ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.04.2005 Справа N 25/380
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників
сторін:
від позивача: Сокол О.О.
від відповідача: Василенко Г.А., Колісник Н.М.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Хімрост"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.12.2004 р.
у справі N 25/380 Господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімрост"
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі
м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімрост" звернулося
до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової
інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Деснянському районі м. Києва від 09.09.2004 р. N 0002002301/2.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.10.2004 р.
(суддя С.М. Морозов) позовні вимоги Товариства з обмеженою
відповідальністю "Хімрост" задоволено, визнано недійсним податкове
повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Деснянському
районі м. Києва від 09.09.2004 р. N 0002002301/2.
Не погодившись з рішенням Господарського суду м. Києва від
21.10.2004 р., Державна податкова інспекція у Деснянському районі
м. Києва подала до Київського апеляційного господарського суду
апеляційну скаргу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.12.2004 р. (судді: В.М. Коваленко, О.В. Вербицька,
М.М. Малетич) апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у
Деснянському районі м. Києва задоволено, рішення Господарського
суду м. Києва від 21.10.2004 р. скасовано, прийнято нове рішення,
яким у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою
відповідальністю "Хімрост" відмовлено.
Не погодившись з постановою Київського апеляційного
господарського суду від 06.12.2004 р., Товариство з обмеженою
відповідальністю "Хімрост" подало касаційну скаргу, в якій просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 06.12.2004 р. та залишити в силі рішення Господарського суду
м. Києва від 21.10.2004 р. Свою вимогу Товариство з обмеженою
відповідальністю "Хімрост" мотивує тим, що господарським судом
апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального
та процесуального права, а саме: п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ч. 1 ст. 21
Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
,
ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) (2374-14)
та
ст. 91 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників
сторін, перевіривши правильність застосування місцевим
господарським судом та апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Товариства з
обмеженою відповідальністю "Хімрост" підлягає задоволенню
частково.
Відповідачем проведено комплексну планову документальну
перевірку дотримання позивачем вимог законодавства про
оподаткування, за результатами якої 23.06.2004 р. складено акт. На
підставі зазначеного акту було прийнято спірне податкове
повідомлення-рішення від 09.09.2004 р. N 0002002301/2, яким
позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на
додану вартість у розмірі 3330000 грн., з яких 1665000 грн. -
основний платіж, 1665000 грн. штрафні санкції. Підставою прийняття
спірного податкового повідомлення-рішення від 09.09.2004 р.
N 0002002301/2 стало те, що на думку контролюючого органу операції
позивача щодо розрахунку за придбані товари шляхом передачі
простих векселів є бартерними операціями, а тому підлягають
оподаткуванню.
Господарським судом першої інстанції на підставі акту
перевірки відповідачем позивача встановлено:
- За договором купівлі-продажу від 03.11.2003 р. N 3-11/03Р
позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю
"Ремікс - Папір" обладнання на загальну суму 3330000 грн., в т.ч.
податок на додану вартість - 555000 грн. Товариство з обмеженою
відповідальністю "Ремікс - Папір" передало обладнання позивачу та
виписало податкову накладну, суму податку на додану вартість за
якою позивач включив до складу податкового кредиту.
- За додатковою угодою від 23.12.2003 р. до договору
купівлі-продажу від 03.11.2003 р. N 3-11/03Р в рахунок оплати за
поставлений товар позивач передав Товариству з обмеженою
відповідальністю "Ремікс - Папір" два прості векселі на загальну
суму 3330000 грн.
- За договором купівлі-продажу від 03.11.2003 р. N 3-11/03М
позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Модес"
обладнання на загальну суму 4995000 грн., в т.ч. податок на додану
вартість - 832500 грн. Суму податку на додану вартість у розмірі
832500 грн. позивач включив до складу податкового кредиту.
- За додатковою угодою від 23.12.2003 р. N 1 в рахунок оплати
за поставлене обладнання позивач передав Товариству з обмеженою
відповідальністю "Модес" три прості векселі на загальну суму
4995000 грн.
Згідно п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення
того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у
випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків за винятком випадків, визначених
пунктом 4.3 цієї статті. Отже, як випливає з приписів даної
правової норми, у випадку нарахування контролюючим органом
платнику податків податкових зобов'язань, якщо дані перевірок
результатів діяльності платника податків свідчать про заниження
або завищення суми його податкових зобов'язань, обов'язок
доведення того, що здійснене контролюючим органом нарахування є
помилковим покладається на платника податків.
Як вже було зазначено, відповідач здійснив перевірку позивача
та нарахував йому податкове зобов'язання з податку на прибуток,
отже саме на позивача покладено обов'язок доведення помилковості
нарахування податкового зобов'язання відповідачем.
Правила щодо належності та допустимості доказів встановлені
ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно ч. 2 якої обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування. Оскільки на позивача покладено обов'язок доведення,
що нарахування податку на прибуток здійснено відповідачем
помилково, то належними доказами, які має дослідити господарський
суд, та на підставі яких у встановленому законом порядку
встановити відповідні обставини є первинні документи. Проте,
встановивши обставини щодо передачі позивачем в оплату товарів
продавцю прості векселі місцевий господарський суд не досліджував
відповідні докази та не встановив обставини щодо того хто був
емітентом даних векселів.
Межі перегляду справи в апеляційній інстанції встановлені
ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до ч. 1 якої у процесі
розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі
і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Таким
чином, з приписів даної процесуальної норми випливає, що повторно
розглядаючи справу, господарський суд зобов'язаний відповідно до
вимог розділу V ГПК України дослідити докази та встановити на
підставі цих доказів відсутність чи наявність обставин, на яких
грунтуються вимоги і заперечення сторін. Проте, господарський суд
апеляційної інстанції вимоги вищенаведених правових норм не
виконав, чим порушив їх приписи.
Згідно п.п. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об'єктом оподаткування
операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми
управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг
(емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним
банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого
самоврядування відповідно до закону, включаючи приватизаційні та
компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати,
житлові чеки, земельні бони та деривативи; обміну зазначених
цінних паперів на інші цінні папери; розрахунково-клірингової,
реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних
паперів, а також діяльності з управління активами. Отже,
відповідно до приписів вищенаведеної правової норми, не є об'єктом
оподаткування операції з випуску (емісії) цінних паперів, що
випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності.
Проте, господарським судом, як вже було зазначено, не було
досліджено обставини щодо того ким було емітовано векселі,
передані в оплату куплених товарів позивачем.
Згідно п.п. 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об'єктом оподаткування
операції, зокрема, з обігу валютних цінностей (у тому числі
національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та
монет Національного банку України, за винятком тих, що
використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких
є продажна вартість; випуску, обігу та погашення білетів державних
лотерей, запроваджених за ліцензією Міністерства фінансів України;
виплати грошових виграшів, грошових призів і грошових винагород;
прийняття ставок, у тому числі шляхом обміну коштів на жетони чи
інші замінники гривні, призначені для використання в гральних
автоматах та іншому гральному устаткуванні, поставки негашених
поштових марок України, конвертів або листівок з негашеними
поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи
листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є
продажна вартість. Отже, як випливає з приписів наведеної правової
норми, не є об'єктом оподаткування операції з обігу валютних
цінностей. Проте, господарським судом на підставі відповідних
доказів не дуло досліджено обставини щодо того чи є операції,
здійснені позивачем щодо розрахунків векселями, операціями з обігу
валютних цінностей.
Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та
апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення
для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи
в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або
постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Хімрост" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2004 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.12.2004 р. у справі N 25/380 скасувати, а справу передати на
новий розгляд до Господарського суду м. Києва.