс у повному обсязі.
Додатковою угодою до договору N 202/02 від 19.11.2002 р. було
встановлено, що розмір річної орендної плати за користування
орендованим майном складає 445400,00 грн., при цьому місячна
орендна плата складає 37117,00 грн. Відповідно до
п. 10.1. договору строк оренди встановлювався з 19.11.2002 р. по
19.11.2027 р.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що на
вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
(далі Закон).
Пункт 4 статті 1 Закону вказує, що оренда майна інших форм
власності може регулюватися положеннями цього закону, якщо інше не
передбачено законодавством або договором оренди. Пунктом 10.10.
договору оренди N 202/02 від 19.11.2002 р. передбачено, що
взаємовідносини сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються
чинним законодавством України. Таким чином, враховуючи те, що
об'єкт оренди не належить до державної або комунальної форми
власності, а також те, що в договорі сторони прямо не передбачили
застосування положень Закону, то до відносин оренди за договором
оренди N 202/02 від 19.11.2002 р. не можуть бути застосовані
положення Закону України "Про оренду державного та комунального
майна".
Сторонами в договорі оренди N 202/02 від 19.11.2002 р.
відповідно до вимог глави 25 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачена така
істотна умова договору оренди як вартість орендованого майна та
розмір орендної плати, отже п. 10.10 договору оренди, в даному
випадку, не потребує застосуванню.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що
визначення вартості орендованого майна (з урахуванням індексації)
має відбуватися відповідно до вимог Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, тобто
здійснюватися за Методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів
України, яка визначає порядок оцінки державного майна, що
передається в оренду, і встановлює, що оцінку вартості об'єкта
оренди проводить комісія, що утворюється орендодавцем.
Суд першої інстанції вірно встановив, що на момент укладення
договору оренди майно, що було передано в оренду, не належало до
об'єктів державної або комунальної власності. Позивач, згідно із
Статутом, заснований відповідно до Указу Президента України від
04.04.1995 року N 282/95 ( 282/95 ) (282/95)
"Про структурну перебудову в
електроенергетичному комплексі України", шляхом корпоратизації у
формі відкритого акціонерного товариства. Відповідно до ст. 1
Указу Президента України від 15.06.1993 року N 210/93 ( 210/93 ) (210/93)
"Про корпоратизацію підприємств" під корпоратизацією розуміється
перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні
товариства. Судами попередніх інстанцій встановлено, що
гідроелектростанції, які були передані в оренду відповідачу на
підставі договору оренди N 202/02 від 19.11.2002 р., ввійшли та
знаходяться у статутному фонді позивача. Статтею 4 Закону
( 2269-12 ) (2269-12)
передбачається, що даним законом регулюються
відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що не увійшло до
статутних фондів господарських товариств, створених у процесі
корпоратизації.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент
укладення договору оренди позивач був зареєстрований в єдиному
державному реєстрі з колективною формою власності. Статтею 20
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, що діяла в момент
укладання спірного договору, було передбачено, що суб'єктами права
колективної власності є акціонерні товариства, господарські
товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні
партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші
організації, що є юридичними особами.
Закон в частині встановлення орендних платежів не може бути
застосований до договору оренди N 202/02 від 19.11.2002 р.,
оскільки питання орендної плати за договорами, в яких стороною не
є державне чи комунальне підприємство, регулювався на момент
укладення договору, тобто 19 листопада 2002 року, Цивільним
кодексом Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(ст. 153, ст. 256).
На підставі договору N 320 від 09 серпня 2002 року ТОВ
"Медінтеграція" ЛТД - суб'єктом оціночної діяльності на підставі
сертифікату N 139/02 від 25.04.2002 року було здійснено експертну
оцінку визначення ринкової вартості малих ГЕС, що передавалися в
оренду, станом на 1 листопада 2002 року.
Висновок суду апеляційної інстанції, що договір оренди
N 202/02 від 19.11.2002 р. укладений головою правління -
генеральним директором з перевищенням своїх повноважень, тому що
не було погодження укладання вказаного договору із Спостережною
радою позивача, є помилковим. Відповідно до пункту 8.3.7. Статуту
позивача Спостережна рада погоджує укладення договорів (угод)
застави, оренди, інших, що передбачають передачу майна Компанії
(АТ "АК "Вінницяобленерго") у власність, володіння або
користування, в разі, якщо таким майном є основні засоби, що
використовуються у процесі виробництва (передачі, постачання)
енергії.
Статтею 63 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено,
що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою
на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює
і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку
представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду
дійсною з моменту її укладення.
Договір оренди N 202/02 був укладений між позивачем та
відповідачем 19 листопада 2002 року на підставі рішення
Спостережної ради позивача, рішень правління, рішення тендерної
комісії по проведенню конкурсу на передачу в оренду малих ГЕС.
05 березня 2002 року на засіданні Спостережної ради позивача
розглядалося питання про доцільність передачі в оренду ГЕС, що
знаходяться в статутному фонді товариства, у зв'язку з тим, що
відновлення, ремонт та підтримання ГЕС в належному стані, компанія
фінансово забезпечити неспроможна. Більшістю голосів членів
Спостережної ради було прийнято рішення про доцільність передачі в
оренду малих гідроелектростанцій.
З метою реалізації рішень правління та спостережної ради
товариства по проведенню модернізації малих ГЕС та їх повноцінного
функціонування, 17 квітня 2002 року відповідно до наказу позивача
N 66 було створено конкурсну комісію для відпрацювання терміну,
умов проведення конкурсу (тендеру) по передачі в оренду малих ГЕС.
21 червня 2002 року позивач своїм листом N 41-4529 повідомив
відповідача, що за результатами проведеного в ВАТ "АК
"Вінницяобленерго" конкурсу оренди малих ГЕС переможцем за
рішенням тендерної комісії від 20 червня 2002 року було визнано
ТОВ "Енергоінвест" м. Вінниця. Таким чином, підставою для
укладення договору та передачі в оренду малих ГЕС було рішення
тендерної комісії ВАТ "АК "Вінницяобленерго" (протокол N 3 від
20.06.2002 р.), якому передували рішення Спостережної ради та
рішення правління позивача. Тому висновок апеляційного
господарського суду, що неможливо беззаперечно стверджувати, який
саме договір оренди укладався на виконання рішення тендерної
комісії по проведенню конкурсу, є безпідставним.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що зі сторони
позивача вчинені дії, які свідчать про схвалення договору оренди.
Всі дії, що засвідчують схвалення договору оренди, вчинялись від
імені юридичної особи - ВАТ "АК "Вінницяобленерго".
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку,
що при укладені договору оренди не потрібно отримувати дозвіл
Антимонопольного комітету України на здійснення концентрації.
Статтею 22 Закону України "Про захист економічної конкуренції"
( 2210-14 ) (2210-14)
передбачено, що з метою запобігання монополізації
товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем,
обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України
здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів
господарювання. Під концентрацією визнається набуття безпосередньо
або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами
господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи
частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом одержання в
управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб
права користування активами у вигляді цілісного майнового
комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про захист економічної
конкуренції" концентрація здійснюється з дозволу Антимонопольного
комітету України у випадках, коли сукупна вартість активів або
сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації за
останній фінансовий рік перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам
євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в
останній день фінансового року, і при цьому вартість (сукупна
вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів,
не менш як у двох учасників концентрації перевищує суму,
еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного
банку України, що діяв в останній день фінансового року, у
кожного. Надані відповідачем докази свідчать, що його сукупний
обсяг реалізації товарів за 2001 рік становив 4236,7 тис. грн., що
не перевищувало 1 млн. євро, та сукупна вартість його активів в
цей період становила 390,6 тис. грн., що також не перевищувало
1 млн. євро, а тому сторонам для укладення договору оренди не
потрібно було отримувати дозвіл Антимонопольного комітету України
на здійснення концентрації. Разом з тим, відповідач з власної
ініціативи такі дозволи отримав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що постанова суду
апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з
неправильним застосуванням норм матеріального права. Скасоване нею
законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції підлягає
залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ "Енергоінвест" на постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 15.02.2005 року
у справі N 10/144-04 задовольнити.
2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 15.02.2005 року у справі N 10/144-04 скасувати, рішення
господарського суду Вінницької області від 03.11.2004 року у
справі N 10/144-04 залишити без змін.