ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2005 Справа N 2-7/1267-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 18.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Добролюбової Т.В.
суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін котрі
позивача: не з'явились
відповідача:
Іванцова Н.В. (довіреність від 05.05.2005 р. N 4860/10)
Казаріна І.В. (довіреність від 05.05.2005 р. N 4861/10)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Керченської міжрайонної державної податкової інспекції
у справі N 2-7/1267-2004 господарського суду Автономної
Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 12.10.2004 р.
за позовом Закритого акціонерного товариства "Керченский
известняк"
до Державної податкової інспекції у місті Керчі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Закрите акціонерне товариство "Керченский известняк"
звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з
позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Керченської міжрайонної державної податкової інспекції
N 0000882602/0 від 24.10.2003 року, яким позивачу визначено
податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну
суму 1700000 грн., серед яких 850000 грн. - основний платіж,
425000 грн. - штрафні санкції визначені на підставі підпункту
17.1.3 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Крім того, застосовано 425000 грн. штрафних
санкцій - на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17
вказаного Закону.
Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від
03.02.-01.03.2004 року (суддя Дугаренко О.В.) відмовив позивачу в
задоволенні позовних вимог. Рішення вмотивоване тим, що за
результатами перевірки Закритого акціонерного товариства
"Керченский известняк" за період з 01.04.2003 року по
30.06.2003 року виявлені порушення позивачем вимог пункту 4.1
статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.3.1 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а саме заниження суми
податкового зобов'язання з податку на додану вартість в травні
2003 року на суму 850000 грн. В рішенні суд виходив з того, що
відповідачем вірно визначена кількість податкових періодів з
червня 2003 року по жовтень 2003 року та правомірно застосовані
штрафні санкції на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 статті 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12.10.2004 року (судді Голик В.С., Волков К.В., Черткова І.В.)
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим змінено,
податкове повідомлення-рішення Керченської міжрайонної державної
податкової інспекції N 0000882602/0 від 24.10.2003 року визнано
недійсним в частині застосування штрафних санкцій в сумі
425000 грн. Постанову вмотивовано тим, що докази засудження
посадової особи платника податку, або докази недооцінки позивачем
об'єкта оподаткування суду не надано. В іншій частині рішення
залишено без зміни.
Керченська міжрайонна державна податкова інспекція звернулась
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 12.10.2004 року в частині визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення Керченської міжрайонної
державної податкової інспекції N 0000882602/0 від 24.10.2003 року;
прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник
зазначає, що докази недооцінки об'єкта оподатковування містяться в
матеріалах справи (акт позапланової документальної перевірки від
23.10.2003 р. N 164/26-20/71). При цьому, він посилається на
невірне застосування апеляційним господарським судом норм
матеріального права, а саме: підпункту 17.1.6 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та
вважає, що позивачем задекларований недооцінений об'єкт
оподатковування, що призвело до заниження податкового зобов'язання
з податку на додану вартість у великих розмірах (850000 грн.) і ця
обставина, у ході судових слухань позивачем не оспорювалась.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи, повноти їх встановлення в рішенні господарського суду
Автономної Республіки Крим та постанові Севастопольського
апеляційного господарського суду у даній справі, заслухавши
присутніх в засіданні суду представників відповідача, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи в
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій і вбачається з матеріалів справи, предметом спору у
даній справі є податкове повідомлення-рішення N 0000882602/0 від
24.10.2003 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з
податку на додану вартість на загальну суму 1700000 грн., серед
яких 850000 грн. - основний платіж, 425000 грн. - штрафних санкцій
визначених на підставі підпункту 17.1.3 статті 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
та
425000 грн. штрафних санкцій - на підставі підпункту 17.1.6
пункту 17.1 статті 17 цього Закону.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд
дійшов висновку про недоведеність позивачем обґрунтованості
позовних вимог та, відповідно, правомірність донарахування
інспекцією суми податкового зобов'язання і застосування штрафних
(фінансових) санкцій.
Колегія суддів Вищого господарського суду, погоджується з
висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:
Стаття 3 Закону України від 03.04.1997 р. N 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
"Про податок на додану вартість" визначає об'єкти,
що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість. Згідно з
вимогами підпункту 3.1.1 пункту 3.1 цієї статті, до таких об'єктів
належать операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України, в тому числі з оплати вартості послуг за
договорами оренди (лізингу) та з передачі права власності на
об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення
кредиторської заборгованості заставодавця.
За правилами підпункту 4.1 статті 4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
база оподаткування
операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх
договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами,
але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору,
ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів
(обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість,
що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами
України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної)
вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і
нематеріальних активів, що передаються платнику податку
безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з
компенсацією вартості товарів (послуг).
За приписами підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий період, тобто період за який проводиться
розрахунок податку та сплата його до бюджету, для платника
податку, в якого обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів
(робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, становить один
місяць.
Згідно з підпунктом 4.2.2. пункту 4.2 статті 4 Закону України
від 21.12.2000 року N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
"Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державним
цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно
визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі
якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову
декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності
платника податків свідчать про заниження або завищення суми його
податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної
перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій
платником податків податковій декларації, які призвели до
заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
За приписами підпункту 17.1.3. пункту 17.1 статті 17 Закону
України від 21.12.2000 року N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
"Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державним цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган
самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника
податків за підставами, викладеними у підпункті "б"
підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник
податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків
від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за
кожний з податкових періодів, установлених для такого податку,
збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на
який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом,
на який припадає отримання таким платником податків податкового
повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти
відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати,
незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Пунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено у разі, коли платника податків (посадову
особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо
ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує
переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить
до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий
платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за
наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі
п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк
недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Отже, зазначена правова норма містить певний перелік підстав
для застосування до платників податків додаткових штрафних
(фінансових) санкцій, визначених Законом ( 2181-14 ) (2181-14)
.
При цьому, підпунктом 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону
України від 21.12.2000 року N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
"Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державним цільовими фондами" обов'язок доведення того, що будь-яке
нарахування, здійснене контролюючим органом у визначених
підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на
платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3
цієї статті.
В процесі розгляду справи встановлено, що позивачем занижено
базу оподаткування в травні 2003 року з операції реалізації
підприємством висіву кам'яного на загальну суму 5100000 грн., що в
свою чергу призвело до заниження податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у розмірі 850000 грн.
Суд першої інстанції встановив, що позивач не спростував
викладені в акті перевірки обставини, а відтак і правильність
здійсненого інспекцією донарахування суми податкового зобов'язання
з податку на додану вартість, як вимагається приписами
підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державним цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Отже, не спростована і
правомірність застосування до підприємства штрафних (фінансових)
санкцій, передбачених нормами цього Закону.
Таким чином інспекцією правильно визначена кількість
податкових періодів з червня по жовтень 2003 р. та правомірно
застосовані штрафні (фінансові) санкції згідно з приписами
підпунктів 17.1.3., 17.1.6.пункту 17.1 ст. 17 вказаного Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Отже, господарський суд на підставі наявних у справі доказів,
встановив всі обставини справи, які мають значення для правильного
вирішення спору та з урахуванням наведених норм податкового
законодавства правомірно відмовив ЗАТ "Керченский известняк" в
задоволенні позову.
З огляду на викладене, постанова Севастопольського
апеляційного господарського суду від 12.10.2004 р. в частині зміни
судового рішення підлягає скасуванню, а рішення господарського
суду Автономної Республіки Крим від 03.02.-01.03.2004 р. -
залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
03.02.-01.03. 2004 року залишити без змін, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.10.2004 року у справі N 2-7/1267-2004 скасувати в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0000882602/0
від 24.10.2003 року у сумі 425 000 грн. Решту постанови залишити
без змін.
Касаційну скаргу Керченської міжрайонної державної податкової
інспекції задовольнити.