Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді [...], суддів [...], за участю представника позивача і третьої особи [...] (дов. від 20.01.2005 та від 14.06.2005), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" на рішення від 3 червня 2005 року господарського суду Закарпатської області та постанову від 8 вересня 2005 року Львівського апеляційного господарського суду у справі N 1/11 за позовом спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "YYY", приватного підприємства "ZZZ", третя особа - приватний підприємець [...],

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, усунення

перешкод в користуванні майном, спонукання до виконання дій,

встановив:

Рішенням від 3 червня 2005 року господарського суду Закарпатської області (суддя [...]), залишеним без змін постановою від 8 вересня 2005 року Львівського апеляційного господарського суду, в позові відмовлено з мотивів безпідставності.

Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування судами статей 189, 215 і 659 Цивільного кодексу України та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Третя особа доводи касаційної скарги підтримує.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, проте представники відповідачів в судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

До господарського суду подано позов про визнання недійсним договору від 29 грудня 2004 року купівлі-продажу 59/100 частин з 70/100 частин нежилого приміщення під N 1 по пров. Ч-ському в с. Р-ськ H-ського району (приміщення N 1-101-17 та 1-22 першого I поверху та 1-11-1-13 другого поверху) загальною площею 667,6 кв.м; усунення перешкод у користуванні об'єктом викупу з відновленням становища, яке існувало до порушення прав і інтересів позивача та третьої особи; спонукання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" на вчинення дій по завершенню викупу об'єкта купівлі-продажу позивачем і господарськими судами; встановлено, що 17 квітня 2002 року між спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" (покупець) і сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "YYY" (продавець) був укладений договір N 5/5, відповідно до умов якого відповідач продає, а позивач купує будову консервного заводу за ціною 71880 грн.

Позивач в період з 26 квітня 2002 року по 15 листопада 2002 року перерахував відповідачу 58800 грн., що підтверджується фінансовими документами. Проте, як встановлено господарськими судами, призначення платежу на них вказане різне: "за приміщення згідно договору N 5/5 від 17 квітня 2002 року", "предоплата", "фінансова допомога".

За таких обставин господарські суди дійшли висновків про те, що факт перерахування цих коштів не свідчить про сплату ціни договору, а є виконанням позивачем умови, встановленої пунктом 2 договору від 17 квітня 2002 року щодо надання сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "YYY" фінансової допомоги.

В подальшому між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "YYY" (продавець) та приватним підприємством "ZZZ" (покупець) було укладено договір від 29 грудня 2004 року купівлі-продажу, предметом якого є продаж 59/100 частин з 70/100 частин нежилого приміщення під N 1 по пров. Ч-ському в с. Р-ськ H-ського району (приміщення N 1-101-17 та 1-22 першого I поверху та 1-11-1-13 другого поверху) загальною площею 667,6 кв.м.

Господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним цього договору з підстав невідповідності його умов вимогам статей 188 Господарського кодексу України (436-15) та статті 659 Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки зазначені норми регулюють умови і порядок розірвання договорів його учасниками, до яких позивач не відноситься.

За результатами вирішення спору в цій частині господарські суди не встановили підстав визнання спірного договору від 29 грудня 2004 року недійсним.

Господарські суди також дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині усунення перешкод в користуванні спірним майном, оскільки позивач не є власником спірного майна.

З цих же мотивів господарські суди правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог про спонукання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "YYY" на вчинення дій по завершенню викупу об'єкта позивачем.

Інші твердження скаржника досліджували апеляційним господарським судом і їм дана належна юридична оцінка.

За змістом статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція переглядає у касаційному порядку судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд постановив:

Рішення від 3 червня 2005 року господарського суду Закарпатської області та постанову від 8 вересня 2005 року Львівського апеляційного господарського суду у справі N 1/11 залишити без змін, а касаційну скаргу спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" без задоволення.