ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2005 Справа N 5/829-19/93
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Галицькому районі
м. Львова
на постанову від 29.12.2004 Львівського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 18.08.2004
у справі N 5/829-19/93 господарського суду Львівської області
за позовом ДПІ у Галицькому районі м. Львова
до ПП "І.Л.С."
про стягнення в доход держави коштів, одержаних без
встановлених законом підстав
за участю представників сторін
від позивача: у засідання не прибули
від відповідача: у засідання не прибули
В С Т А Н О В И В:
ДПІ у Галицькому районі м. Львова звернулась до
господарського суду Львівської області з позовом до ПП "І.Л.С."
про стягнення в доход держави коштів, одержаних без встановлених
законом підстав, в сумі 660697,20 грн.
Рішенням від 18.08.2004 господарський суд Львівської області
(суддя Левицька Н.Г.) у задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивовано тим, що в обґрунтування позову позивачем
наданий акт перевірки N 8/26-0/20837125/79 від 30.01.2004,
відповідно до якого перевірка проводилась у період з 16.01.2004 до
29.01.2004, в той час як 23.01.2004 відповідача було знято з
податкового обліку, тому позивачем в порушення вимог ст. 33
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не доведено позовні вимоги.
Постановою від 29.12.2004 Львівський апеляційний
господарський суд (колегія суддів у складі: Орищин Г.В. -
головуючий, Бобеляк О.М., Дубник О.П.) рішення залишив без змін,
погодившись з висновками суду першої інстанції, а також
посилаючись на відсутність у податкового органу повноважень на
стягнення в доход держави коштів, одержаних без встановлених
законом підстав.
Ухвалою від 09.03.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, яка
мотивована наявністю у податкового органу відповідних повноважень
для звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави
коштів, одержаних без встановлених законом підстав згідно з п. 11
ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу України"
( 509-12 ) (509-12)
.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в
березні 2003 року ПП "І.Л.С." було подано до ДПІ у Галицькому
районі м. Львова заяву про ліквідацію підприємства. На підставі
даної заяви позивачем було проведено документальну перевірку
фінансово-господарської діяльності відповідача за період з
01.04.2001 до 17.07.2003, за результатами якої складено акт
N 23-2/4114 від 17.07.2003 та рішенням від 18.07.2003
N 1891/04-23-2/20837125/1324 застосовані штрафні (фінансові)
санкції, які були сплачені відповідачем.
За результатами проведеної позапланової документальної
перевірки фінансово-господарської діяльності відповідача позивачем
30.01.2004 складено акт N 8/26-0/20837125/79, яким встановлено, що
відповідно до актів приймання виконаних підрядних робіт при
взаєморозрахунках по договору про спільну діяльність ТОВ
"Львіврембудсервіс" та Провінції О.О. Василіан Найсвятішого
Спасителя в Україні за період з 01.05.2002 до 31.12.2002 та
платіжних доручень, відповідач надавав послуги з будівництва двох
8-ми квартирних житлових будинків по вул. Гіпсовій, 27 у м. Львові
без наявності ліцензії. В результаті здійснення без ліцензійної
діяльності відповідач отримав дохід в сумі 660697,20 грн.
Суди дійшли висновку про недоведення позивачем всупереч
вимогам ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставин, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не доведено
факту отримання коштів без встановлених законом підстав. Тобто
суди не прийняли акт N 8/26-0/20837125/79 від 30.01.2004 як доказ
наявності обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оскільки в
акті зазначено, що перевірка проводилась з 16.01.2004 до
29.01.2004, а 23.01.2004 відповідача вже було знято з податкового
обліку.
В силу ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим, відповідно до Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
державні податкові
інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за
наявністю ліцензій, патентів та інших спеціальних дозволів на
здійснення окремих видів підприємницької діяльності.
В силу ст.ст. 20, 22 Закону України "Про ліцензування певних
видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
до суб'єктів
господарювання за провадження господарської діяльності без
ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у
розмірах, встановлених законом, а державні контролюючі органи, до
яких належать державні податкові органи, та органи місцевого
самоврядування у разі виявлення порушень ліцензійних умов
зобов'язані повідомити про ці порушення орган ліцензування.
Отже, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку
про те, що вказаний вище спеціальний Закон ( 1775-14 ) (1775-14)
, який
регулює питання ліцензування, не передбачає стягнення в бюджет
коштів, отриманих у результаті здійснення безліцензійної
діяльності.
Посилання скаржника на п. 11 ст. 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
є безпідставним,
оскільки позов подано з підстав порушення порядку, що регулюється
спеціальним законодавством, і для вирішення спору щодо такого
порушення повинно застосовуватися саме таке спеціальне
законодавство, у даному випадку Закон України "Про ліцензування
певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (1775-14)
, обставини ж
передбачені п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" щодо подання до судів позовів до підприємств про
визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів,
одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,
одержаних без установлених законом підстав, регулюються нормами
цивільного права та не є предметом розгляду у даному провадженні.
При цьому слід врахувати, що судами при розгляді справи не
було встановлено та позивачем не доводилися обставини визнання
недійсним договору, на підставі якого відповідачем було отримано
спірну у справі суму коштів.
Крім того, судова колегія бере до уваги ті обставини, що під
час розгляду справи на стадії апеляційного провадження суду
апеляційної інстанції були надані відомості з відповідними
доказами про ліквідацію підприємства відповідача, про що зазначено
у постанові. З матеріалів справи не вбачається здійснення
позивачем відповідних заходів для забезпечення виконання рішення у
справі.
За таких обставин позов у справі не підлягав задоволенню,
тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.12.2004 у справі N 5/829-19/93 залишити без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.