ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2005 Справа N 11/275-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 04.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Акціонерного товариства "Миколаївське
виробничо-торгове взуттєве підприємство "НИКО"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.11.2004 року
у справі за позовом Приватного підприємства "Прім-Інвест"
до Акціонерного товариства "Миколаївське виробничо-торгове
взуттєве підприємство "НИКО"
про стягнення заборгованості
та за зустрічним позовом Акціонерного товариства
"Миколаївське виробничо-торгове взуттєве підприємство "НИКО"
до Приватного підприємства "Прім-Інвест"
про визнання договору недійсним,
У С Т А Н О В И В:
У серпні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Миколаївської області з позовною заявою до відповідача про
стягнення заборгованості в сумі 30742,18 грн., інфляційних сум
1927,54 грн., 3% річних у сумі 677,17 грн. і пені в сумі
2124 грн., посилаючись на те, що за договором уступки вимоги від
24.07.2002 року він став новим кредитором за вимогами згідно
договору N 87.00 від 01.12.1995 року, укладеного між ООП
"Миколаївтеплокомуненерго" та відповідачем, за яким останній не
виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати за
поставлену теплову енергію, а за договором від 26.09.2002 року
укладеним між сторонами було розстрочено оплату зазначеної
заборгованості з листопада 2002 року по жовтень 2003 року
відповідно до графіка.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач
уточнив підстави заявлених вимог і просив їх задовольнити на
підставі договору від 26.09.2002 року про погашення
заборгованості, укладеного між ним та відповідачем, зобов'язання
за яким не були виконані належним чином останнім.
У грудні 2003 року відповідач за первісним позовом звернувся
до суду із зустрічним позовом до позивача за первісним позовом про
визнання недійсним договору від 26.09.2002 року на підставі ст. 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, посилаючись на те, що спірний договір не
відповідає вимогам закону.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
06.09.2004 року первісний позов задоволено, а в зустрічному позові
відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
16.11.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі відповідач за первісним позовом вважає,
що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і
тому просить прийняті ним рішення скасувати та прийняти нове
рішення про задоволення зустрічного позову.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що за договором N 02 від
24.07.2002 року ООП "Миколаївтеплокомуненерго" уступило позивачу
право вимоги про стягнення заборгованості з відповідача за спожиту
теплову енергію, яка виникла за договором N 87.00 від
01.01.1995 року, про що було повідомлено боржника.
У подальшому, між позивачем і відповідачем за первісним
позовом було укладено договір від 26.09.2002 року про погашення
заборгованості за послуги теплопостачання, за умовами якого вони
підтвердили суму боргу відповідача перед позивачем, та узгодили
графік погашення заборгованості в період з листопада 2002 року по
жовтень 2003 року.
Судами встановлено, що відповідачем розрахунки були здійснені
частково, а залишок заборгованості складає 30742,18 грн., і це
підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до вимог ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких
вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Отже, встановивши факт неналежного виконання відповідачем
взятих на себе зобов'язань за договором та обгрунтованість розміру
заборгованості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку,
з яким погодився і апеляційний господарський суд, про підставність
первісного позову щодо стягнення заборгованості.
Разом з цим, вирішуючи спір за зустрічним позовом про
визнання угоди недійсною з підстав її невідповідності вимогам
закону, суд першої інстанції, не встановивши наявність тих
обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, дійшов
правильного висновку, з яким погодився і апеляційний суд, про
відсутність правових підстав для визнання спірної угоди недійсною
й обгрунтовано відмовив у зустрічному позові.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків
суду.
У той же час, вирішуючи спір в частині вимог за первісним
позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум, суди не
перевірили обгрунтованість розміру зазначених вимог з урахуванням
строків виконання відповідачем грошового зобов'язання встановлених
графіком оплати, що передбачений договором.
До того ж, суди не звернули уваги на те, що в наданому
позивачем розрахунку пеня та суми нараховані за ст. 214 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
розраховувались з усієї суми заборгованості без
урахуванням строків оплати, передбачених договором, і навели у
прийнятих рішеннях розрахунків, з яких виходив суд при задоволенні
цих вимог.
За таких обставин, оскаржені судові рішення в частині
первісного позову про стягнення пені та сум нарахованих за ст. 214
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не можна визнати законними й обгрунтованими, і
тому вони в зазначеній частині підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в решті судові
рішення слід залишити без змін, як такі, що відповідають
матеріалам справи та вимогам закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Миколаївське
виробничо-торгове взуттєве підприємство "НИКО" задовольнити
частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.11.2004 року та рішення господарського суду Миколаївської
області від 06.09.2004 року в частині первісного позову про
стягнення пені, 3% річних, збитків від інфляції та судових витрат
скасувати, і справу N 11/275-04 в зазначеній частині передати на
новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 16.11.2004 року залишити без змін.