ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 5/393-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Грека Б.М. - головуючого, Бур'янової С.С. (доповідач),
Кривди Д.С., розглянувши касаційну скаргу Сумського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2005 р. у
справі N 5/393-04 господарського суду Сумської області за позовом
Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ВАТ "Нафтопроммаш" про стягнення 21868,43 грн., за участю
представників сторін: від позивача - не з'явилися, від
відповідача - не з'явилися, В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Сумської області від
25.11.2004 року (суддя Гудим В.Д.) у справі N 5/393-04 задоволено
позовні вимоги Сумського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів до відповідача про стягнення 21868,43 грн.
штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування
інвалідів. Рішення мотивоване тим, що відповідачем були порушені
ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі по тексту - Закон), а тому
за незабезпечення створення робочих місць для інвалідів з
ВАТ "Нафтопроммаш" слід стягнути 21868,43 грн. штрафних санкцій.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
11.01.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано
та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.
Апеляційний суд в обгрунтування прийнятої постанови
посилається на те, що доказів, які б свідчили про те, що
підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які
безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були
направлені переліченими у ст. 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
органами -
позивачем не були представлені і у справі відсутні.
Не погоджуючись з зазначеною постановою апеляційного
господарського суду від 11.01.2005 року, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить постанову апеляційного господарського суду від
11.01.2005 року скасувати, а рішення господарського суду Сумської
області від 25.11.2004 року у справі N 5/393-04 залишити без змін,
посилаючись на невірне застосування судом апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права, а саме п.п. 5, 14
Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування
інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.95 р. N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, та ст.ст. 18, 19, 20 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти
доводів, викладених в ній, вважає їх безпідставними і такими, що
не відповідають нормам діючого законодавства.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
залишенню без задоволення з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" N 875-XII ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.91 зобов'язує
підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для
працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості
робочих місць на підприємстві. У випадку невиконання ст. 19
вказаного Закону, відповідно до Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку
та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
,
підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень
Фонду соціального захисту інвалідів. Але такої сплати відповідач
не провів, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону).
Наказом Державного комітету статистики N 244 ( z0464-98 ) (z0464-98)
від
06.07.98 р. затверджена форма статистичної звітності N 3-ПН "Звіт
про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка
подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на
адресу державної служби зайнятості.
З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і
не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але
покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати
робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про
таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування
інвалідів.
Судами було встановлено, що згідно звіту про зайнятість та
працевлаштування інвалідів за 2002 рік, наданого відповідачем,
середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві у
2002 р. складала 1260 чоловік, з них працевлаштованих інвалідів
зазначено 41 особа, тоді як відповідно до визначеного нормативу
відповідач повинен був працевлаштувати 50 інвалідів. Тобто
підприємство не забезпечило створення 9 робочих місць для
інвалідів.
Суди встановили, що відповідач надавав звіти про зайнятість
та працевлаштування інвалідів, у відповідності до норм діючого
законодавства.
Згідно ст. 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
відповідальність наступає у
разі, якщо кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено
нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 Закону.
Апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову, підставно
зазначив, що аналіз зазначених положень Закону ( 875-12 ) (875-12)
про
захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті
18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого
пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1434
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням
Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами
нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5
цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за
своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за
недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Суд апеляційної інстанції, виходячи з фактичних обставин і
матеріалів справи, правомірно дійшов висновку про те, що
визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство
відповідача не направлялися, так само як і не було безпосереднього
звернення інвалідів до ВАТ "Нафтопроммаш" для працевлаштування.
Крім того, судова колегія зазначає, що покладати на
підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за
неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими
органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам
права, так і ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, яка
передбачає, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений роботи те, що не
передбачено законодавством.
Судова колегія вважає, що суд апеляційної інстанції повно
дослідив обставини справи і обґрунтовано дійшов висновку про
відмову у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку, що постанова
Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2005 року
у справі N 5/393-04 підлягає залишенню без змін, а касаційна
скарга без задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
11.01.2005 р. залишити без змін.