ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2005 Справа N 2-8/10679.1-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційні скарги
1. Товариства відродження культури смт. "Коктебель",
2. Коктебельської селищної ради
на постанову від 02-23.12.2004 Севастопольського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 20-24.09.2004
у справі N 2-8/10679.1-2004 господарського суду АР Крим
за позовом Товариства відродження культури с.м.т. "Коктебель"
до Коктебельської селищної ради
третя особа СПД С.Н.М.
про визнання недійсними рішення та угоди
за участю представників сторін
від позивача: Цанга М.П., дов.
від відповідача: у засідання не прибули
від третьої особи: Сініцина Н.М.; Бережняк І.В., дов.
В С Т А Н О В И В:
Товариство відродження культури смт. Коктебель звернулося до
господарського суду АР Крим з позовом до Коктебельської селищної
ради та третьої особі ПП С.Н.М. про визнання недійсним рішення
2 сесії 24 скликання Коктебельської селищної ради N 75 "Про
внесення змін до договору оренди землі ПП С.Н.П.", угоди від
03.06.2002 N 3065 про внесення змін до договору оренди N 6527 від
04.10.2001, укладеного між Коктебельською селищною радою і
ПП С.Н.П. про оренду земельної ділянки площею 0,0021 га,
розташованої у смт. Коктебель, по вул. Леніна (район пошти).
Позов мотивовано тим, що рішеннями відповідача від
26.03.1998, від 21.03.2001 N 1319, від 22.05.2001 N 1490 визначено
спірну земельну ділянку під організацію об'єкту Товариства
відродження культури смт. Коктебель та рішенням відповідача від
20.09.2001 N 1692 надано цю земельну ділянку загальною площею
0,28 га позивачу. Надалі відповідач, порушуючи права позивача та
вимоги ст.ст. 92, 154-155 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, надав рішенням
N 1634 від 22.08.2001 С.Н.М. в оренду земельну ділянку площею
0,2757 га на 2 роки, яка за розташована на земельній ділянці,
наданій позивачу. На підставі рішення від 20.09.2001 N 1692 між
відповідачем та третьою особою було укладено договір оренди землі
строком на 2 роки, який оспореними рішенням і угодою змінено і
визначено строк оренди 5 років. Договір оренди землі від
04.10.2001 та угода про зміну договору від 03.06.2002, як доводив
позивач, не зареєстровані у встановленому порядку та не містять
застережень щодо прав третіх осіб на орендовану ділянку, що
суперечить вимогам п. 1, пп. 2.2 ст. 22, ст. 28 Закону України
"Про оренду землі" ( 161-14 ) (161-14)
.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням від 20-24.09.2004 господарського суду АР Крим (суддя
Чумаченко С.А.) у задоволені позову відмовлено, зважаючи на
недоведеність зазначених у позові обставин та встановлення
належних прав на оренду земельної ділянки у ПП С.Н.П. відповідно
до рішення 2 сесії 24 скликання Коктебельської селищної ради N 75
"Про внесення змін до договору оренди землі ПП С.Н.М." та угоди
від 03.06.2002.
Постановою від 02-23.12.2004 Севастопольського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: Маслової 3.Д. -
головуючого, Голік В.С., Градової О.Г.) рішення суду першої
інстанції залишено без змін.
Позивач та відповідач звернулися до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій заявлені вимоги про
скасування рішення і постанови у справі як невідповідних вимогам
законодавства та обставинам у справі, посилаючись на відсутність
продовження договору оренди з ПП С.Н.М., неврахування судами при
новому розгляді справи вказівок касаційної інстанції щодо
встановлення всіх суттєвих обставин у справі, належність спірної
земельної ділянки до категорії земель історико-культурного
призначення.
Ухвалою від 16.03.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню частково, виходячи з
наступного.
В силу ст. 2 ЗК України (надалі ЗК України у редакції від
18.12.1990 N 561-XII ( 561-12 ) (561-12)
) відповідно до цільового
призначення всі землі України поділяються на певні категорії, у
тому числі до земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного
та історико-культурного призначення. Віднесення земель до
категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.
Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі
зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до
відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої
провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих
земель у власність або надання їх у користування, а в інших
випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і
приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного,
оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
Стаття 75 цього ж Кодексу ( 561-12 ) (561-12)
визначає, що до земель
історико-культурного призначення належать землі
історико-культурних заповідників, меморіальних парків, поховань,
археологічних і архітектурних пам'яток та архітектурно-ландшафтних
комплексів. На землях історико-культурного призначення
забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому
призначенню.
Відповідно до клопотання позивача від 15.03.1998 про надання
земельної ділянки під забудову у центрі селища культурно-музейного
комплексу відповідач рішеннями від 26.03.1998, N 1319 від
21.03.2003, N 1490 від 22.05.2001 та N 1692 від 20.09.2001 надав
позивачу земельну ділянку по вул. Леніна (в районі пошти)
загальною площею 0,28 га у постійне користування, надавши
посвідчення права постійного користування землею Державний
акт ІІ-КМ N 005095.
Позивач поданими документами не довів, що надана йому
земельна ділянка належить до земель історико-культурного
призначення і порушено порядок зміни категорії земельної ділянки.
Рішеннями відповідача від 22.08.2001 N 1634 та від 23.04.2002
N 75 відповідач надав ПП С.Н.М. в оренду земельну ділянку по
вул. Леніна (в районі пошти) площею 0,003 га до 2008 р., уклавши
договори оренди від 04.10.2001 та від 03.06.2002.
Зазначені вище рішення не свідчать про належність земельної
ділянки до земель історико-культурного призначення, а за цільовим
використанням як позивача так і ПП С.Н.М. ділянка належить до
земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських
населених пунктів).
Відповідно до ст. 64 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
використання
земель селища міського типу здійснюється відповідно до проектів
планіровки та забудови селища міського типу і планів
земельно-господарського устрою території.
Як встановлено судами при розгляді справи та вбачається з
рішень господарських судів у інших справах, що наявні у матеріалах
справи, спірна земельна ділянка надана позивачу і ПП С.Н.М., що
суперечить вимогам ст.ст. 19, 80 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
, оскільки
на момент надання землі відповідач не перевів ділянку із земель
запасу або не здійснив її вилучення у попереднього користувача, а
відносно надання землі в оренду ПП С.Н.М. не було затверджено
відповідачем проект відведення земельної ділянки.
Внаслідок неправомірних дій відповідача були порушені права
на земельну ділянку по вул. Леніна (в районі пошти) як позивача,
так і ПП С.Н.М., оскільки надання земельної ділянки відповідачем
здійснено без врахування проектів планування та забудови селища
міського типу і планів земельно-господарського устрою території,
що передбачено ст. 64 ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
, та з порушенням
порядку надання земельної ділянки, визначеного ст. 19 ЗК України.
Позивач як особа, що подала клопотання про надання їй
земельній ділянці у постійне користування по вул. Леніна (в районі
пошти), отримав погодження на розробку проекту відводу згідно з
рішеннями відповідача від 26.03.1998, N 1319 від 21.03.2003 та
N 1490 від 22.05.2001, які на момент розгляду справи є чинними, і
він не втратив права на звернення з позовом про визнання
недійсними рішення відповідача N 75 і додаткової угоди від
03.06.2002, якими ПП С.Н.М. надано земельну ділянку по вул. Леніна
(в районі пошти) в оренду.
Відповідач не довів дотримання ним вимог земельного
законодавства при укладанні додаткової угоди від 03.06.2002 та
прийняті рішення 2 сесії 24 скликання Коктебельської селищної ради
N 75 від 23.04.2002.
Відмовляючи у задоволені позову, суди першої та апеляційної
інстанцій визначили, що надання земельної ділянки позивачу
здійснено після надання цієї ж ділянки рішенням 46 сесії
23 скликання Коктебельської селищної ради від 22.08.2001 N 1634,
не дослідивши відповідність цих обставин вимогам ст.ст. 19, 64, 80
ЗК України ( 561-12 ) (561-12)
.
Суди визнали, що позивачу попередніми рішеннями від
26.03.1998, N 1319 від 21.03.2003 не зазначалася земельна ділянка
по вул. Леніна (в районі пошти), що суперечить змісту рішення
N 1319 від 21.03.2003, в якому визначена саме та ділянка.
Оскільки права позивача на земельну ділянку і ПП С.Н.М.
порушені внаслідок недотримання відповідачем вимог земельного
законодавства, поновлення їх прав може бути здійснено шляхом
скасування тих рішень, які стали підставою для звернення з позовом
у цій справі та іншим справам, розглянутим господарськими судами,
щодо права на користування земельною ділянкою по вул. Леніна
(в районі пошти).
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що
рішення і постанова у справі підлягають скасуванню, а позов слід
задовольнити частково, визнавши недійсним рішення 2 сесії
24 скликання Коктебельської селищної ради від 23.04.2002 N 75.
ПП С.Н.М. до участі у справі залучена як третя особа на боці
відповідача Коктебельської селищної ради. Позивач звернувся з
позовом, в якому об'єднано дві вимоги: про визнання недійсним
рішення 2 сесії 24 скликання Коктебельської селищної ради
м. Феодосії від 23.04.2002 N 75 та додаткової угоди від 03.06.2002
N 3065 про внесення змін до договору оренди землі укладеного між
Коктебельської селищною радою і ПП С.Н.М.
Відповідно до п. 3 ст. 152 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
(в редакції
від 25.10.2001) захист прав юридичних осіб на земельні ділянки
здійснюється, крім іншого, шляхом визнання угоди недійсною.
Припинення прав і обов'язків сторін по угоді згідно зі ст. 22
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вимагає рівності сторін у процесі, яка у
повному обсязі не передбачена для третьої особи, тому будь-який
висновок щодо визнання недійсною або невідповідною законодавству
угоди без участі сторони по угоді в якості позивача або
відповідача обмежує сторону угоди на захист своїх інтересів у
суді.
Судами при розгляді по справі по суті не було враховано
наявність захисту інтересів сторін по угоді, що є суттєвим
порушенням вимог матеріального і процесуального законодавства і
підставою для скасування рішення і постанови в цій частині та
направлення справи на новий розгляд щодо другої позовної вимоги -
визнання угоди недійсною.
Керуючись ст.ст. 49, 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду АР Крим від 20-24.09.2004 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
02-23.12.2004 у справі N 2-8/10679.1-04 скасувати.
3. Визнати недійсним рішення 2 сесії 24 скликання
Коктебельської селищної ради м. Феодосії від 23.04.2002 N 75,
задовольнивши позов в цій частині.
4. В частині визнання недійсною додаткової угоди від
03.06.2002 N 3065 Про внесення змін договору оренди землі справу
направити на новий розгляд до суду першої інстанції.