ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.05.2005 Справа N 3/126-2/189
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянув касаційну скаргу ТзОВ фірма "Формула", м. Львів
на постанову від 28.12.04 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 3/126-2/189 господарського суду Львівської області
за позовом ТзОВ фірми "Формула"
до Виконавчого комітету Львівської міської ради
3-тя особа на стороні відповідача:
Львівська міська рада
про визнання недійсним рішення
У справі взяли участь представники [...]
Рішенням господарського суду Львівської області від
6.10.2004, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 28.12.2004, в позові про визнання
недійсним рішення виконкому Львівської міської ради 4-го скликання
N 174 від 09.07.2002 "Про розмежування повноважень між виконавчими
органами Львівської міської ради" - відмовлено з тих підстав, що
воно не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.
Позивач - ТОВ фірма "Формула" в поданій касаційній скарзі
просить скасувати вказані вище судові акти і задовольнити позовні
вимоги. Попередні судові інстанції не застосували ст. ст. 7, 8,
20, 23,135, 207 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 18, 24, 51, 52, 54,
60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, а мали їх застосувати. Безпідставно застосували
ст. 1 зазначеного Закону. Неправомірно застосували ухвалу N 584
від 27.04.2000 Львівської міськради 3-го скликання "Про
затвердження типових положень про виконавчі органи ради - районну
адміністрацію та департаменти". Не надали оцінки цього документу
на відповідність Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і Закону, як того
вимагає ст. 4 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Суд не застосував ст. 26 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 92
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Апеляційною інстанцією також не враховані
рішення Конституційного Суду України у справі N 1-5/2000 від
09.02.2000 N 1-рп/2000 ( v001p710-00 ) (v001p710-00)
та постанова Пленуму
Верховного Суду України від 01.11.1996 N 9 ( v0009700-96 ) (v0009700-96)
"Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Не
враховано позицію Верховного Суду України щодо набуття цивільної
дієздатності і цивільної правоздатності юридичними особами,
викладену зокрема у постанові судової палати у господарських
справах Верховного Суду України від 28.01.2002 N 5048-5.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій
норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також
порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом
інтересів підприємства-позивача у справі.
Згідно закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"
( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, який є спеціальним законом та визначає систему
місцевого самоврядування в Україні, засади організації та
діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування,
виконавчі органи міської ради, як юридичні особи діють лише на
підставі положення, яке має бути затверджене тільки
представницьким органом місцевого самоврядування. У відповідності
до ст.ст. 1, 10 Закону представницьким органом місцевого
самоврядування є тільки рада, яка здійснює повноваження місцевого
самоврядування, визначені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, цим
та іншими законами.
Ухвалою Львівської міської ради від 27.04.2000 року N 584
"Про затвердження Типових положень про виконавчі органи ради -
районну адміністрацію та департамент виконавчому комітету були
делеговані повноваження щодо затвердження положення "Про
розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської
міської ради".
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
виконавчими органами
сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх
створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та
інші створювані радами виконавчі органи, а згідно ч. 2 - виконавчі
органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є
підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань
здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади -
також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Із змісту ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в
Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
вбачається, що делеговані повноваження -
повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого
самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого
самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним
адміністраціям за рішенням районних, обласних рад. Стаття 26
зазначеного закону передбачає перелік повноважень міської ради, що
належать до її виключної компетенції. Даний перелік не містить
питання щодо проведення розмежування повноважень між виконавчими
органами ради.
Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
сільська, селищна, міська
рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її
виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими
органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах
повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських,
селищних, міських рад.
Відповідно до ч. 3. ст. 10 зазначеного закону ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні,
міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за
принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим
та іншими законами.
На підставі викладеного, попередні судові інстанції дійшли
обґрунтованого висновку, що зазначене повноваження може бути
делеговане виконавчому органу міської ради.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве
самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
рада в межах своїх
повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті
(у разі його створення) ради в межах своїх повноважень приймає
рішення. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до
власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані
відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого
самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
або законам України визнаються незаконними в
судовому порядку.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем доказів
про скасування ухвали від 27.04.2000 року N 584 чи визнання її
недійсною у встановленому законодавством України порядку сторонами
не надано, тому посилання позивача на те, що зазначена ухвала не
поширює свою чинність на повноваження виконавчого комітету 4-го
скликання є безпідставними.
Суди дійшли обґрунтованого висновку, що Закон України "Про
місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
не містить норм,
які забороняли б виконавчим органам місцевих рад наступного
скликання керуватися у своїй діяльності актами відповідних
місцевих рад попереднього скликання.
Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у
зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів
підприємства-позивача у справі. Попередні судові інстанції
встановили, що такого порушення прав позивача не відбулося, а
відповідно до ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
здійснення переоцінки доказів у справі не входить до компетенції
касаційної інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що
підстав для скасування прийнятих у справі рішення господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ фірма "Формула", м. Львів залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 28.12.04 у справі N 3/126-2/189 господарського суду
Львівської області - без змін.