ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2005 Справа 25/197
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 23.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.,
розглянула касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Гріффін" (надалі Товариство)
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду
від 10.01.05
у справі N 25/197 господарського суду міста Києва
за позовом державної податкової інспекції у Печерському
районі м.Києва (надалі ДПІ у Печерському районі)
до приватного підприємства "Віа-Контур" (надалі
Підприємство), Товариства
про визнання угоди недійсною
В засіданні взяли участь представники
- позивача:
Басалаєва А.В. (за дов. N 14795/9/10-009 від 08.12.04);
- відповідачів:
Товариства: Уліцький В.А. (за дов. від 20.07.04);
Підприємства: не з'явилися.
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 14.04.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 01.09.04 господарського суду міста Києва (суддя
Морозов С.М.) позовні вимоги ДПІ у Печерському районі задоволено.
На підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. визнано недійсною угоду укладену відповідно до
податкової накладної N 727/3н від 27.07.01 та накладної N 727 від
27.07.01 між Підприємством та Товариством.
З Підприємства на користь Товариства стягнуто 2 169,00 грн.
З Товариства на користь держави стягнуто кошти у розмірі
2 169,00 грн.
З Підприємства до Державного бюджету України стягнуто
136,00 грн. державного мита.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого суду, 10.09.04
Товариство через господарський суд міста Києва звернулося з
апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського
суду.
Ухвалою від 12.10.04 Київського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого Шипка В.В., суддів
Нечитайла О.М., Дикунської С.Я.) дана апеляційна скарга була
прийнята до провадження, Товариство було зобов'язано надати суду
довідку Державного казначейства України про зарахування державного
мита за подання апеляційної скарги. Розгляд справи було призначено
на 17.11.04.
Ухвалою від 17.11.04 колегії суддів апеляційної інстанції у
зв'язку з неотриманням Товариством ухвали від 12.10.04 та
необхідністю її належного виконання розгляд справи відкладався.
Ухвалою від 24.11.04 Київського апеляційного господарського
суду апеляційна скарга Товариства на рішення від 01.09.04
господарського суду міста Києва була залишена без розгляду на
підставі п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
27.12.04 Товариство повторно звернулося до суду з апеляційною
скаргою, в якій просило рішення від 01.09.04 скасувати,
провадження у справі припинити, одночасно заявивши клопотання про
відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги,
посилаючись на те, що первинна апеляційна скарга, подана в межах
передбаченого ст. 91 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
строку, була безпідставно залишена без розгляду,
оскільки належні докази сплати державного мита містяться в
матеріалах справи.
Ухвалою від 10.01.05 Київського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючого Новікова М.М., суддів
Мачульського Г.М., Мартюк А.І.) Товариству було відмовлено в
задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для
подання апеляційної скарги на рішення від 01.09.04 на підставі
ст. 93 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
а матеріали справи повернуто до господарського суду міста Києва.
В касаційній скарзі Товариство просить ухвалу від 10.01.05
Київського апеляційного господарського суду скасувати, та вирішити
питання щодо розгляду його апеляційної скарги по суті.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної
інстанції при прийнятті оскарженої ухвали порушено вимоги ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в частині права на апеляційне
оскарження, оскільки пропуск процесуального строку при повторному
поданні апеляційної скарги був зумовлений залишенням його
первинної апеляційної скарги, яка ухвалою апеляційного суду від
24.11.04 була повернута без розгляду, фактично позбавивши сторону
права на повторне звернення до апеляційної інстанції.
Зазначені підстави Підприємство вважає такими, що відносяться
до кола поважних причин відновлення пропущеного строку подання
апеляційної скарги, оскільки таке порушення допущено не з вини
Товариства.
До початку розгляду справи по суті від Товариства надійшло
доповнення до касаційної скарги, в якому воно в доповнення до
касаційних вимог просило також скасувати рішення від 01.09.04 та
прийняти по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні
позову.
У судовому засіданні 14.04.05 Товариство подало письмове
клопотання, яким вказане доповнення до касаційної скарги
відкликало, та просило суд розглянути справу в межах касаційної
скарги щодо ухвали апеляційного суду.
Дане клопотання колегією суддів Вищого господарського суду
України було задоволено, справу розглянуто лише в частині
оскарження ухвали від 10.01.05 Київського апеляційного
господарського суду.
У відзиві на касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі
просить залишити ухвалу від 10.01.05 без змін, у а в задоволенні
касаційних вимог Товариства відмовити, мотивуючи свої вимоги тим,
що ухвала від 24.11.04 Київського апеляційного господарського суду
відповідає фактичним обставинам справи та нормам процесуального
права.
Зокрема, ДПІ у Печерському районі зазначає, що порушення
Київським апеляційним господарським судом права Товариства на
подання апеляційної скарги не могло мати місця, оскільки
Товариством не було надано суду належний та допустимий доказ
сплати державного мита за платіжним дорученням N 287 від 09.09.04,
у зв'язку з чим первинна скарга була правомірно залишена без
розгляду, а повторну апеляційну скаргу було подано з порушенням
більш ніж трьохмісячного строку, у межах якого можливе відновлення
встановленого ст. 93 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
десятиденного строку на оскарження рішень місцевих
господарських судів, і такий пропуск не залежав від суду
апеляційної інстанції.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на
касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін,
суддюдоповідача по справі, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції ухвалою від 10.01.05 повернув
апеляційну скаргу Товариства у зв'язку з пропуском передбаченого
Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ) (1798-12)
десятиденного строку для апеляційного оскарження, та більш ніж
трьохмісячним пропуском встановленого для відновлення такого
строку оскарження, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції
дійшов до висновку, що клопотання про відновлення процесуального
строку задоволенню не підлягає.
При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що
оскаржене судове рішення від 01.09.04 господарського суду міста
Києва було своєчасно, а саме 02.09.04 розіслано сторонам, а
апеляційна скарга була подана Товариством лише 27.12.04, тобто
після спливу граничного строку в межах якого можливе відновлення
процесуального строку встановленого для її подання.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що як вбачається з матеріалів справи, первинна апеляційна
скарга була подана Товариством 10.09.04 (відтиск штемпелю
канцелярії господарського суду міста Києва вх. N 06-29/25/35),
тобто в межах встановленого Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
десятиденного строку передбаченого для подання
апеляційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито сплачується чи
стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі,
встановлених законодавством України.
Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання
державного та місцевих бюджетів та Інструкцією про відкриття
аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів в
системі Державного казначейства, затвердженими наказом Державного
казначейства України від 28.11.00 N 119 ( v0119506-00 ) (v0119506-00)
, рахунки з
обліку надходжень до загального фонду державного бюджету
відкриваються на балансі обласних управлінь Державного
казначейства за балансовим рахунком 3111.
До первинної апеляційної скарги Товариство додало примірник
платіжного доручення на перерахування 68,00 грн. державного мита
відділенню Державного казначейства у Шевченківському районі м.
Києва на рахунок N 31118068900011, відкритий в управлінні
Державного казначейства у місті Києві.
Слід зазначити, що у даному випадку державне мито
перераховано за реквізитами рахунку для зарахування до державного
бюджету державного мита із апеляційних скарг, які подаються до
Київського апеляційного господарського суду (лист Державного
казначейства України від 06.02.2003 року N 03-04/91-1319
( v1319506-03 ) (v1319506-03)
).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
витребовуючи додаткові докази сплати державного мита та залишаючи
первинну апеляційну скаргу Товариства без розгляду, апеляційний
суд не врахував, що при вирішенні питання щодо дотримання
скаржником вимог частини 3 статті 94 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, юридичне значення має сам факт
зарахування державного мита до державного бюджету, доказом чого у
даному випадку є платіжне доручення від 09.09.04 N 287.
Крім того, не визнаючи поданий Товариством примірник
платіжного доручення доказом сплати державного мита, Київський
апеляційний господарський суд не навів правового обґрунтування
щодо недотримання заявником порядку сплати державного мита,
встановленого законодавчими актами України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 81 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
після усунення обставин, що зумовили
залишення позову без розгляду, сторона має право знову звернутися
з ним до господарського суду в загальному порядку.
Повторна апеляційна скаргу була подана до суду 27.12.04
(відтиск штемпелю канцелярії господарського суду міста Києва вх.
N 06-29/25/173), тобто в межах місячного строку після залишення
первинної апеляційної скарги без розгляду.
Не можна визнати законною ухвалу Київського апеляційного
господарського суду України від 10.01.05, оскільки суд не дав
належної правової оцінки тій обставині, що пропуск строку стався
внаслідок помилкового залишення без розгляду первинної апеляційної
скарги Товариства, яка була подана вчасно та з дотриманням вимог
статті 93 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні
клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку,
Київський апеляційний господарський суд виходив із того, що
рішення від 01.09.04 було своєчасно (02.09.04) розіслана сторонам,
а апеляційна скарга подана Товариством лише 27.12.04 з пропуском
як десятиденного строку встановленого для подання апеляційної
скарги, так і трьохмісячного терміну, передбаченого для його
відновлення.
За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
вирішення питання про відновлення пропущеного
строку залежить виключно від наявності поважних причин, що
обумовили пропуск встановленого законом процесуального строку.
Натомість Київський апеляційний господарський суд України не
розглянув доводів, які наводились Товариством на обґрунтування
клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для
подання апеляційної скарги, та відхилив клопотання з мотивів, які
не пов'язані з обставинами пропуску строку. Неправомірно
відхиливши клопотання та позбавивши цим Товариство можливості
подати апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції фактично
обмежив суб'єкта оскарження у здійсненні прав, передбачених
пунктом 8 статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Так, згідно зі ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та
касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених
законом. Право апеляційного оскарження стороною рішення місцевого
господарського суду передбачено також ст.ст. 22, 91 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала від 24.11.04 була
направлена сторонам у справі 26.11.04 (вих. N 02-1/41030,
02-1/41031, 02-10/41038), з чого вбачається, що на день її
отримання Товариством вже було пропущено трьохмісячний термін,
передбачений Господарським процесуальним кодексом України
( 1798-12 ) (1798-12)
на відновлення десятиденного строку для подання
апеляційної скарги на рішення місцевих господарських судів.
Враховуючи, що відповідно до ст. 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено право
звернення визначеного кола суб'єктів до господарського суду за
захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних
законом інтересів, та беручи до уваги зазначене порушення
місцевого господарського суду вимог процесуального законодавства,
слід дійти до висновку про відсутність передбачених ст.ст. 93, 97
Господарського процесуального кодексу України підстав для
повернення апеляційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу, що статтями 6, 12 Закону України "Про судоустрій України"
( 3018-14 ) (3018-14)
встановлено право усіх суб'єктів правовідносин на
судовий захист та незалежність й неупередженість судів при
вирішенні спорів. З метою забезпечення всебічного, повного та
об'єктивного розгляду справ, законності прийнятих судових рішень,
законом регламентовано право суб'єктів правовідносин на апеляційне
та касаційне оскарження. Зокрема встановлено, що ніхто не може
бути позбавлений права на розгляд справи у суді, та на участь у
розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку
в суді будь-якого рівня.
З наведеного вбачається, що господарюючий суб'єкт не може
бути безпідставно позбавлений законодавчо встановленого та
визначеного права на розгляд справи в установленому процесуальному
порядку, тобто на розгляд справи як в суді першої, так і
апеляційної та касаційних інстанцій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку про відсутність
передбачених ст.ст. 93, 97 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
підстав для повернення апеляційної скарги
Товариства.
За таких обставин оскаржену ухвалу Київського апеляційного
господарського суду України слід скасувати, а справу направити на
розгляд до цього суду для розгляду апеляційної скарги Товариства
по суті.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Гріффін" задовольнити.
Ухвалу від 10.01.05 Київського апеляційного господарського
суду у справі N 25/197 господарського суду міста Києва скасувати,
а справу направити до Київського апеляційного господарського суду
для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою
відповідальністю "Гріффін" по суті.