ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2005 Справа N 5/299-23/45
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянув Державної податкової інспекції у Шевченківському
касаційну районі м. Львова
скаргу
на постанову від 18.11.2003
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 5/299-23/45
господарського суду Львівської області
за позовом приватне мале підприємство "ГТ", м. Львів
до Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення
за участю представників сторін:
від позивача не з'явилися
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
В січні 2003 року приватне мале підприємство "ГТ" пред'явило в
суді позов до Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Львова про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення № 0010512320/377 від 09.01.2003 яким
визначено податкове зобов'язання по податку за землю в сумі
2661,68 грн. та застосовані фінансові санкції в сумі 1020,0 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він не є
платником податку за землю.
Рішенням господарського суду Львівської області від 05.08.2003
позов задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Шевченківському районі м. Львова від 09.01.2003 № 0010512320/377.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
18.11.2003 рішення залишено без змін.
Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін, судові
інстанції виходили з того, що податок за землю стягується не
більше ніж за 2 попередніх роки у відповідності зі статтею 18
Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
. Оскільки спірне
рішення прийнято 09.01.2003, то визначення ним податкового
зобов'язання позивачу зі сплати податку на землю за грудень 2000
року є неправомірним.
Так як спірне податкове повідомлення-рішення не містить в собі
частин, які б дозволили суду ідентифікувати розмір донарахованого
податкового зобов'язання та застосовувати штрафні санкції, а суд
не може вносити в нього зміни, то воно підлягає визнанню недійсним
повністю.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Шевченківському
районі м. Львова просить скасувати постанову апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду та постановити
нове рішення яким в позові відмовити, посилаючись на порушення ст.
18 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, ст. 84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судовими інстанціями встановлено, та з матеріалів справи
вбачається, що 18.10.1999 року між позивачем (Орендар) та
управлінням комунального майна виконкому Львівської Ради
(Орендодавець) укладено договір оренди не житлових приміщень
№ 4506.
Відповідно до умов договору мале підприємство "ГТ" отримало право
користування з 08.07.1999 року по 08.07.2004 року не житловими
приміщеннями першого (89,6 кв.м.) та другого (90,2 кв.м.) поверхів
в будівлі № 23 за адресою м. Львів.
26.12.2002 Державною податковою інспекцією у Шевченківському
районі м. Львова за результатами перевірки ПМП "ГТ" за період з ІІ
півріччя 2000 - 9 місяців 2002 року складено акт в якому
зазначено, що згідно п. 1 рішення міської ради № 324 від
05.06.1998 "Про здійснення плати за землю" фізичні та юридичні
особи, які мають у власності, користуванні або оренді нежилі
приміщення у будинках або їх частинах, повинні справляти плату за
землю відповідно до займаних частин приміщення з врахуванням
прилеглої території. Проте, позивачем розрахунки земельного
податку за 2000 рік, 2001 рік та 2002 рік не подавались і кошти в
бюджет не сплачувались, чим несплачено в бюджет 2661,68 грн.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також
земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні,
у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки,
земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Задовольняючи позов та залишаючи рішення без змін, господарський
суд і апеляційний господарський суд, враховуючи наведену норму
закону не з'ясували обставин, якими відповідач обґрунтовує
визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на землю, а
саме договір оренди та рішення виконкому на яке посилався
відповідач в акті, на підставі якого було прийнято оспорюване
податкове повідомлення-рішення.
Згідно п. 3 ст. 12 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
від земельного податку звільняються органи державної влади та
органи місцевого самоврядування.
Останнім абзацом цієї статті передбачено, якщо підприємства,
установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного
податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або
здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі
будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими
госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами),
переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених
розмірах на загальних підставах.
Враховуючи викладене, постановлені судові рішення підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і
вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами
справи.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Львова задовольнити частково.
Постанову від 18.11.2003 Львівського апеляційного господарського
суду та рішення від 05.08.2003 господарського суду Львівської
області у справі № 5/299-23/45 скасувати, справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.