ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2005 Справа N 23/356
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравчука Г.А.,
суддів Першикова Є.В., Грейц К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Ленінському р-ні м. Запоріжжя
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 25.01.2005 р.
у справі N 23/356 господарського суду Запорізької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Реєстратор Таврія-Фонд"
до Державної податкової інспекції у Ленінському р-ні
м. Запоріжжя
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Демченко І.В., дов. б/н від 19.01.2005 р.;
відповідача: - не з'явились;
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 р. позивач - Товариство з обмеженою
відповідальністю "Реєстратор Таврія-Фонд" (далі - Товариство)
звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до
Державної податкової інспекції у Ленінському р-ні м. Запоріжжя
(далі - Інспекція) про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Інспекції від 25.06.2004 р. N 0000071711/2,
яким Товариству визначена загальна сума податкового зобов'язання
за прибутковим податком з громадян в розмірі 2 607,30 грн., яка
складається з суми основного платежу - 869,10 грн. та застосованої
штрафної (фінансової) санкції - 1 738,20 грн. Свої вимоги позивач
обґрунтував тим, що Інспекція неправомірно визначила зобов'язання
за прибутковим податком з громадян в сумі 869,10 грн. та
застосувала штрафні (фінансові) санкції, оскільки аналіз норм
Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. N 13-92
( 13-92 ) (13-92)
"Про прибутковий податок з громадян" (далі - Декрет) та
листів-роз'яснень ДПА України дають підстави вважати, що суми
коштів, які перераховуються підприємством навчальному закладу в
якості оплати за підготовку для нього спеціаліста необхідної
кваліфікації не відповідають ознакам особистого доходу працівника
Товариства. Ні в грошовій, ні в натуральній формі він, як
працівник, підприємства їх не одержав, і, відповідно, ці кошти не
можуть включатися до складу його сукупного оподатковуваного
доходу.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
03.11.2004 р. (суддя Садовий І.В.) позов Товариства задоволено
частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Інспекції від 25.06.2004 р. N 0000071711/2 в частині застосування
штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 738,20 грн., в іншій
частині позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, господарський суд мотивував його тим,
що наведений у ст. 5 Декрету ( 13-92 ) (13-92)
перелік виплат, що не
включаються до сукупного оподатковуваного доходу громадян, є
вичерпним. Він не містить вказаного вище виду виплат і не підлягає
розширеному тлумаченню. Крім того, місцевий господарський суд
відзначив, що директор Товариства навчався за кошти підприємства.
Зміст отриманого ним соціального блага полягає у тому, що він
отримав вигоду у вигляді освіти (диплом ДСК N 038927 про
присвоєння кваліфікації економіст), яку б він не мав змоги
отримати за відсутності оплати позивачем (або іншою особою) його
навчання. За твердженням судової інстанції відповідач дійшов
обґрунтованого висновку щодо необхідності включення позивачем у
періоді, що перевірявся, до сукупного оподатковуваного доходу
свого працівника суми оплати за його навчання у державному закладі
освіти і правомірно донарахував суму прибуткового податку з
громадян у розмірі 869,10 грн. Оскільки позивач не здійснював
виплату працівнику вказаної суми у готівковій формі, то відповідно
він не був зобов'язаний попередньо нараховувати і сплачувати
прибутковий податок з громадян до бюджету. Таке нарахування та
виплата мали ним здійснюватися згідно ст. 10 Декрету після
закінчення кожного місяця. З огляду на наведене, господарський суд
першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач безпідставно
застосував до позивача штрафну (фінансову) санкцію у розмірі
1 738,20 грн., в зв'язку з чим визнав спірне податкове
повідомлення-рішення недійсним частково, а саме в частині
застосування до Товариства штрафної (фінансової) санкції у розмірі
1 738,20 грн.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
25.01.2005 р. (колегія суддів: Юхименко О.В. - головуючий,
Коробка Н.Д. та Мойсеєнко Т.В.) рішення господарського суду
Запорізької області від 03.11.2004 р. змінено: позовні вимоги
Товариства задоволено та визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Інспекції від 25.06.2004 р. N 0000071711/2.
Приймаючи таке рішення, апеляційний господарський суд виходив з
аналізу ст.ст. 1, 28, пп. "с" п. 1 ст. 5 Декрету ( 13-92 ) (13-92)
та
ст. 26 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
. За
висновком суду апеляційної інстанції законодавство України, яке
було чинним на момент виникнення відповідних правовідносин, не
визначало кошти, сплачені підприємством за навчання свого
працівника на користь закладів освіти, особистим доходом,
одержуваним працівником від юридичних осіб за виконання трудових
обов'язків чи виконання робіт, здійснюваних на підставі
цивільно-правових договорів, що є об'єктом оподаткування
прибутковим податком з громадян. Здійснюючи у безготівковій формі
на підставі договору оплату за навчання свого працівника, позивач
не виплачував працівнику вказаних сум у готівковій формі, тому не
був зобов'язаний попередньо нараховувати та сплачувати прибутковий
податок з громадян до бюджету. За таких обставин відповідач не мав
також підстав для застосування до позивача штрафної (фінансової)
санкції, передбаченої пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами,
відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Запорізького
апеляційного господарського суду у даній справі скасувати повністю
та відмовити Товариству у позові. За твердженням скаржника при
винесені рішень господарськими судами попередніх інстанцій
порушені норми матеріального права, а саме - ст.ст. 8-10 Декрету
( 13-92 ) (13-92)
та пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу, поданому в порядку,
встановленому ст. 111-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, просить скаргу
Інспекції залишити без задоволення, а постанову Запорізького
апеляційного господарського суду від 25.01.2005 р. - без змін.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представника Товариства матеріали справи та доводи Інспекції і
Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та відзиві
на касаційну скаргу, перевіривши правильність юридичної оцінки
встановлених фактичних обставин справи, застосування
господарськими судами апеляційної та першої інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Інспекції не підлягає задоволенню, враховуючи
наступне.
Частина перша ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначає, що
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було
проведено дві перевірки Товариства: перша - комплексна планова
документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного
законодавства за період з 01.01.2001 р. по 31.12.2003 р., та
друга - позапланова документальна перевірка правильності
обчислення своєчасності внесення до бюджету прибуткового податку з
громадян за період з 01.01.2001 р. по 31.12.2003 р., за
результатами яких відповідно було складено два акти
N 12-23-23792601 від 30.03.2004 р. та N 331-17-23792601 від
10.06.2004 р.
В актах проведених перевірок працівники Інспекції відзначили,
що між Запорізькою державною інженерною академією (Виконавцем),
Товариством (Замовником) та громадянином Т.С.М. (Слухачем) було
укладено договір N 223с/2002 від 02.09.2002 р. про перепідготовку
останнього як спеціаліста з вищою освітою за спеціальністю
фінанси. За статутом одним з основних предметів діяльності
Товариства є ведення реєстру власників іменних цінних паперів
(реєстраційна діяльність). Громадянин Т.С.М. у Товаристві обіймає
посаду директора, і його перепідготовка за спеціальністю фінанси
викликана необхідністю, пов'язаною з специфікою діяльності
підприємства. Згідно умов вищевказаного договору Товариство
перерахувало Запорізькій державній інженерній академії плату за
надання освітньої послуги, про що свідчать копії пл. доручення
N 171 від 05.09.2002 р. на суму 1 000 грн., авансовий звіт
N ОА - 0000126 від 07.12.2002 р., пл. квитанція N 7130967 від
07.12.2002 р. на суму 1 000 грн. та пл. доручення N 426 від
29.04.2003 р. на суму 1 000 грн. За висновком актів перевірок
позивачем порушено вимоги ст. ст. 8, 9, 10 та п. 2 ст. 19 Декрету
( 13-92 ) (13-92)
та встановлено недобір прибуткового податку з громадян
на суму 1 340,25 грн. Суми коштів, перерахованих Товариством
Запорізькій державній інженерній академії згідно договору
N 223с/2002 від 02.09.2002 р. визнано доходом громадянина Т.С.М. і
включено до його сукупного оподаткованого доходу за вересень
2002 р., грудень 2002 р., березень 2003 р. та травень 2003 р.
За наслідками перевірки Інспекція податковим
повідомленням-рішенням N 0000071711/0-287 від 01.04.2004 р.
визначила позивачу на підставі п. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно із ст.ст. 7, 8, 9, 10 Декрету ( 13-92 ) (13-92)
,
пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" податкове зобов'язання з прибуткового податку з
громадян в загальній сумі 4 020,75 грн., в т.ч. 1 340, 25 грн. -
основний платіж та 2 860,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція.
За наслідками апеляційного оскарження вказане вище рішення
Інспекції було залишено без змін.
Рішенням ДПА в Запорізькій області від 25.06.2004 р.
N 2501/10/25-020 скасовано на 471,15 грн. донараховану Товариству
перевіркою суму прибуткового податку з громадян та на 942,30 грн.
застосовану штрафну (фінансову) санкцію.
За підсумками оскарження заступник начальника Інспекції виніс
податкове повідомлення-рішення N 0000071711/2 від 25.06.2004 р.,
яким визначив позивачу загальну суму податкового зобов'язання в
розмірі 2 607,30 грн., в т.ч. 869,10 грн. - основний платіж та
1 738,20 грн. - штрафна (фінансова) санкція. Дане рішення стало
предметом судового розгляду.
Щодо юридичної оцінки обставин справи, повноти їх
встановлення та застосування місцевим та апеляційним
господарськими судами норм матеріального та процесуального права
при вирішенні спору, то колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає наступне.
Порядок оподаткування доходів громадян у період, за який було
здійснено відповідачем перевірку позивача, визначався Декретом
Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. N 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
"Про прибутковий податок з громадян". Відповідно до ст. 1 цього
Декрету платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткування)
в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не
мають постійного місця проживання в Україні.
Згідно ст. 2 Декрету ( 13-92 ) (13-92)
об'єктом оподаткування у
громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є
сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається
з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних
джерел, як на території України, так і за її межами.
Відповідно до частини другої ст. 8 Декрету ( 13-92 ) (13-92)
до
сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем
основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових
обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за
договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в
результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ,
організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності
своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і
натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного
оподатковуваного доходу, визначених у статті 5 цього Декрету.
Обов'язок здійснювати підготовку кваліфікованих спеціалістів
та їх професійне навчання покладено на підприємство ст. 26 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
(який був чинним
на момент виникнення відповідних відносин), згідно частини третьої
якої підприємство здійснює підготовку кваліфікованих робітників та
спеціалістів, їх економічне і професійне навчання у власних
навчальних закладах або за угодами в навчальних закладах,
підпорядкованих державним органам освіти, іншим відомствам і
підприємствам. Проте, із аналізу даної правової норми не випливає,
що здійснення підприємством професійної підготовки та
перепідготовки для своїх потреб кваліфікованих спеціалістів є
наданням матеріального або соціального блага робітникам
підприємства, оскільки така професійна підготовка та
перепідготовка прямо пов'язана з господарською та економічною
діяльністю самого підприємства.
За таких обставин плата за навчання особи, що перебуває у
трудових відносинах з позивачем, сплачена позивачем безпосередньо
закладам освіти на підставі укладених договорів про підготовку
спеціалістів, не є доходом громадянина, який підлягає включенню до
складу його сукупного місячного та річного оподатковуваного
доходу.
Інше податкове законодавство України, яке було чинним на
момент виникнення відповідних відносин, також не визначало кошти,
сплачені підприємством за навчання свого працівника на користь
закладів освіти, особистим доходом, який одержує працівник від
підприємства за виконання трудових обов'язків чи виконання робіт
та об'єктом оподаткування прибутковим податком з громадян.
Виходячи з наведеного вище, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що у відповідача не було
правових підстав для донарахування позивачу на підставі ст.ст. 8,
9, 10 та п. 2 ст. 19 Декрету прибуткового податку з громадян
( 13-92 ) (13-92)
у розмірі 869,10 грн. та визначення по цьому податку
штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1 738,20 грн.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
постанова Запорізького апеляційного
господарського суду від 25.01.2005 р. у справі N 23/356
господарського суду Запорізької області ґрунтується на всебічному,
повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають
значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та
процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують
висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з
чим підстав для її скасування не вбачається.
За згодою представника позивача, відповідно до частини другої
ст. 85 та частини першої ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в
судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частини
постанови Вищого господарського суду України.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
25.01.2005 р. у справі N 23/356 господарського суду Запорізької
області залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у Ленінському р-ні м. Запоріжжя - без задоволення.