ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.04.2005 Справа N 02/3073
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 23.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. - головуючий,
судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Черкаського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Черкаси,
на рішення господарського суду Черкаської області від
16.11.2004
та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 07.02.2005
зі справи N 02/3073
за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі - Відділення)
до відкритого акціонерного товариства "Азот" (далі -
ВАТ "Азот")
про стягнення 922 450 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - Стемповського В.В., Шиганського В.В.
відповідача - Алєксєєвої Н.Ю., Мінко К.В.,
В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Черкаської
області з позовом про стягнення з ВАТ "Азот" 922 450 грн. штрафних
санкцій за нестворені 95 робочих місць для працевлаштування
інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 16.11.2004 (суддя Пащенко А.Д.),
залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 07.02.2005 (колегія суддів у складі:
Конюшко К.В. - головуючий, судді Мамонтова О.М., Мостова Г.І.), в
задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано
відсутністю вини відповідача у невиконанні нормативу зі створення
робочих місць для інвалідів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить рішення місцевого та постанову апеляційного
господарських судів зі справи скасувати через неправильне
застосування норм матеріального права, а позов - задовольнити.
Своє прохання скаржник мотивує тим, що відповідач не створив і не
атестував робочі місця для працевлаштування інвалідів, а чинне
законодавство не містить підстав для звільнення підприємства від
відповідальності у разі невиконання ним нормативу з
працевлаштування інвалідів.
ВАТ "Азот" подало заперечення на касаційну скаргу, в яких
зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення
зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (5 310 осіб) відповідач у 2003 році повинен був
створити 212 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році ВАТ "Азот" працевлаштовано
117 інвалідів;
- 95 робочих місць для працевлаштування інвалідів створено не
було;
- ВАТ "Азот" письмово звітувало в установленому порядку про
наявність у нього в 2003 році вільних робочих місць, в тому числі
й для працевлаштування інвалідів;
- у 2003 році за направленням Черкаського міського центру
зайнятості відповідач працевлаштував одного інваліда;
- позивачем не подано доказів того, що органи
працевлаштування інвалідів, визначені в статті 18 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, протягом 2003 року направляли до ВАТ "Азот" інвалідів
для працевлаштування (чи інваліди зверталися самостійно) і
відповідач відмовив у прийнятті інвалідів на роботу;
- фактів відмови ВАТ "Азот" в прийомі на роботу інвалідів у
2003 році не було;
- позивач, не направивши на запит відповідача інвалідів для
працевлаштування, позбавив останнього можливості створити
необхідну кількість робочих місць для інвалідів з урахуванням їх
стану здоров'я, здібностей і професійних навичок.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 N 875-XII
( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон N 875).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює
від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875
( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де
кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,
щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в
об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці
інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним,
якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для
інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3);
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів
(пункт 5).
При цьому частиною першою статті 18 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК.
З огляду на наведене місцевий та апеляційний господарські
суди вірно зазначили у прийнятих ними рішеннях про те, що
обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для
працевлаштування, а створення робочих місць має відбуватися з
урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок
інвалідів, направлених на підприємство органами з їх
працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Таку правову позицію викладено і Верховним Судом України в
постановах від 20.07.2004 ( n0060700-04 ) (n0060700-04)
зі справи
N 2-23/9789-03, від 11.01.2005 зі справи N 6/203 ( v6_20700-05 ) (v6_20700-05)
,
від 25.01.2005 зі справи N 8/203-04 ( v3-04700-05 ) (v3-04700-05)
.
Повідомлення відповідачем Відділення про наявність вакантних
посад для інвалідів шляхом подачі звітів за формою N 10-ПІ
( v0049202-02 ) (v0049202-02)
за 2003 рік та попередні роки позивачем не
заперечується.
В свою чергу, посилання скаржника на лист Черкаського
міського центру зайнятості від 08.11.2004 N 2458 та розбіжності
щодо загальної кількості робочих місць для працевлаштування
інвалідів (ВАТ "Азот" з урахуванням умов праці вважало за
необхідне створення не 212, а 188 місць, про що зазначило в звіті
за 2003 рік), яким дано належну оцінку місцевим та апеляційним
господарськими судами, не спростовують того факту (який
встановлено попередніми судовими інстанціями), що органи (зокрема,
й Відділення), визначені в статті 18 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
,
будучи повідомленими ВАТ "Азот" про наявність вакантних посад,
інвалідів (за виключенням однієї особи) для працевлаштування до
відповідача не направляли.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідачем
здійснено усі залежні від нього заходи зі створення робочих місць
для інвалідів, працевлаштування яких не відбулося незалежно від
нього, внаслідок чого господарські суди дійшли обґрунтованого
висновку щодо відсутності вини ВАТ "Азот" у невиконанні нормативу
з працевлаштування інвалідів та з цих підстав правомірно відмовили
в задоволенні даного позову.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів
зі справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права
і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Черкаської області від 16.11.2004
та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 07.02.2005 зі справи N 02/3073 залишити без змін, а
касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів - без задоволення.