Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого судді - Кузьменка М.В.

суддів: Васищака І.М., Палій В.М.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебют" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2005 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2005 р.

у справі N 19/26 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспорт"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебют"

про стягнення 430 364,23 грн.

за участю представників:

ТОВ "Транспорт" - не з'явилися;

ТОВ "Дебют" - Саакян Е.В.

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспорт" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебют" 430364,23 грн. заборгованості, у т.ч. 366 640,14 грн. основної заборгованості за користування транспортними засобами, 63 724,09 грн. пені.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідачем в установлений договором від 18.03.2004 р. N 027 строк не виконані взяті на себе зобов'язань щодо оплати послуг з надання транспортних засобів у повному обсязі (т.1 а.с.2-5).

Відповідач у справі - ТОВ "Дебют" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, вказуючи на те, що:

- строк виконання зобов'язання з оплати послуг з користування транспортними засобами не настав, враховуючи, що сторонами не підписано акти прийому-передачі робіт, підписання яких передбачено умовами договору;

- нарахування пені припиняється через 6 місяців з дня коли зобов'язання мало бути виконано;

При цьому, у відзиві на позов, ТОВ "Дебют" фактично визнало наявну заборгованість, однак, лише у сумі 38 687,34 грн. (т.1 а.с.63-65).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, відповідач повідомив суд про погашення основної заборгованості у сумі 38 687,34 грн. (а.с.110).

22.06.2005 р. позивач звернувся до суду з заявою, відповідно до якої змінив розмір заявлених ним вимог до 305 493 грн., у т.ч. 271 794 грн. основної заборгованості, 98 349,45 грн. пені (т.1 а.с.115-116).

У подальшому, позивач відмовився від стягнення з відповідача штрафних санкцій (т.1 а.с.118).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2005 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 271 794 грн. основної заборгованості. При цьому, судом визнано недійсним п. 3.2 договору оренди транспортних засобів N 027 від 18.03.2004 р., укладеного сторонами, в частині: "з моменту підписання акта виконаних робіт" (т.1 а.с.122-123).

Визнаючи договір недійсним в частині п. 3.2 договору, суд першої інстанції виходив з того, що він суперечить ст.ст. 283, 285, 286 ГК України (436-15) , ст.ст. 759, 762, 798 ЦК України (435-15) .

Вимоги позивача в частині основної заборгованості визнані обґрунтованими, враховуючи, що відповідачем не виконані взяті на себе зобов'язання з оплати орендної плати, а відповідний договір сторонами не розірвано.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2005 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2005 р. залишено без змін (т.1 а.с.145-146).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Дебют" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у позові.

Вимоги поданої скарги мотивовані порушеннями норм процесуального права, які допущені судами, а саме ст. 38 ГПК України (1798-12) та незастосуванням ст. 6, 805 ЦК України (435-15) , які, на думку скаржника, мали бути застосовані до взаємовідносин сторін у справі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 18.03.2004 р. між сторонами у справі - ТОВ "Транспорт" та ТОВ "Дебют" укладено договір оренди транспортних засобів N 027, за умовами якого позивач зобов'язувався надати відповідачу в строкове платне користування транспортні засоби. При цьому, відповідно до п. 1.3 договору транспортні засоби надавались відповідачу із залученням працівників позивача для управління ними та експлуатації.

Відповідно до зазначеного договору у сторін виникли господарські зобов'язання.

Так, як визначено ст. 173 ГК України (436-15) ,

господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінськогосподарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України (436-15) , є господарський договір.

Спір у даній справі виник щодо виконанням зобов'язання відповідача за цим договором в частині своєчасного і повного внесення орендної плати (п. 2.3).

Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач посилався на те, що строк виконання зобов'язання в частині оплати орендної плати, заборгованість з якої є предметом спору, не настав. При цьому, відповідач посилався на п. 3.2 договору, відповідно до якого остаточний розрахунок здійснюється в термін до 10 днів з моменту підписання акта виконаних робіт.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд першої інстанції визнав недійсним вищевказаний пункт договору, посилаючись на невідповідність його вимогам закону.

Між тим, такого помилкового висновку, який підтримано апеляційною інстанцією, суд першої інстанції дійшов без врахування наступних норм матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Так, в силу ст. 207 ГК України (436-15) , господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, за змістом п. 2 цієї норми (436-15) , недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України (436-15) , господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, зокрема, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 ЦК України (435-15) . При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п. 1 зазначеної норми зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Вважаючи п. 3.2 договору в частині остаточного розрахунку таким, що суперечить ст.ст. 283, 285, 286 ГК України (436-15) та ст.ст. 759, 762, 798 ЦК України (435-15) , суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги те, що встановлення такої умови у договорі не суперечить згаданим нормам. При цьому, жодна із зазначених норм не встановлює прямої заборони на включення такої умови до договору.

Так, згідно п. 3 ст. 179 ГК України (436-15) , укладення господарського договору є обов'язковим лише для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів, відповідно до п. 4 цієї норми, зміст договору визначається на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

В силу ст. 627 ЦК України (435-15) , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторонам договору надано право вільно обрати між декількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, певний, а також, у відповідних випадках, визначити зміст цивільних прав та обов'язків. Таким чином, відповідні суб'єкти у певних межах, мають можливість своєю волею на власний розсуд врегулювати зміст цивільних прав та обов'язків.

Зокрема, сторонами в угоді можуть бути встановлені інші умови ніж ті, що передбачені диспозитивними нормами. Також їм надається право укласти угоду, яка за своїм змістом відрізняється від окремих видів зобов'язань, визначених нормами ГК (436-15) та ЦК України (435-15) , або укласти угоду, яка містить елементи декількох зобов'язань, за умови, що така угода прямо не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до п. 6 ст. 283 ГК України (436-15) , до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно пп. 1, 2, 3 ст. 798 ЦК України (435-15) , предметом договору найму (оренди) транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо; договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує; сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Судами обох інстанцій правильно визначено правову природу укладеного договору та віднесеного його до договору найма (оренди) транспортного засобу.

При цьому, враховуючи положення п. 1.3 договору, транспортні засоби за цим договором передавались в оренду відповідно до пп. 2, 3 ст. 798 ЦК України (435-15) .

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України (436-15) , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України (435-15) , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України (435-15) , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами укладеного сторонами договору, остаточний розрахунок за користування транспортними засобами здійснюється в термін до 10 днів з моменту підписання акта виконаних робіт (п. 3.2 договору).

Таким чином, суду першої інстанції необхідно було витребувати відповідні акти та з'ясувати коли вони підписані. При цьому, необґрунтована відмова сторони від підписання таких актів, за умови виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, не є підставою вважати, що такі послуги не надані, якщо судом буде встановлено сам факт виконання таких робіт належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач фактично оспорює сам факт знаходження транспортних засобів у нього в користуванні та надання послуг з управління та експлуатації ними, посилаючись на повернення об'єкта оренди у жовтні 2004 р. (а.с.64).

Однак, доводи відповідача у цій частині не перевірені судом першої інстанції, в порушення: вимог ст. 4-7 ГПК України (1798-12) , відповідно до якої судові рішення приймаються за результатами обговорення всіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, в силу якої подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Зазначені порушення допущені судом першої інстанції не виправлені судом апеляційної інстанції. Між тим, наполягаючи на доводах, з яких відхиляються заявлені позивачем вимоги, відповідач подав під час перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку клопотання про витребування доказів, даних про розгляд якого матеріали справи не містять (а.с.134).

При цьому, судом апеляційної інстанції, враховуючи неможливість подання відповідних доказів ТОВ "Дебют" самостійно, порушено вимоги ч. 3 ст. 4-3 ГПК України (1798-12) , відповідно до якої господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Порушення зазначених норм процесуального права, які у подальшому не усунуті судом апеляційної інстанції, призвели до неповного з'ясування обставин справи, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна оцінка спірним правовідносинам та зроблено відповідаючий чинним нормам права висновок щодо прав і обов'язків сторін.

За таких обставин, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебют" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2005 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2005 р. у справі N 19/26 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.