ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2005 Справа N 11/61
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
24.12.2004 р.
зі справи N 11/61 господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у Солом'янському
районі м Києва
до 1. Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою
відповідальністю "Автомобільний дім Україна-Мерседес-Бенц",
м. Київ
до 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгарант",
м. Київ
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
від позивача: Колеснікова І.С. (дов. від 30.09.2004 р. N 192)
від відповідачів: не з'явилися
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду.
В С Т А Н О В И В:
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва
звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до Спільного
підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю
"Автомобільний дім Україна-Мерседес-Бенц", до Товариства з
обмеженою відповідальністю "Трансгарант" про визнання на підставі
ст. 49 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
(в редакції 1963 р.)
недійсним договору поставки та монтажу обладнання від
11.12.2003 р. N 2003-12-11 та про стягнення в доход держави коштів
у розмірі 97 990 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений договір
(що був виконаний в повному обсязі), укладений ТОВ "Трансгарант" з
метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства,
оскільки рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від
17.03.2004 р. статутні, установчі документи товариства та
свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з моменту їх реєстрації.
Інспекція вважає, що зазначені обставини свідчать про наявність
умислу з боку посадових осіб товариства на досягнення мети
суперечної інтересам держави при підписанні спірного договору.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.08.2004 р. (суддя
Євсіков О.О.) позовна заява прийнята до розгляду та порушене
провадження у справі N 11/61.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі
м. Києва 11.11.2004 р. голові господарського суду м. Києва подане
клопотання про відвід судді, яке обґрунтоване тим, що станом на
11.11.2004 р. справа не розглянута по суті; протягом судових
засідань суддею не приймаються до уваги та не досліджуються
належним чином докази, подані ДПІ, чим порушується ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
неупередженості судді при розгляді справи.
Ухвалою від 12.11.2004 р., прийнятою головою господарського
суду м. Києва, заява про відвід судді відхилена з посиланням на
те, що обставини, викладені в заяві інспекції не знайшли свого
підтвердження в матеріалах справи та не є підставою, передбаченою
ст. 20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
для відводу судді.
Вказана ухвала оскаржена Державною податковою інспекцією у
Солом'янському районі м. Києва до Київського апеляційного
господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від
24.12.2004 р. (судді: Зеленін В.О. - головуючий, Рєпіна Л.О.,
Синиця О.Ф.) в прийнятті апеляційної скарги ДПІ у Солом'янському
районі м. Києва на ухвалу господарського суду м. Києва від
12.11.2004 р. відмовлено.
Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 106
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційна скарга подається на ухвали місцевого господарського
суду у випадках, передбачених цим Кодексом. Статтею 20
Господарського процесуального кодексу України не передбачено
оскарження ухвали про відмову у відводі судді.
Не погоджуючись із винесеною Київським апеляційним
господарським судом ухвалою, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою про її скасування та направлення апеляційної скарги
інспекції на розгляд до Київського апеляційного господарського
суду. Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що суд апеляційної
інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу інспекції, чим
порушив ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
щодо
"забезпечення сторонам апеляційного та касаційного оскарження",
ст. 9-2 Закону України "Про господарські суди" ( 1142-12 ) (1142-12)
,
відповідно до якої в апеляційних господарських судах може
запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій
справ. В Київському апеляційному господарському суді така
спеціалізація запроваджена, дана справа є податковою, проте,
колегія суддів, яка розглядала апеляційну скаргу не належить до
колегії з розгляду податкових спорів, не володіє спеціальними
знаннями в галузі податкового права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, здійснивши
перевірку законності та обґрунтованості винесеної апеляційним
господарським судом ухвали, встановила відсутність підстав для її
скасування з огляду на таке.
Згідно з частиною першою ст. 106 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
ухвали місцевого
господарського суду України можуть бути оскаржені в апеляційному
порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
. Отже, за приписами зазначеної норми
оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість оскарження
яких прямо зазначено у відповідній статті Господарського
процесуального кодексу України або Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в яких
йдеться про винесення судом даних ухвал.
Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не передбачає можливості оскарження ухвали про відвід
судді, а отже і ухвали, винесеної за наслідками розгляду заяви про
відвід судді.
А відтак, спростовується твердження скаржника про порушення
апеляційним господарським судом норм процесуального права.
Окрім того, визнається непереконливим і довід скаржника щодо
обмеження його конституційного права на оскарження рішення суду з
огляду на те, що він має право оскаржити рішення суду, постанову
апеляційного та касаційного суду. Приписами статті 86
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що ухвала приймається господарським судом, коли спір
не вирішується по суті. Виходячи зі змісту даної норми, відповідач
не позбавлений права на оскарження рішення суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від
24.12.2004 р. зі справи N 11/61 - залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва - залишити без задоволення.