ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2005 Справа N 5/2413-12/268
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 08.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у
Львівській області
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
19.01.2005 р.
у справі N 5/2413-12/268
господарського суду Львівської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
"Проектно-будівельне підприємство "Контур"
до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції у
Львівській області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники: [...]
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 р. товариство з обмеженою відповідальністю
"Проектнобудівельне підприємство "Контур" (далі - позивач,
Товариство) звернулось до господарського суду Львівської області з
позовом до Миколаївської міжрайонної державної податкової
інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Інспекції N 127-236/13811770/1374 від 17.03.2004 р., яким до
підприємства застосовано відповідно до ст. 1 Указу Президента
України від 12.06.1995 р. N 436/95 ( 436/95 ) (436/95)
"Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"
штрафні санкції в розмірі 136014,30 грн.
Господарський суд Львівської області рішенням від
05.10.2004 р., яке залишено без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 19.01.2005 р. задовольнив
позов Товариства та визнав недійсним податкове
повідомлення-рішення Інспекції N 127-236/13811770/1374 від
17.03.2004 р.
Мотивуючи свої рішення суди встановили, що за результатами
перевірки позивача за період з 01.02.2002 р. по 01.03.2004 р.
працівниками Інспекції було складено акт N 1301135/236 від
03.03.2004 р., в якому зазначено, що Товариство в порушення
п. 2.10 Положення про ведення касових операцій у національній
валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від
19.02.2001 р. N 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
(далі - Положення) у вказаному
періоді перевірки не оприбуткувало в касу підприємства готівку в
сумі 25000 грн., яка згідно ордерів та квитанцій була здана в
банк, а саме 23.04.2003 р. - 15000 грн. і 03.06.2003 р. -
10000 грн.
Крім того, як вказано в акті в цьому періоді Товариством
також не було оприбуткувало в касу 2202,86 грн. З установи банку
для виплати заробітної плати ним було отримано готівку в сумі
100945,46 грн., а фактично виплачено працівникам підприємства
згідно платіжних відомостей суму 103148,32 грн.
Відповідно до зібраних у справі доказів судами було
встановлено, що для виплати заробітної плати позивач отримав в
банку готівку в сумі 100945,46 грн. (підтверджено копіями касової
книги с.с. 16а-41), а фактично виплачена працівникам підприємства
заробітна плата становить 100950,61 грн. (с.с. 42-129). Наведені
обставини Інспекцією відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не спростовані.
Відносно не оприбуткування в касу підприємства готівки в сумі
25000 грн. На підставі п.п. 2.2, 2.7 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
суди
прийшли до висновку, що вказана сума, яку внесли фізичні особи -
засновники Товариства до його статутного фонду не повинна
оприбутковуватись в його касі.
В прийнятих рішеннях суди також зазначили, що матеріали
справи не містять доказів того, що застосовані до Товариства
штрафні санкції є податковими зобов'язаннями, а відтак не можуть
бути підставою для направлення Інспекцією позивачу податкового
повідомлення-рішення.
Інспекція не погодилась з рішенням господарського суду
Львівської області від 05.10.2004 р. і постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 19.01.2005 р. у даній справі,
в зв'язку з чим подала до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу. В поданій скарзі вона просить скасувати вказані
рішення і постанову судів, та припинити провадження у справі. За
її твердженням попередніми судовими інстанціями при прийнятті
рішень порушено п.п. 2.10 та 4.2 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
.
Товариство, в порядку встановленому ст. 111-2 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, відзив на подану Інспекцією касаційну скаргу не
надіслало, що не перешкоджає перегляду рішення місцевого та
постанови апеляційного господарських судів, що оскаржуються.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
та доводи Інспекції, викладені у касаційній скарзі, перевіривши на
підставі встановлених фактичних обставин справи правильність їх
юридичної оцінки і застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального права в ухвалених ними
рішеннях, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що касаційна скарга Інспекції підлягає задоволенню
частково, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо скарги Інспекції відносно порушення господарським судом
Львівської області та Львівським апеляційним господарським судом
при прийнятті рішень п.п. 2.10 та 4.2 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
.
Відповідно до п. 1.1. Положення про ведення касових операцій
у національній валюті в Україні, затвердженого постановою
Правління НБУ N 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
від 19.02.2001 р. та
зареєстрованого в Мінюсті України 15.03.2001 р. за N 237/5428 його
вимоги поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і
підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх
організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені
підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які
здійснюють підприємницьку діяльність (далі - Підприємства), а
також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які
є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної
особи (далі - підприємці), які здійснюють операції з готівкою в
національній валюті, та є обов'язковими для виконання ними.
Пунктом 1.2 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
визначено поняття
термінів:
готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств,
підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари,
виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які
безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів,
робіт, послуг) та іншого майна;
касові операції - операції підприємств між собою та з
підприємцями і фізичними особами, що пов'язані з прийманням і
видачею готівкових коштів при проведенні розрахунків через касу
підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, книзі
обліку розрахункових операцій;
оприбуткування готівки в касі - облік готівки в касі
підприємства на повну суму її фактичних надходжень.
Відповідно до п. 2.2 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
розрахунки
готівкою підприємств між собою та з підприємцями і фізичними
особами можуть проводитись, як через касу підприємств з веденням
касової книги встановленої форми, так і через установи банків
шляхом переказу готівки на користь підприємств (підприємців).
Пункт 2.10 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
визначає. що уся готівка,
що надходить до кас підприємств, має своєчасно та в повній сумі
оприбутковуватися в їх касах. Оприбуткуванням готівки в касах
підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх
касовими ордерами і веденням касової книги згідно з пунктом 4.2
цього Положення, є здійснення такими підприємствами обліку готівки
в повній сумі її фактичних надходжень з оформленням цих операцій у
встановленому порядку прибутковим касовим ордером з видачею
відповідної квитанції та відображенням у касовій книзі в день
одержання підприємством готівкових коштів.
Згідно п.п. 2.17 та 5.1.3 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
за
неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у
касах готівки до підприєсмств (підприємців) застосовуються штрафні
санкції згідно з Указом Президента України від 12.06.1995 р.
N 436/95 ( 436/95 ) (436/95)
"Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки".
Відповідно до п. 1 названого Указу ( 436/95 ) (436/95)
за
неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у
касах готівки до підприємства застовсовуються фінансові санкції у
вигляді штрафу у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Пунктом 4.10 Положення ( z0237-01 ) (z0237-01)
встановлено, що перевірку
дотримання порядку ведення операцій з готівкою здійснюють органи
державної податкової служби України, державної
контрольно-ревізійної служби України, Міністерства внутрішніх
справ України, фінансові органи, (далі - контролюючі органи).
Виходячи з аналізу вказаних вище норм чинного законодавства
та встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних
обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що Інспекція правомірно застосувала до Товариства на
підставі ст. 1 Указу Президента України від 12.06.95 N 436
( 436/95 ) (436/95)
"Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки" фінансові санкції в розмірі 125000 грн.
за неоприбуткування у касі готівки в сумі 25000 грн., яку воно
частинами згідно ордерів та квитанцій 23.04.2003 р. та
03.06.2003 р. здало в банк від свого імені та імені його
засновників (с.с. 11-12), як внески до статутного фонду
Товариства.
Відносно неоприбуткування Товариством суми 2202,86 грн.
Оскільки судами відповідно до зібраних у справі доказів було
встановлено, що для виплати заробітної плати Товариство отримало в
банку готівку в сумі 100945,46 грн. (підтверджено копіями касової
книги с.с.16а-41), а фактично виплачена працівникам підприємства
заробітна плата становить 100950,61 грн. (с.с. 42-129), то різниця
сум складає 5,15 грн. Вона є значно меншою ніж 2202,86 грн., яку
встановила і зафіксувала в акті перевірки Інспекція, в зв'язку з
чим фінансова санкція згідно ст. 1 Указу Президента України від
12.06.95 N 436 ( 436/95 ) (436/95)
"Про застосування штрафних санкцій за
порушення норм з регулювання обігу готівки" за її неоприбуткування
складає 25,75 грн. (5,15 х 5).
Загальна сума фінансових санкцій, яку повинно сплатити
Товариство складає 125025,75 грн. (125000 + 25,75).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що Інспекція
неправомірно завищила фінансові санкції застосовані до Товариства
на суму 10988,55 грн. (136014,30 - 125025,75).
Колегія суддів Вищого господарського суду України не
погоджується з правовими висновками місцевого та апеляційного
господарських судів про те, що Інспекція, приймаючи спірне
податкове повідомлення-рішення помилково застосувала Закон України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки
штрафні санкції, не є податковим зобов'язанням у розумінні цього
Закону. В зв'язку з цим колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 2.6 Порядку направлення органами державної
податкової служби України податкових повідомлень платникам
податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації
України від 21.06.2001 р. N 253 ( z0567-01 ) (z0567-01)
(у редакції наказу
Державної податкової адміністрації України від 27.05.2003 р. N 247
( z0467-03 ) (z0467-03)
податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника
податкового органу (його заступника) щодо виявленого завищення
бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків,
зокрема, сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій
(у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної
діяльності) за порушення податкового законодавства та інших
нормативно-правових актів, що приймаються за результатами
перевірок платника податків (у т.ч. камеральних).
З наведеного визначення випливає, що керівники
(їх заступники) податкового органу мають право приймати податкові
повідомлення-рішення щодо обов'язку платника податку сплатити суму
застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення не лише
податкового законодавства, а і інших нормативно-правових актів.
Проте визначення у податковому повідомленні-рішенні, яке є
предметом спору, штрафних санкцій, нарахованих Товариству на
підставі ст. 1 Указу Президента України від 12.06.95 N 436
( 436/95 ) (436/95)
"Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки" як податкового зобов'язання дійсно є
порушенням Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, оскільки відповідно до п. 1.2 ст. 1
вказаного Закону податкове зобов'язання - зобов'язання платника
податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів
відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим
Законом або іншими законами України.
Фінансові санкції, нараховані на підставі ст. 1 Указу
Президента України від 12.06.95 N 436 ( 436/95 ) (436/95)
"Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" не
є податковим зобов'язанням в розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає, що у випадку, коли податковим
повідомленням-рішенням платнику податку визначено як податкове
зобов'язання суми, які не є податковим зобов'язанням, таке
податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним лише в
частині визначення таких сум як податкового зобов'язання
(за умови, що такі суми були визначені (нараховані) у
відповідності з вимогами законодавства), а тому і рішення
місцевого і постанова апеляційного господарських судів у цій
частині також не відповідає вимогам законодавства.
З огляду на викладене вище та враховуючи, що попередніми
судовими інстанціями дана неправильна юридична оцінка встановлених
фактичних обставин справи, касаційна інстанція вважає, що ухвалені
у даній справі рішення господарського суду Львівської області від
05.10.2004 р. і постанова Львівського апеляційного господарського
суду від 19.01.2005 р. на підставі п. 2 частини першої ст. 111-9
та ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підлягають скасуванню з
прийняттям нового рішення, а касаційна скарга Інспекції -
задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 частини першої 111-9,
ст. 111-10 та 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної
податкової інспекції у Львівській області на рішення
господарського суду Львівської області від 05.10.2004 р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
19.01.2005 р. у справі N 5/2413-12/268 господарського суду
Львівської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Львівської області від
05.10.2004 р. і постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 19.01.2005 р. у даній справі скасувати і прийняти нове
рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю
"Проектнобудівельне підприємство "Контур" задовольнити частково.
Податкове повідомлення-рішення Миколаївської міжрайонної
державної податкової інспекції N 127-236/13811770/1374 від
17.03.2004 р. визнати недійсним в частині визначення фінансових
санкцій в сумі 125025,75 грн. як податкового зобов'язання.
В іншій частині позову відмовити.