ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2005 Справа N 12/344
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши касаційну скаргу Рівненської ОДПІ
на постанову від 14.02.2005 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 12/344 господарського суду Рівненської області
за позовом ЗАТ АПК "Зоря"
до Рівненської ОДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 04.01.2005 господарського суду Рівненської
області задоволено позов Закритого акціонерного товариства
Агропромислової корпорації "Зоря" до Рівненської ОДПІ та визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.09.2004
N 0003272350/1/6045/23-124.
Рішення мотивовано тим, що встановлено факт передачі
заставного майна не платником податків, а відділом державної
виконавчої служби, то в даному випадку відсутній об'єкт
оподаткування згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою від 14.02.2005 Львівського апеляційного
господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
Рівненська ОДПІ звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та
постанову, а справу повернути на новий розгляд до суду першої
інстанції. Касатор доводить, що прийняті у справі рішення і
постанова не відповідають обставинам у справі та законодавству.
Зокрема, касатор вважає помилковим висновок в частині передачі
заставного майна не платником податків, а відділом державної
виконавчої служби, та відсутністю об'єкту оподаткування, оскільки
в рішенні суду не наводиться жодного доказу передачі відділом
виконавчої служби заставного майна.
Ухвалою від 29.03.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача [...], пояснення представників
відповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню,
виходячи з наступного.
За результатами позапланової документальної перевірки з
питань правильності проведення встановленого порядку відшкодування
податку на додану вартість позивача за жовтень 2003 року
відповідачем складено акт N 23/25319777 від 10.08.2004 та прийнято
податкове повідомлення-рішення N 0003272350/1/6045/23-124 від
02.09.2004, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання
за платежем податок на додану вартість в розмірі 2065714 грн., в
тому числі 1032857 грн. - основний платіж, 1032857 грн. штрафні
(фінансові) санкції.
Як зазначено в акті перевірки, позивач невірно провів
коригування податкових зобов'язань на суму 1195709 грн., оскільки
між ЗАТ АПК "Зоря" та Акціонерним банком "Експрес-Банк" було
укладено кредитний договір від 26.11.2002, забезпечений заставою
майном позивача, яке за договором було передано банку у власність
з метою виконання зобов'язань по кредитному договору 29.10.2003, і
дана операція (реалізація цілісного майнового комплексу) повинна
оподатковуватись податком на додану вартість.
Судами встановлено, що між ЗАТ АПК "Зоря" та Акціонерним
банком "Експрес-Банк" 26.11.2002 укладено кредитний договір
N КД-28/202, забезпечений заставою майна позивача.
Оскільки кредит погашено не було, 21.05.2003 нотаріусом було
вчинено виконавчий напис N 2176 про звернення стягнення на майно
ЗАТ АПК "Зоря", а 22.05.2003 державним виконавцем районного
відділу державної виконавчої служби примусово виконано виконавчий
напис нотаріуса.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 18.10.2004
встановлено, що задоволення вимог кредитора боржником по сплаті
боргу за кредитним договором від 26.11.2002 N КД-28/2002 мало
місце в результаті вчинення дій державного виконавця по
примусовому виконанню напису нотаріуса про стягнення
заборгованості з ЗАТ АПК "Зоря" на користь Акціонерного банку
"Експрес-Банк".
Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є
операції платників податків з поставки товарів (робіт, послуг) на
митній території України, в тому числі операції з оплати вартості
послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права
власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для
погашення кредиторської заборгованості заставодавця.
Встановивши, що відчуження майна, яке знаходилося в заставі,
здійснено на користь кредитора виконавчою службою, а не позивачем
суди дійшли висновку про неправомірність дій відповідача та
обґрунтованість позову.
Проте судами не прийнято до уваги та не встановлено обставин,
які слід визнати суттєвими у справі.
Судами правильно визначено правові підстави оподаткування
операцій, що здійснює платник податків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
виконавче провадження - це сукупність дій
органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих
на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових
осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах
повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими
актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а
також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають
примусовому виконанню (далі - рішення).
Стаття 52 цього ж Закону ( 606-14 ) (606-14)
регулює порядок звернення
стягнення на заставлене майно.
Зокрема, Законом ( 606-14 ) (606-14)
визначено, що з коштів, одержаних
від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання,
передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони
використовуються для задоволення вимог заставодержателя.
Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому
провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного
підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення
вимог заставодержателя залишок коштів використовується для
задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим
Законом ( 606-14 ) (606-14)
.
Тобто здійснення виконавчого провадження завершує правомірний
захист інтересів заставодержателя - компенсацію забезпечення угоди
у примусовому порядку за виключенням коштів, які передбачені
ст. 43 Закону ( 606-14 ) (606-14)
.
Як встановлено судами, внаслідок здійснення виконавчого
провадження заставленого майна операція з передачі права власності
на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення
кредиторської заборгованості заставодавця не відбулася.
Як вбачається з рішення апеляційного суду Рівненської області
від 18.10.2004 р. виконавче провадження постановою державного
виконавця від 06.11.2003 р. припинено у зв'язку із погашенням
боргу.
Здійснення виконавчого провадження згідно законодавства, яке
передбачає реалізацію заставленого майна та відшкодування
заставодержателю коштів для задоволення його вимог, судами не було
встановлено.
Позивач не довів обставин виконання вимог заставодержателя
шляхом реалізації заставленого майна та перерахування належних
заставодержателю грошових коштів.
За відсутністю встановлення обставин погашення кредиторської
заборгованості заставодавця підстави для визначення виконавчого
провадження як об'єкту оподаткування прибутку підприємств
відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відсутні.
Суди першої та апеляційної інстанції не встановили обставини
погашення позивачем боргу та помилково дійшли висновку про
реалізацію заставленого майна виконавчою службою, що матеріалами
справи не доведено, а судове рішення апеляційного суду Рівненської
області від 18.10.2003 свідчить лише про припинення виконавчого
провадження, але не є доказом відчуження або передачі заставленого
майна.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що
рішення і постанова у справі прийняті при неповному встановленні
обставин у справі та помилковій оцінці доказів наданих у справі,
що згідно зі ст.ст. 4-3, 43, 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є
підставою для їх скасування та направлення справи на новий розгляд
до суду першої інстанції для встановлення обставин погашення боргу
позивачем та відповідності здійсненої ним операції вимогам ст. 3
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
14.02.2005 та рішення господарського суду Рівненської області від
04.01.2005 у справі N 12/344 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.