ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2005 Справа N 11/67
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Печерському районі
м. Києва
на постанову від 14.12.2004 Київського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 01.10.2004
у справі N 11/67 господарського суду м. Києва
за позовом ПП "Техносервіс-В"
до ДПІ у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін
від позивача: Краглевич В.В., дов.
від відповідача: Галій Ю.М., дов.
В С Т А Н О В И В:
ПП "Техносервіс-В" звернулося до господарського суду м. Києва
з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень від 24.02.2004
N 16/23-5/0 та N 16/1 від 18.03.2004, а також акту N 25/5-21582124
від 24.02.2004.
Позов мотивовано правомірністю включення до податкового
кредиту сум податку на додану вартість, що сплачені ним у складі
вартості товарів, придбаних у ТОВ "Бартон", оскільки такі витрати
підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.
Рішенням від 01.10.2004 господарський суд м. Києва (суддя
Євсіков О.О.) позов задовольнив в частині визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень, а в частині визнання недійсним акту
N 25/5-21582124 від 24.02.2004 провадження у справі припинив через
непідвідомчість цієї вимоги господарському суду.
Рішення в частині задоволення позову мотивовано тим, що
спірні суми податку на додану вартість, які віднесені позивачем до
податкового кредиту, були сплачені позивачем у складі вартості
товарів, придбаних у ТОВ "Бартон", яке у період здійснення
господарський операцій з позивачем подавало податкові декларації з
податку на додану вартість, в яких відображало свої податкові
зобов'язання по цьому податку та сплачувало їх.
Постановою від 14.12.2004 Київський апеляційний господарський
суд (колегія судді у складі: Новікова М.М. - головуючого,
Мартюк А.І., Мачульського Г.М.) рішення залишив без змін,
погодившись з висновками суду першої інстанції.
Ухвалою від 09.03.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача,
яка мотивована неправильним застосуванням судами пп. 7.2.4 п. 7.2
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Скаржник доводить, що виписані ТОВ "Бартон"
податкові накладні є недійсними в розумінні п. 5 Порядку
заповнення податкової накладної ( z0233-97 ) (z0233-97)
, тому не
підтверджують право на податкових кредит.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
відповідачем на підставі акту N 25/5-21582124 від 24.02.2004 про
результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог
податкового законодавства позивачем по податку на додану вартість
при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ "Бартон" за період з лютого
2003 року до червня 2003 року було винесено податкове
повідомлення-рішення N 16/23-5/0 від 24.02.2004, яким відповідно
до пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено позивачу
податкове зобов'язання з цього податку в сумі 11898 грн., у тому
числі 7932 грн. основного платежу та 3966 грн. штрафних
(фінансових) санкцій.
В ході апеляційного узгодження вказане податкове
повідомлення-рішення залишено без змін рішенням ДПІ у Печерському
районі м. Києва від 18.03.2004 N 9418/10/25-011, за результатами
розгляду скарги винесено нове податкове повідомлення-рішення
N 16/1 від 18.03.2004.
Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з
податку на додану вартість стало включення ним до податкового
кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними,
виписаними ТОВ "Бартон", установчі документи та свідоцтво платника
податку на додану вартість якого визнано недійсним рішенням
Святошинського районного суду м. Києва.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання
коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів
(робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного
чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових
карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової
накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів
(робіт, послуг).
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту
будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -
актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом
державної податкової служби суми податку, попередньо включені до
складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими
зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе
відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених
законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не
підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Судами при вирішенні спору встановлено, що позивач придбав у
ТОВ "Бартон" товарно-матеріальні цінності та оплатив їх вартість.
Зобов'язання фактично виконано обома сторонами, факт поставки
підтверджується накладними та податковими накладними, а факт
оплати отриманої продукції - відповідним платіжним дорученням.
Відповідачем не заперечується факт придбання позивачем
товарів у ТОВ "Бартон", сплати у складі їх вартості податку на
додану вартість та отримання на підтвердження цього податкових
накладних. Доказів визнання недійсними відповідних угод в судовому
порядку також не надано.
У касаційній скарзі відповідач, зважаючи на обставини
визнання недійсними свідоцтва про державну реєстрацію, установчого
договору про створення та діяльність, статуту та свідоцтва про
реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Бартон",
посилається на неправильне застосування судами пп. 7.2.4 п. 7.2
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з яким право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону.
Суд апеляційної інстанції на підставі встановлених обставин і
постанові зазначив, що на час укладання та виконання угод щодо
придбання позивачем у ТОВ "Бартон" товарно-матеріальних цінностей,
ТОВ "Бартон" перебувало на податковому обліку як платник податку
на додану вартість.
Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що матеріалами
справи, в тому числі рішенням Святошинського районного суду
м. Києва, підтверджено, що ТОВ "Бартон" було зареєстроване в
Печерському районі м. Києва і як платник податку перебувало на
обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва. Як вбачається з
облікової картки ТОВ "Бартон", протягом періоду, що перевірявся,
це підприємство по декларація відображало податкові зобов'язання з
податку на додану вартість, сплачувало цей податок, а також мало
переплату з податку на додану вартість.
Доказів на підтвердження заниження ТОВ "Бартон" у
січні-квітні 2003 року податкових зобов'язань з податку на додану
вартість відповідачем надано не було. Тобто суд першої інстанції
встановив, що у періоді, коли між позивачем та ТОВ "Бартон"
здійснювались господарські операції, останнє подавало до
податкового органу податкові декларації з податку на додану
вартість, в яких відображало свої податкові зобов'язання по цьому
податку та сплачувало їх.
Виходячи з викладеного, доводи скаржника в цій частині
підлягають відхиленню як невідповідні встановленим судами
обставинам.
Доводи скаржника щодо недійсності відповідних податкових
накладних ТОВ "Бартон" також відхиляються, оскільки суди при
розгляді справи встановили, що Святошинський районний суд м. Києва
не досліджував питань щодо подання звітності та сплати податків
ТОВ "Бартон", а також своїм рішенням визнав недійсним первинні
документи ТОВ "Бартон", які підписані від імені К.Р.Ю., в той час
як первинні документи, які підтверджують спірні у справі суми
податку на додану вартість, підписані громадянином М.А., а отже
недійсними визнані не були.
Зважаючи на встановлені обставини та межі перегляду справи в
касаційній інстанції, судова колегія не вбачає підстав для
скасування рішення та постанови у справі.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.12.2004 у справі N 11/67 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.