ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2005 Справа N 33/429
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Першиков Є.В.
судді: Савенко Г.В., Ходаківська І.П.
розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва
на постанову від 14.12.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 33/429 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Артем-Банк"
до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
3-я особа Спеціалізована державна податкова інспекція у
м. Києві по роботі з великими платниками податків
про Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача - Білодід Г.М., за довіреністю
Кущ Я.В., за довіреністю
відповідача - Ярмола О.В., за довіреністю
третя особа - Кондратьєва Ю.О., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.10.2004 р., яке
залишене без змін постановою від 14.12.2004 р. Київського
апеляційного господарського суду, позов задоволено. Визнано
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у Шевченківському районі м. Києва N 699/23-6/26253023
від 22.06.2004 р. Стягнуто з Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ "Артем-Банк"
203,00 грн. судових витрат.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями відповідач
звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в
якій просить скасувати постанову від 14.12.2004 р. Київського
апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду
м. Києва від 27.10.2004 р., а в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Шевченківському
районі м. Києва податковим повідомленням-рішенням
N 699/23-6/26253023 від 22.06.2004 р. позивачу визначено суму,
податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі
90 57,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі
90 757,00 грн., всього в розмірі 181 514,00 грн.
Податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі Акту
N 351/23-6/26253023 від 21.06.2004 р. "Про результати планової
комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового
та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю
"Артем-Банк" за період з 16.08.2002 р. по 01.01.2004 р."
В Акті перевірки N 351/23-6/26253023 від 21.06.2004 р.
(пп. 4 п. 2.2.4.) відповідач вказує, що в порушення п. 1.3 ст. 1,
п. 2.2 ст. 2, п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивач не зареєструвався як платник
податку на додану вартість у періоді, коли відбулася операція з
імпорту послуг отриманих від нерезидента.
Також відповідач зазначає, що внаслідок порушення позивачем
п. 4.3. ст. 4, пп. 7.3.6. ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у 2003 р. встановлено заниження
бази оподаткування операції з імпорту послуг отриманих від
нерезидента у сумі 453 785,00 грн. (датою виникнення податкових
зобов'язань вважається дата перерахування коштів на користь
кредитора, тобто першої події), що призвело до заниження
податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму
90 757,00 грн. за вересень 2003 р. - 41 746,00 грн., жовтень
2003 р. - 49 011,00 грн.). Зазначене порушення виникло (як
зазначає відповідач) внаслідок укладання позивачем кредитних
договорів з компанією Baltik Finance Compani, на підставі яких
позивач перерахував на користь нерезидента плату за договір в
розмірі 3% від суми договору як комісійна плата позичальника
кредитору за аналіз клопотання про кредит та відкриття кредитної
лінії.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між
позивачем та АТ "Балтійська фінансова компанія" укладено кредитний
договір N 03-0813-KL від 13.08.2003 р. та кредитний договір
N 030910-KL від 12.09.2003 р. Умовами зазначених договорів за
користування сумою кредиту передбачена сплата процентів та плата
за договір за аналіз клопотання про кредит та відкриття кредитної
лінії. Під платою за договір сторони договору (позивач та АТ
"Балтійська фінансова компанія") визначили комісійну плату
позичальника кредитору за аналіз клопотання про кредит та
відкриття кредитної лінії ("Загальні умови договору"). Додатковою
угодою N 1 від 31.12.2003 р. до кредитного договору N 03-0813-КЬ
та додатковою угодою N 1 від 31.12.2003 р. до кредитного договору
N 03-0910-КЬ з метою уникнення подвійного тлумачення поняття
"плата за договір" у відповідності з українським та естонським
законодавствами позивач та АТ "Балтійська фінансова компанія"
змінили визначення зазначеного поняття, зокрема, плата за
договір - це комісійна плата за надання кредиту в процентах від
суми кредиту.
Згідно п. 3.1. ст. 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" від 03.04.1997 р. 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(із змінами та
доповненнями) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є
операції платників податку з:
поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України,
в тому числі операції з ати вартості послуг за договорами оренди
(лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти
застави позичальнику (кредитору) для, погашення кредиторської
заборгованості заставодавця;
ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та
отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх
використання або споживання на митній території України, в тому
числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди
(лізингу), застави та іпотеки;
ввезення (пересилання) товарів за межі митної території
України та поставки послуг (виконання робіт) для їх споживання за
межами митної території України.
Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
до поставки відносяться будь-які
операції цивільно-правового характеру з поставки послуг, надання
права на користування або розпорядження товарами, у тому числі
нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж
товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з
безоплатної поставки послуг. Поставка послуг, зокрема, включає
надання права на користування або розпорядження товарами у межах
договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші
способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак,
інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової,
власності.
У відповідності до п. 1.11. ст. 1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
кредиту розуміється у значенні,
визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно п. 1.11. ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" 1994 р. N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в редакції
Закону України від 22.05.1997 р. N 283/97-ВР ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(із змінами доповненнями) кредит це кошти та матеріальні цінності,
які надаються резидентами або нерезидентами у користування
юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент.
Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит,
інвестиційний, податковий кредит та кредит під цінні папери, що
засвідчують відносини позики:
Згідно пп. 1.11.1. п. 1.11. ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
фінансовий
кредит це кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом,
кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством
країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами,
які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з
відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його
офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями
та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або
фізичній особі на визначений строк, для цільового використання. та
під процент.
Питання надання, використання і повернення кредитів та
регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі
кредитування визначались Положенням Національного банку України
про кредитування ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
, затвердженого постановою
Правління Національного банку України від 28.09.1995 р. N 246
( va299500-95 ) (va299500-95)
(чинного на момент укладання позивачем кредитних
договорів).
Згідно розділу I. "Визначення термінів" Положення
Національного банку України про кредитування ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
кредит це позичковий капітал банку у грошовій формі та в
банківських металах, що передається у тимчасове користування на
умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та
цільового характеру використання.
Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити
іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у
тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення,
платності, строковості.
Тобто, за договором кредиту кредитор надає у тимчасове
користування грошові кошти або банківські метали позичальнику, а
позичальник отримує у тимчасове користування грошові кошти на
умовах повернення, платності, строковості.
У відповідності до п. 15 Положення Національного банку
України про кредитування ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
кредитні взаємовідносини
регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються
між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які
визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не
можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох
сторін.
При цьому, згідно п. 12 Положення Національного банку України
про кредитування ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
комерційні банки самостійно
визначають порядок залучення та використання коштів, проведення
кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та
комісійних винагород.
З метою захисту своїх інтересів, комерційний банк аналізує,
вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його
кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і
приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту
(п. 20 Положення Національного банку України про кредитування
( v0246500-95 ) (v0246500-95)
).
Враховуючи викладене, судом першої інстанції зроблено вірний
висновок про те, що дії кредитора по аналізу клопотання позивача
про надання кредиту та відкриття йому кредитної лінії
безпосередньо пов'язані з наданням кредиту згідно кредитних
договорів N 03-0813-KL від 13.08.2003 р. та N 03-0910-KL від
12.09.2003 р. і додаткових угод до них.
Відповідно перерахування комісійної плати за надання кредиту
в процентах від суми кредиту на користь нерезидента є складовою
частиною фінансового кредиту, отриманого позивачем від АТ
"Балтійська фінансова компанія".
У відповідності до п. 3.2.5. п. 3.2. ст. 3 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об'єктом
оподаткування операції з поставки, управління і переуступки
фінансових кредитів.
Таким чином, попередні судові інстанції дійшли вірного
висновку про те, що отримання позичальником кредиту від
нерезидента 1 та дії по аналізу клопотання позивача про надання
кредиту та відкриття йому кредитної лінії не є імпортною
операцією, і відповідно комісійна плата за надання кредиту,
визначена кредитними договорами N 03-0813-KL від 13.08.2003 р. та
N 03-0910-KL від 12.09.2003 р. і додатковими угодами до них
здійснена в межах укладених кредитних договорів та у відповідності
до чинного законодавства.
Отже, донарахування позивачу податку на додану вартість у
розмірі 90 757,00 грн. є необґрунтованим.
Згідно п. 9.3. ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
особи, що підпадають під визначення
платників податку згідно з статтею 2 цього Закону, зобов'язані
зареєструватися як платники податку в органі державної податкової
служби за місцем їх знаходження.
Статтею 2 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено, що платником податку на додану
вартість є:
особа, обсяг оподатковуваних операцій з поставки товарів
(робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх
дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян (п. 2.1. ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
;
особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію
України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх
використання або споживання на митній території України, за
винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, в
разі коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари
(предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно з
законодавством (п. 2.2. ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
;
особа, яка здійснює на митній території України
підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно
від обсягів поставки, за винятком фізичних осіб, які здійснюють
торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому
законодавством (п. 2.3. ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
);
особа, яка на митній території України надає послуги,
пов'язані з, транзитом пасажирів або вантажів через митну
територію України (п. 2.4. ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
);
особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по
об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, що визначена у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 2.5.
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
);
особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований
облік доходів та витрат, пов'язаних з поставкою таких послуг та
отриманих (понесених) іншими особами, що знаходяться у
підпорядкуванні такої особи (п. 2.6. ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідач вважає, що позивач повинен був зареєструватись
платником податку на додану вартість згідно п. 2.2. ст. 2 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Проте, як вірно встановили апеляційний та місцевий суди,
позивач не отримував від нерезидента роботи (послуги), тому у
нього не виникло обов'язку щодо реєстрації як платника податку на
додану вартість в органі державної податкової служби.
Окрім того, до позивача застосовано штрафні (фінансові)
санкції відповідно до абз. 3 ст. 15 Указу Президента України
"Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07.08.1998 р. N 857/98
( 857/98 ) (857/98)
.
Абзацом 3 п. 15 Указу Президента України "Про деякі зміни в
оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
передбачено, що в разі здійснення
особою, яка зобов'язана зареєструватися як платник податку і не
зареєстрована протягом строків, визначених законодавством,
оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) без
нарахування податку на додану вартість, орган державної податкової
служби застосовує штраф у розмірі податку на додану вартість,
нарахованого на загальну суму такого продажу, але не менш як
20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, без права
включення до податкового кредиту податку на додану вартість,
сплаченого у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг),
вартість яких включається до складу валових витрат такого платника
податку або підлягає амортизації, а в разі здійснення продажу
таких товарів (робіт, послуг) з оплатою готівкою або кредитними
дебетовими картками - додатково фінансові санкції, передбачені
законодавством за порушення правил здійснення та обліку
результатів такого готівкового продажу.
Оскільки у позивача не виникло обов'язку щодо реєстрації як
платника податку на додану вартість, то застосування до нього
штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 90 757,00 грн. є
необґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що
оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята у
відповідності до вимог чинного законодавства і підстави для її
зміни або скасування відсутні.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою сторін
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову від 14.12.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду N 33/429 господарського суду м. Києва залишити
без змін.