ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2005 Справа N 12/40-18/80
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А. суддів: Глос О.І., Бакуліної С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Калуської ОДПІ Івано-Франківської області на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 26.08.2004 у справі
N 12/40-18/80 господарського суду Івано-Франківської області за
позовом Калуської ОДПІ Івано-Франківської області до
ВАТ "Карпатнафтомаш", ПП "Савіа" про визнання недійсним договору
(в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача:
Ковтун С.К., Мельник Р.Я., від відповідача-1: Іванів О.Б., від
відповідача-2: Артем'єва Н.О.), В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
07.05.2004 у справі N 12/40-18/80 (суддя Гриняк Б.П.), залишеним
без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду
від 26.08.2004 (судді Юрченко Я.О., Орищин Г.В., Процик Т.С.), у
задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу від
01.07.2003 N 04/01, укладеного між ВАТ "Карпатнафтомаш" та ПП
"Савіа", на підставі ст. 207 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
відмовлено з мотивів недоведення позивачем факту укладання
відповідачами угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави
і суспільства.
У касаційній скарзі Калуська ОДПІ Івано-Франківської області
просить скасувати постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 26.08.2004 та рішення господарського суду
Івано-Франківської області від 07.05.2004 у справі N 12/40-18/80,
а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції, посилаючись на неправильне застосування господарським
судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального
права, а саме: ст.ст. 203, 204, 215 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 207 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та
ст.ст. 34, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки: по-перше, при укладанні спірного договору І
відповідач мав мету, завідомо суперечну інтересам держави і
суспільства - незаконне відшкодування податку на додану вартість з
бюджету під час знаходження активів підприємства в податковій
заставі у зв'язку з наявністю податкового боргу, в т.ч. з податку
на додану вартість; по-друге, спірний договір суперечить моральним
засадам суспільства, оскільки укладання спірного договору сприяло
доведенню підприємства до банкрутства, і, як наслідок, призвело до
невиплати заробітної плати, порушення податкового законодавства
тощо.
В засіданні суду касаційної інстанції було оголошено перерву
до 21.04.2005 до 9 год. 40 хв.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено наступне.
04.07.2003 між ВАТ "Карпатнафтомаш" (покупець) та ПП "Савіа"
(продавець) було укладено договір купівлі-продажу інструментів
(бруски алмазні хонінгувальні) та обладнання згідно специфікації
N 04/01 на загальну суму 2335006,03 грн. (в т.ч. податок на додану
вартість 389167,67 грн.), згідно з яким продавець приймає на себе
зобов'язання поставити товар, а покупець - прийняти і оплатити
товар шляхом перерахування грошових коштів протягом 10 днів з
моменту отримання товару.
Згідно з умовами спірного договору останній діє до повного
виконання сторонами своїх зобов'язань.
04.01.2004 між відповідачами було укладено додаткову угоду до
договору від 04.07.2003 N 04/01, якою внесено зміни до спірного
договору, зокрема, п. 5.3 договору викладено в новій редакції,
відповідно до якої відповідачі домовились про інший строк оплати
товару - до 01.01.2007 згідно з встановленим графіком.
Факт відвантаження товару і прийняття його I відповідачем
підтверджено матеріалами справи, в т.ч. податковою накладною
ПП "Савіа" від 28.07.2003 N 4 на загальну суму 2335006,03 грн.
(в т.ч. податок на додану вартість - 389167,67 грн.) та накладною
на відпуск товару від 28.07.2003 N 4.
На момент проведення перевірки (лютий 2004 р.) термін
розрахунку за одержаний I відповідачем товар відповідно до
договору 04.07.2003 N 04/01 та додаткової угоди до договору від
04.01.2004 не наступив (товари не було оплачено).
Суму податку на додану вартість за спірною
угодою I відповідачем задекларовано до відшкодування з бюджету в
липні 2003 р. без здійснення оплати за одержаний товар на підставі
податкової накладної ПП "Савіа".
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди
першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше,
спірна угода не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки
право на відшкодування податку на додану вартість у I відповідача
виникло на підставі ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(зі змінами і
доповненнями), а відповідно до ст. 190 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
вільні ціни визначаються суб'єктами
господарювання самостійно за згодою сторін (що спростовує висновки
позивача щодо значного завищення ціни на товар у спірній угоді з
метою незаконного відшкодування завищеної суми податку на додану
вартість без оплати вартості товару); по-друге, позивачем не
надано доказів суперечності спірної угоди моральним засадам
суспільства.
Однак вищезазначені висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанцій не є такими, що ґрунтуються на всебічному,
повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
В порушення вимог вищевказаної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
попередніх інстанцій неповно з'ясували фактичні обставини справи,
що мають значення для правильного вирішення спору, не дали оцінки
всім доказам у справі.
Так, господарськими судами не надано оцінки доводам позивача
про те, що при укладанні спірної угоди ВАТ "Карпатнафтомаш" мав
мету, направлену не на здійснення підприємницької діяльності,
оскільки маючи значну кредиторську заборгованість за товари,
роботи, послуги; значну заборгованість перед бюджетом по сплаті
податків і зборів, в т.ч. податку на додану вартість; значну
заборгованість з оплати праці, уклав договір на купівлю алмазних
брусків за завищеною у 12,7 раз ціною, що може свідчити про
наявність умислу на незаконне відшкодування податку на додану
вартість, завищеного у 12,7 рази (при відсутності у підприємства
можливості розрахуватися за алмазні бруски, які у виробництві не
були використані).
Не надано господарськими судами оцінки і доводам позивача
щодо підтвердження вищевикладеного письмовими поясненнями
директора та головного бухгалтера ВАТ "Карпатнафтомаш" (що
знаходяться в матеріалах справи), згідно з якими оспорюваний
договір було укладено саме з метою відшкодування податку на додану
вартість (при знаходженні активів підприємства в податковій
заставі у зв'язку з наявністю податкового боргу перед бюджетом).
Крім того, господарським судом апеляційної інстанції не
надано оцінки доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі,
щодо суперечності договору моральним засадам суспільства, оскільки
укладання спірного договору призвело до різкого погіршення
фінансово-економічного становища підприємства (стану надкритичної
неплатоспроможності) і, як наслідок, до доведення підприємства до
банкрутства, невиплати заробітної плати, порушення податкового
законодавства тощо.
Не надано господарськими судами і будь-якої оцінки
листу-зверненню первинної профспілкової організації
ВАТ "Карпатнафтомаш" щодо підтримання позовних вимог Калуської
ОДПІ про визнання угоди недійсною у зв'язку з укладанням угоди
купівлі брусків алмазних без рішення загальних зборів акціонерів
за значно завищеною ціною, незважаючи на катастрофічний фінансовий
стан підприємства, що призвело до нанесення значної економічної
шкоди, в т.ч. невиплати заробітної плати.
Крім того, апеляційним господарським судом не надано
будь-якої оцінки і доводам позивача, викладеним в апеляційній
скарзі, щодо виключення ПП "Савіа" (продавця за угодою) з реєстру
суб'єктів підприємницької діяльності ще 03.04.2002.
Також слід зазначити, що господарським судом апеляційної
інстанції при розгляді апеляційної скарги не було взято до уваги,
що предметом оскарження є рішення господарського суду
Івано-Франківської області від 07.05.2004 у справі N 12/40-18/80,
хоч зазначений процесуальний документ в матеріалах справи
відсутній (за наслідками вирішення спору господарським судом
Івано-Франківської області було прийнято рішення від 07.05.2004 у
справі N 12/39-18/80 - а.с. 102).
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Порушення господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у зв'язку з
невстановленням зазначених обставин як таке, що призвело до
прийняття неправильних судових рішень, відповідно до ч. 1
ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України є
підставою для скасування останніх з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції, що обумовлено
межами перегляду справи судом касаційної інстанції, встановленими
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід
взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного і
об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків
сторін та вирішити спір згідно з вимогами чинного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Калуської ОДПІ Івано-Франківської області
задовольнити.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 26.08.2004 та рішення господарського суду
Івано-Франківської області від 07.05.2004 у справі N 12/40-18/80,
а справу передати на новий розгляд до господарського суду
Івано-Франківської області.