ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 2-25/14330-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянув касаційну скаргу Кримського республіканського відділення
Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь,
(далі - відділення ФСЗІ) на рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 23.11-29.11.2004 на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.2005
зі справи N 2-25/14330-2004 за позовом відділення ФСЗІ до
дочірнього підприємства "Спеціалізований спинальний санаторій
імені академіка Н.М. Бурденка" ЗАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця",
м. Саки, (далі - ДП "Санаторій ім. Бурденка") про стягнення
штрафних санкцій у сумі 23872,00 грн. за нестворені робочі місця
для працевлаштування інвалідів у 2003 році, судове засідання
проведено за участю представників: позивача - не з'явилися,
відповідача - Аркатової В.В. (за довіреністю ДП "Санаторій
ім. Бурденка"); за результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
29.11.2004 (суддя Маргарітов М.В.), залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 04.02.2005
(колегія суддів у складі: Маслова З.Д. - головуючий, судді
Голик В.С. і Черткова І.В.), у позові відмовлено. Зазначені
рішення судових інстанцій з посиланням на приписи статей 18-20
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон) та пунктів 5, 10-4 Положення
про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування
інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.95 N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі - Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів), мотивовано
тим, що ДП "Санаторій ім. Бурденка" неодноразово повідомляло
органи працевлаштування інвалідів про наявність вільних робочих
місць, на яких може використовуватися праця інвалідів, а обов'язок
підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для
працевлаштування.
У касаційній скарзі від 24.02.2005 відділення ФСЗІ просить
Вищий господарський суд України скасувати рішення судових
інстанцій по суті спору зі справи та прийняти нове рішення. Скаргу
мотивовано тим, що:
суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що
підприємство звільняється від сплати штрафних санкцій за
відсутності у нього прибутку у звітному періоді, оскільки такий
висновок суперечить припису частини третьої статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
;
ДП "Санаторій ім. Бурденка" не підтверджено, що ним виконані
усі вимоги Закону ( 875-12 ) (875-12)
і Положення про робоче місце інваліда
і про порядок працевлаштування інвалідів у частині створення та
атестації робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК) належним
чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники відділення ФСЗІ в судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до поданого ДП "Санаторій ім. Бурденка" звіту
"Про зайнятість і працевлаштування інвалідів" за формою державної
статистичної звітності N 10-ПІ ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
поштова - річна за
2003 рік середньооблікова чисельність штатних працівників
становила у звітному періоді 583 особи, норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів - 23 особи (583 чол. х 4%); чисельність
інвалідів - штатних працівників, які працювали на підприємстві у
цей період, - 19 чоловік, а за розрахунками відділення ФСЗІ - 17
чоловік (троє інвалідів працювали неповний рік, тому чисельність
працюючих у 2003 році інвалідів обрахована у 17 чоловік);
- ДП "Санаторій ім. Бурденка" неодноразово повідомляло
звітами за формою державної статистичної звітності N 3-ПН
( z0464-98 ) (z0464-98)
міськрайонний центр зайнятості населення м. Саки про
наявність вільних робочих місць, на яких можна використовувати
працю інвалідів, а також про свою потребу у працівниках;
- Сакський міськрайонний центр зайнятості не направляв у 2003
році інвалідів до ДП "Санаторій ім. Бурденка";
- інваліди, що самостійно зверталися до ДП "Санаторій
ім. Бурденка" у 2003 році, були працевлаштовані;
- за результатами господарської діяльності у 2003 році ДП
"Санаторій ім. Бурденка" мало збитки у сумі 317600 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з ДП "Санаторій ім. Бурденка" штрафних
санкцій, передбачених статтею 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено
обставини, що входять до предмету доказування з цієї справи, та
цим обставинам дано правильну юридичну оцінку.
Довід скаржника про неправильне застосування судом
апеляційної інстанції припису частини третьої статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
є помилковим. У частинах першій - четвертій статті 20
Закону (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних
правовідносин) визначено:
"Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно
від форми власності і господарювання, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною
першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
, щороку сплачують
відповідним відділенням Фонду України соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в
об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою
нарахування пені із суми недоїмки за кожний день прострочення,
включаючи день сплати, в розмірі, передбаченому законом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку,
який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів).
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути
застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства
(об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому
законом".
Верховним Судом України у постанові від 15.01.2003 N 012/03
зі справи N 4292/1-36 викладено правову позицію, відповідно до
якої "на підставі частини третьої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання) провадять
відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх
розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів)". З огляду на цю правову позицію Верховний Суд України
вимагав обов'язкового з'ясування, чи був прибуток у конкретного
підприємства.
Відповідно до вимог чинного законодавства про соціальний
захист інвалідів встановлено певні вимоги до створення робочих
місць інвалідів на підприємствах, порядку працевлаштування
інвалідів на підприємствах, а також визначено відповідальність
підприємств за порушення цих вимог у вигляді сплати штрафних
санкцій.
У статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено:
"Працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним
органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики,
органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями
інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві,
де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних
у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій
медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно
від форм власності і господарювання), які використовують працю
інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати
інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним
законодавством".
У пункті 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
про робоче місце інваліда
і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що
підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві
органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
У постанові від 20.07.2004 N 04/336 зі справи N 2-23/9789-03
Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою
суди мають з'ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство
органи працевлаштування про створені робочі місця для
працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені,
то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з
чиєї вини направлені не були працевлаштовані або їм було
відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами
працевлаштування інвалідів за наявності отриманої від підприємства
інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких
може використовуватись праця інвалідів. Як встановлено судовими
інстанціями зі справи, ДП "Санаторій ім. Бурденка" інформувало
міськрайонний центр зайнятості населення м. Саки про наявність на
його підприємстві вільних робочих місць для інваліда, однак
жодного інваліда не було направлено для працевлаштування. Отже,
відповідач не мав змоги виконати норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у 2003 році.
У постановах від 11.01.2005 N 05/039 зі справи N 6/203, від
25.01.2005 N 05/072 зі справи N 8/203-04 та від 08.02.2005
N 05/079 зі справи N 17/20 Верховним Судом України викладено
правову позицію, згідно з якою обов'язок підприємства по створенню
робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком
займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
23.11-29.11.2004 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 04.02.2005 зі справи N 2-25/14330-2004
залишити без змін, а касаційну скаргу Кримського республіканського
відділення Фонду України соціального захисту інвалідів - без
задоволення.