ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 17/97
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого, Н. Волковицької, К. Грейц
за участю представників:
позивача Пульман Ю.Д. - директор
Дорофеєв Д.А. - дов. від 10.12.2004 р.
відповідача Ілюхіна В.В. - дов. від 21.03.2005 р.
Марикуця О.Б. - дов. від 22.10.2004 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Малого приватного підприємства фірми "Гот"
на постанову від 18.11.2004 р. Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі N 17/97 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом Малого приватного підприємства фірми "Гот"
до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової
інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень рішень
Західно-Донбаської ОДПІ від 19.12.2003 р. N 0007762342/0 та
N 0007752342/0 У судовому засіданні 22.03.2005 р. оголошено
перерву до 12.04.2005 р.
В С Т А Н О В И В:
МПП "Гот" звернулось з позовом до господарського суду
Дніпропетровської області про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень Західно-Донбаської ОДПІ від 19.12.2003 р.:
- N 0007762342/0 про визначення податкового зобов'язання з
податку на додану вартість у сумі 11377,43 грн. та застосування
фінансових санкцій у розмірі 5688,72 грн.
- N 0007752342/0 про визначення податкового зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 17066,15 грн. та застосування
фінансових санкцій у розмірі 3413,23 грн.
Підставою для прийняття оскаржуваних податкових
повідомлень-рішень є акт від 16.12.2003 р. N 630-23/1-20218600 про
результати тематичної перевірки з питань повноти оподаткування
операцій за договором купівлі-продажу між МПП "Гот" та ВТКФ
"Полігор", який визначено за рішенням господарського суду
недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
В акті перевірки, зокрема, зазначено, оскільки рішенням суду
договір між підприємствами визнано недійсним, втрачають юридичну
силу первинні документи, які відображали факт здійснення такої
операції.
Отже, суми включені МПП "Гот" у валові витрати та віднесення
податку на додану вартість до податкового кредиту, вважаються
документально не підтвердженими.
Таким чином, за результатами перевірки підприємству за
II квартал 2003 р. зменшені валові витрати на суму 56887,15 грн.
(вартість отриманого в лютому 2000 р. товару) та нараховано
податок на прибуток у сумі 17066,15 грн.
Крім того, оскільки підприємство за рішенням суду у травні
2003 р. самостійно не провело коригування у рядку 16 декларації з
податку на додану вартість по вищевказаній операції у розмірі
11377,43 грн. з витрат, вартість яких не відноситься до складу
валових витрат, підприємством було занижено податок на додану
вартість на вказану суму.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
22.07.2004 р. (суддя Стрілець Т.Г.) позовні вимоги задоволені
повністю, а саме, визнані недійсними податкові
повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ від 19.12.2003 р.
N 0007762342/0 та N 0007752342/0.
Ухвалюючи судове рішення, господарський суд дійшов висновку,
що донарахування податкових зобов'язань з податку на додану
вартість та податку на прибуток було здійснено відповідачем в
порушення приписів статті 15 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, а саме за межами 1095 днів.
За апеляційною скаргою Західно-Донбаської ОДПІ
Дніпропетровський апеляційний господарський суд переглянув рішення
господарського суду від 22.07.2004 р. в апеляційному порядку і
постановою від 18.11.2004 р. скасував його частково, а саме,
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
Західно-Донбаської ОДПІ N 7752342/0 від 19.12.2003 р. в частині
донарахування податку на прибуток в сумі 1140,01 грн. та штрафних
санкцій по цьому податку у розмірі 228,01 грн.
В решті позову відмовлено.
Ухвалюючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов
висновку, що первинні документи є в будь-якому випадку похідними
від цивільно-правової угоди і визнання такої угоди недійсною
впливає на оподаткування господарської операції. Отже, не може
бути об'єктом оподаткування господарська операція за вказаною
недійсною угодою, а отже, не можна вважати виникнення у покупця
права на віднесення до податкового кредиту податку на додану
вартість та включення суми вартості придбаного товару до валових
витрат.
Таким чином, з моменту набрання чинності рішенням
господарського суду Донецької області платник податків мав зробити
висновок про факт заниження податкового зобов'язання у зв'язку з
визнанням недійсною угоди купівлі-продажу, і відповідно до пункту
5.1 статті 5, підпункту 17.2 статті 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
або направити уточнюючий
розрахунок і сплатити суму такої недоплати, або відобразити суму
такої недоплати у складі декларації по цьому податку, яка
надається за наступний податковий період.
МПП "Гот" подало до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 18.11.2004 р., в якій просить постанову у
даній справі скасувати, а рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 22.07.2004 р. залишити без змін,
мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування
судом норм матеріального права.
При цьому МПП "Гот" у касаційній скарзі вказує на те, що,
приймаючи оскаржувану постанову і посилаючись на приписи
пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, господарський суд апеляційної
інстанції не звернув уваги, що платник податків має подавати
уточнюючі декларації у разі самостійного виявлення помилок, з
урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону.
Крім того, заявник звертає увагу суду на те, що згідно з
підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, податковий орган має
право самостійно визначати суму податкових зобов'язань платника
податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення
1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання
податкової декларації; якщо протягом зазначеного строку податковий
орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків
вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір
стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному
або судовому порядку.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
З 1 квітня 2001 р. набув чинності Закон України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, який є спеціальним
законом з питань оподаткування, установлює порядок погашення
зобов'язань юридичних осіб перед бюджетами з податків, нарахування
і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників
податків контролюючими органами.
Приписами статті 15 вказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
визначені
строки давності, зокрема у підпункті 15.1.1 пункту 15.1 цієї
статті вказано, що за винятком випадків, визначених
підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право
самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків
у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення
1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання
податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація
була подана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо
протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму
податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від
такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації
не підлягає в адміністративному або судовому порядку.
У підпункті 15.1.2 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
зазначено, що податкове зобов'язання може бути
нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку
може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у
підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли:
а) податкову декларацію за період, коли виникло податкове
зобов'язання, не було подано;
б) судом встановлено споєння злочину посадовими особами
платника податків або фізичною особою - платником податків щодо
умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.
Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків самостійно обчислює суму податкового
зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків,
передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також
пунктом 4.3 цієї статті.
Приписами підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 вказаного
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, визначені випадки коли контролюючий орган
зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання
платника податків, а саме у разі якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову
декларацію;
б) дані документальної перевірки результатів діяльності
платника податків свідчать про заниження або завищення суми його
податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної
перевірки виявляє арифметичні або метрологічні помилки у поданій
платником податків податковій декларації, які призвели до
заниження або завищення суми податкового зобов'язання;
г) згідно з законами з питань оподаткування особою,
відповідальною за нарахування окремого податку або збору
(обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої
та апеляційної інстанції, 01.02.2000 р. МПП "Гот" (покупець) та
ПП "Полігор" (продавець) уклали договір купівлі-продажу N 01-02/1,
факт виконання якого був підтверджений наданими під час перевірки
належними доказами.
Вартість отриманого МПП "Гот" товару в сумі 56887,15 грн.
була віднесена ним до складу валових витрат в I кварталі 2000 р.,
про що свідчать дані податкової декларації з податку прибуток за
перший квартал 2000 р., поданої до податкового органу
15.04.2000 р.
Крім того, було віднесено до податкового кредиту
11377,43 грн. податку на додану вартість у лютому 2000 р., про що
свідчать дані податкової декларації з податку на додану вартість
за лютий 2000 р., поданої до податкового органу 17.03.2000 р.
Рішенням господарського суду Донецької області у справі
N 7/518 пд від 11.03.2003 р. вказаний договір був визнаний
недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
на підставі того, що за рішенням місцевого суду
м. Донецьку від 19.07.2002 р. установчі документи ПП "Полігор"
були визнані недійсними за ознаками фіктивного підприємства.
В даному випадку, підставою для визначення податкових
зобов'язань МПП "Гот" за оскаржуваними податковими
повідомленнями-рішеннями, є не проведення останнім самостійного
коригування своїх податкових зобов'язань з податку на прибуток та
податку на додану вартість у травні 2003 р. на підставі судового
рішенням від 11.03.2003 р. у справі N 7/518пд про визнання
недійсною угоди від 01.02.2000 р. N 01-02/1.
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ні
приписи Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ні Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не містять вимог щодо обов'язкового
проведення коригування своїх податкових зобов'язань у зв'язку з
визнанням договорів недійсними.
Вказана норма також не міститься і у пункті 5.1 статті 5
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами і державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, на яку помилково посилався суд апеляційної інстанції.
Вказана норма стосується порядку, за яким платник податків
проводить виправлення визначеного податкового зобов'язання у
випадку самостійного виявлення помилки, але в даному випадку це не
стосується спірних правовідносин.
Таким чином судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду
першої інстанції, що донарахування податкового зобов'язання з
податку на додану вартість, за декларацією, поданою 17.03.2000 р.,
та податкового зобов'язання з податку на прибуток, за декларацією,
поданою 19.04.2000 р., за оскаржуваними податковими
повідомленнями-рішеннями від 19.12.2003 р. було здійснено на
підставі підпункту "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
після
закінчення терміну 1095 днів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7, пунктом 6
статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 18.11.2004 р. у справі N 17/97 господарського суду
Дніпропетровської області - скасувати, а рішення господарського
суду Дніпропетровської області від 22.07.2004 р. - залишити без
змін.
Касаційну скаргу ПП ПФ "Гот" - задовольнити.