ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2005 Справа N 18/304
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючий), Вовка І.В., Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державний
експортно-імпортний банк України" в особі філії ВАТ "Державний
експортно-імпортний банк України" в м. Одесі на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2005 р. у
справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Державний
експортно-імпортний банк України" в особі філії ВАТ "Державний
експортно-імпортний банк України" в м. Одесі до Національної
страхової акціонерної компанії "ОРАНТА", третя особа -
сільськогосподарське підприємство "Благоєво" про стягнення сум.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У вересні 2002 року Відкрите акціонерне товариство "Державний
експортно-імпортний банк України" в особі філії ВАТ "Державний
експортно-імпортний банк України" в м. Одесі пред'явило в
господарському суді позов до Національної страхової акціонерної
компанії "ОРАНТА" про стягнення 500000 грн. заборгованості,
267500 грн. пені за прострочку сплати заборгованості, 5688,89 грн.
пені за прострочку сплати відсотків та 49444,45 грн. відсотків, а
всього 822633,34 грн.
У подальшому позивач неодноразово уточнював та доповнював
позовні вимоги, останнім з яких просив суд стягнути відповідача
500000 грн. неповернутого кредиту, 101666,68 грн. несплачених
відсотків, 62098,50 грн. пені за прострочку сплати страхового
відшкодування.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від
08.10.2004 р. (суддя Студенець В.І.) позов було задоволено, з
відповідача на користь позивача було стягнуто 601666,68 грн.
страхового відшкодування, 62098,50 грн. - пені.
Відповідач оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.01.2005 р. (судді Отрюх Б.В. - головуючий, Верховець А.А.,
Тищенко А.І.) апеляційну скаргу було задоволено, рішення
господарського суду м. Києва від 08.10.2004 р. скасовано, в
задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2005 р., а
рішення господарського суду м. Києва від 08.10.2004 р. залишити в
силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм
матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору є стягнення страхового відшкодування з
Національної страхової акціонерної компанії "Оранта" (Компанія) у
зв'язку з частковим невиконання сільськогосподарським
підприємством "Благоєво" (Підприємство) свого зобов'язання перед
Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний
банк України" в особі філії ВАТ "Державний експортно-імпортний
банк України" в м. Одесі (Банк) за кредитною угодою від
01.06.2001 р. N 6301К29.
Судом встановлено, що на забезпечення виконання кредитної
угоди, Підприємство і Банк уклали 01.06.2001 за N 6301260 договір
застави майбутнього врожаю озимої пшениці, соняшника, кукурудзи на
полях, які орендував позичальник.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.02.2002
у справі N 17-6-14/02-5884 було звернено стягнення на належне
Підприємству майно у вигляді врожаю озимої пшениці та ячменю на
суму 636398,11 грн. - неповернутого боргу за кредитною угодою.
Суд другої інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу
Компанії, обґрунтувував своє рішення тим, що наявність наведеного
рішення господарського суду Одеської області, яким вимоги Банку
задоволені шляхом звернення стягнення на заставлене майно,
свідчить про погашення заборгованості Підприємства перед Банком, а
тому підстави для виплати страхового відшкодування Компанією не
було.
Проте з таким вирішенням спору судом другої інстанції
погодитися не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(діяв на
період виникнення спірних правовідносин) зобов'язання припиняється
виконанням, проведеним належним чином.
Рішенням господарського суду Одеської області від
23.07.2002 р. у справі за N 17-6-24/02- 5884, договір N 58/01-Ф
добровільного страхування відповідальності страхувальника перед
кредитором за невиконання зобов'язання, укладений між Банком,
Компанією і Підприємством 01.06.2001 р. був визнаний недійсним з
підстав ст. 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(удавана угода) і встановлено,
що фактично зазначений договір був укладений між Компанією та
Банком.
Як зазначено у п. 4.1 цього договору, страховим випадком за
договором є повне або часткове невиконання Підприємством своїх
зобов'язань по поверненню будь-якого чергового платежу,
встановленого кредитною угодою, після спливу п'яти днів з дати
платежу.
Відповідно до умов зазначеного договору страхування Банк у
зв'язку з неповерненням Підприємством кредиту та несплатою
відсотків у встановлені кредитною угодою строки, неодноразово
звертався до Компанії із заявами, про необхідність складення
страхового акта.
В результаті 11.12.2001 р. між Банком та Компанією укладено
угоду, відповідно до якої сторони визнали факт настання страхового
випадку та підтвердили факт своєчасного направлення банком заяви.
Матеріали справи підтверджують і не оспорюється сторонами, що
згадуване рішення господарського суду щодо звернення стягнення на
заставлене майно не виконано через відсутність заставленого майна.
Таким чином, наявність рішення господарського суду від
23.02.2002 р. не може бути підставою припинення зобов'язання за
договором страхування.
За приписом же ст. 26 Закону України "Про страхування"
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
страховик має право відмовити у виплаті страхового
відшкодування в разі отримання страхувальником повного
відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у
їх заподіянні.
Отже, за наведених обставин, встановлених господарським
судом, він мав підстави для задоволення заявленого позову.
Суд другої інстанції на зазначене уваги не звернув, а тому
помилково скасував рішення господарського суду.
За таких обставин постанова Київського апеляційного
господарського суду від 13.04.2005 підлягає скасуванню, а рішення
господарського суду м. Києва від 08.10.2004, як законне і
обґрунтоване, залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії ВАТ
"Державний експортно-імпортний банк України" в м. Одесі
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.01.2005 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва
від 08.10.2004 р. залишити без змін.