ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.05.2005 Справа N 2-16/484-2005
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь
(далі - відділення Фонду)
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.01.2005
та постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 29.03.2005
зі справи N 2-16/484-2004
за позовом відділення Фонду
до Щолкінського виробничого підприємства
водопровідно-каналізаційного господарства, м. Щолкіно Автономної
Республіки Крим (далі - Щолкінське ВПВКГ)
про стягнення 5106,58 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Шиганського В.В.,
відповідача - не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 5106,58 грн. відрахувань за недодержання законодавчо
встановленого нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Справа розглядалася у господарських судах неодноразово. Так,
постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2004
справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції з
метою з'ясування факту вжиття відповідачем необхідних заходів для
забезпечення нормативу працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.01.2005 (суддя Омельченко В.А.), залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2005
(колегія суддів у складі: суддя Заплава Л.М. - головуючий, судді
Латиніна О.А., Прокопанич Г.К.), у задоволенні позову відмовлено.
Названі судові акти мотивовано відсутністю повноважень у органу
виконавчої влади - Ленінської районної державної адміністрації -
визначати норматив робочих місць для інвалідів. Крім того, такий
норматив не було доведено до відповідача в установленому порядку,
що виключає можливість застосування до Щолкінського ВПВКГ заходів
майнової відповідальності в порядку статті 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відділення Фонду просить скасувати рішення місцевого та
апеляційного господарських судів з даної справи та прийняти нове
рішення по суті спору, посилаючись на неправильне застосування
судами норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що
Ленінською районною державною адміністрацією для Щолкінського
ВПВКГ як підпорядкованого їй підприємства було встановлено
норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів. Крім того, на порушення законодавства у сфері
соціального захисту інвалідів у звітному періоді відповідач не
створив робочі місця інвалідів в установленій кількості та не
повідомляв відповідні органи про наявність таких вакантних посад.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на
збиткову діяльність Щолкінського ВПВКГ у 2000 році, а також
зазначає про те, що обов'язок безпосереднього працевлаштування
інвалідів покладено саме на органи, перелічені у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши
пояснення представника скаржника, Вищий господарський суд України
дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- розпорядженням Ленінської районної державної адміністрації
від 30.12.1999 N 755 для Щолкінського ВПВКГ було встановлено
норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2000 році
на рівні 4% від загальної чисельності працюючих;
- зазначене розпорядження було прийнято названим органом
виконавчої влади поза межами його компетенції, оскільки визначення
нормативу робочих місць для осіб, які потребують соціального
захисту, належить до повноважень органів місцевого самоврядування;
- у 2000 році вказаний норматив до відповідача доведено не
було.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
відрахувань за недотримання установленого
нормативу працевлаштування інвалідів.
Згідно зі статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(у редакції, що діяла
у звітному періоді) місцеві Ради народних депутатів спільно з
підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями,
громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду
України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на підставі
пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення
України щорічно визначають нормативи робочих місць, призначених
для працевлаштування інвалідів. Нормативи робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх
підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм
власності та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків
від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25
чоловік - встановлюється норматив у кількості одного робочого
місця.
Пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995
"Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів"
( 314-95-п ) (314-95-п)
зобов'язано уряд Автономної Республіки Крим,
облвиконкоми, Київський і Севастопольський міськвиконкоми
наприкінці кожного року забезпечити відповідно до чинного
законодавства встановлення та доведення на наступний рік
підприємствам (об'єднанням), установам і організаціям незалежно
від форм власності та господарювання нормативів робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів.
Відповідно ж до статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства
(об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності
та господарювання), на яких працює інвалідів менше, ніж
встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати до
відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі цільові
кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів, і на здійснення заходів щодо їх соціально-трудової та
професійної реабілітації. Розмір відрахувань визначається
середньою річною заробітною платою на відповідному підприємстві
(об'єднанні), в установі і організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Отже, з огляду на наведені приписи законодавства відрахування
коштів в порядку статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
здійснюється
підприємством у випадку недодержання встановленого та належним
чином доведеного нормативу працевлаштування інвалідів.
Відтак господарські суди з урахуванням встановленої ними
обставини, а саме - недоведення зазначеного нормативу до відома
Щолкінського ВПВКГ, дійшли вірного висновку про відсутність
правових підстав для стягнення з відповідача 5106,58 грн. за
недодержання нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
За таких обставин передбачених законом підстав для скасування
оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів
не вбачається.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.01.2005 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 29.03.2005 зі справи N 2-16/484-2004
залишити без змін, а касаційну скаргу Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів - без задоволення.