ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 06.04.2005                                        Справа N 14/223
 
         (ухвалою Судової палати у господарських справах
              Верховного Суду України від 02.06.2005
         відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
 
 
     Вищий господарський  суд  України  у  складі  колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Бенедисюка І.М.
     розглянув у  відкритому  судовому  засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез"
     на постанову   від   28.09.2004  р.  Київського  апеляційного
господарського суду  у  справі  N   14/223   господарського   суду
міста Києва
     за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Синтез"
     до Приватного  підприємства  "Агробудпереробка"  Акціонерного
банку "Синтез"
     про визнання недійсними договорів
     в судовому засіданні взяли участь представники:
     - позивача не з'явились
     - відповідача не з'явились
     В С Т А Н О В И В:
 
     Товариство з  обмеженою  відповідальністю  "Синтез" (позивач)
звернулось до Господарського суду міста Києва  з  позовною  заявою
про  визнання  недійсними  договорів застави транспортних засобів,
укладених 23.01.2002 р., 13.02.2002 р, 25.02.2002 р. між приватним
підприємством  "Агробудпереробка"  (відповідач-1)  та  акціонерним
банком Синтез" (відповідач-2),  у зв'язку з тим,  що  під  час  їх
укладання було порушено вимоги законодавства.
 
     Так, позивач вважає, що оскільки в спірних договорах відсутні
такі істотні умови,  як розмір та строк виконання зобов'язання  за
забезпеченою  заставою  вимогою,  їх  зміст  не відповідає вимогам
статті 12 Закону України  "Про  заставу"  ( 2654-12  ) (2654-12)
        ,  тому  на
підставі  ст.  48  Цивільного  кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
        
зазначені договори є недійсними.  Крім того,  позивач  вказує,  що
наявність в договорах застави посилань на кредитний договір,  який
містить умови щодо розміру та  строку  виконання  зобов'язання  за
ним,  не  може  вважатися  узгодженням між сторонами істотних умов
договорів застави в силу їх відсутності безпосередньо в  договорах
застави,  а також,  що форма кредитного договору (проста письмова)
не співпадає з формою договорів застави (нотаріальна).
 
     Рішенням господарського суду міста Києва  від  26.07.2004  р.
(суддя Калатай Н.Ф.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
 
     Постановою Київського  апеляційного  господарського  суду від
28.09.2004 р.  (головуючий  Муравйов   О.В.,   судді   Кот   О.В.,
Сотніков С.В.) вказане рішення залишено без змін.
 
     Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями,  ТОВ "Синтез"
звернулося з касаційною  скаргою  до  Вищого  господарського  суду
України, в  якій  просить  їх  скасувати,  посилаючись  на неповне
з'ясування  обставин  справи  та  порушення  вимог  процесуального
права.
 
     Перевіривши матеріали   справи,   доводи  касаційної  скарги,
правильність  застосування  норм  матеріального  і  процесуального
права,  колегія  суддів Вищого господарського суду України вважає,
що  касаційна  скарга  не   підлягає   задоволенню,   виходячи   з
наступного.
 
     Попередніми судовими      інстанціями     встановлено,     що
22.12.2001 р.  між  акціонерним  банком  "Синтез"   та   приватним
підприємством "Агробудпереробка"  було  укладено кредитний договір
N 261201/4,  згідно з яким банк зобов'язався відкрити позичальнику
кредитну  лінію з граничним розміром заборгованості 164000 доларів
США строком до 27.09.2002 р.  з оплатою 36%  річних, а позичальник
зобов'язався  використати  кредит  на  зазначені в договорі цілі і
забезпечити повернення одержаного кредиту  та  сплату  нарахованих
відсотків.  Додатковими  угодами до кредитного договору N 261201/4
строк повернення кредиту продовжено до 10.07.2004 р.
 
     В забезпечення виконання позичальником своїх  зобов'язань  за
кредитним  договором  банком  було  прийнято в заставу транспортні
засоби згідно  договорів  застави  від  23.01.2002  р.  реєстровий
N 666,  від  13.02.2002 р.  реєстровий N 1149 та від 25.02.2002 р.
реєстровий N 1297.  На час розгляду  справи  кредитний  договір  і
договори застави є чинними.
 
     У відповідності  з  частиною  першою статті 12 Закону України
"Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
         в редакції,  чинній  на  дату  укладання
договору  застави,  в  договорі  застави  повинно  бути  зазначено
найменування (прізвище,  ім'я та  по  батькові),  місцезнаходження
(місце проживання) сторін,  суть забезпеченої заставою вимоги,  її
розмір і строк виконання зобов'язання,  опис предмета  застави,  а
також  будь-які  інші  умови,  відносно  яких  за заявою однієї із
сторін повинна бути досягнута угода.
 
     Частиною другою  статті  13  цього  Закону  ( 2654-12  ) (2654-12)
        ,  в
редакції,  яка діяла до внесення до нього змін Законом України від
18.11.03 р.  "Про  забезпечення  вимог  кредиторів  та  реєстрацію
обтяжень" ( 1255-15 ) (1255-15)
        ,  встановлено, що у випадках, коли предметом
застави є нерухоме майно,  транспортні засоби,  космічні  об'єкти,
договір  застави  повинен бути нотаріально посвідчений на підставі
відповідних правовстановлюючих документів.  Зазначені  вимоги,  що
вбачається  з  матеріалів  справи,  були  дотримані  при укладенні
договорів застави між відповідачем-1 та відповідачем-2.
 
     Відповідно до частини третьої статті 3  Закону  України  "Про
заставу"   ( 2654-12   ) (2654-12)
        ,  застава  має  похідний  характер  від
забезпеченого нею зобов'язання.  Отже, при викладенні умов застави
можливе  як  безпосереднє  викладення умов Основного зобов'язання,
так  і  відсилання  до  договору,   з   якого   випливає   основне
зобов'язання.
 
     У спірних   договорах  застави  (п.  1.1)  вказано,  що  вони
забезпечують вимоги заставодержателя,  що випливають з  кредитного
договору N 261201/4 від 26.12.01 р.,  чим, на думку колегії суддів
Київського апеляційного  господарського  суду,  визначені  істотні
умови щодо суті, розміру і строків виконання зобов'язання.
 
     Твердження заявника  про  необхідність  укладання  кредитного
договору в нотаріальній формі у зв'язку з тим,  що така форма була
передбачена   для   договорів  застави  транспортних  засобів,  не
відповідає законодавству України, оскільки не містить відповідного
припису.
 
     Як встановлено апеляційним судом,  позивач наполягає на тому,
що спірні договори застави порушують  його  права  та  охоронювані
законом   інтереси   належні   йому  як  стягувача  за  виконавчим
провадженням  N  0428/45,  відкритим   12.05.2004   р.   Державною
виконавчою  службою Шевченківського РУЮ в місті Києві на виконання
наказу Господарського суду міста Києва N 7/238 від 26.02.2004 р.
 
     Апеляційний господарський суд зазначив,  що згідно матеріалів
справи  майнові  вимоги  позивача  до відповідача-1 грунтуються на
рішенні господарського суду  міста  Києва  від  04.03.2003  р.,  з
внесеними  до  нього  змінами  постановою  Київського апеляційного
господарського суду від 06.05.2003 р.  у справі N 7/238,  якими  з
приватного  підприємства  "Агробудпереробка"  стягнуто  на користь
товариства з обмеженою  відповідальністю  "Синтез"  826  023  грн.
99 коп.  основного  боргу  1700 грн.  витрат по сплаті держмита та
118 грн.  витрат на  інформаційно-технічне  забезпечення  судового
процесу,  про  що  видано  наказ  суду  від 26.02.2004 р.  Рішення
розглядалось Вищим господарським судом України та Верховним  судом
України і залишено без змін.
 
     За таких    обставин    справи,    колегія    суддів   Вищого
господарського суду України погоджується з місцевим  господарським
та  апеляційним  господарським  судами  в  тому,  що  позивачем не
доведено,  що саме  він  має  переважне  право  на  майно,  яке  є
предметом  застави  за  договорами,  які  укладені раніше ніж було
винесено судове рішення про стягнення  з  відповідача-1  боргу  на
користь позивача.
 
     Крім того,   статтею   52   Закону   України  "Про  виконавче
провадження" ( 606-14  ) (606-14)
          передбачено  що  для  задоволення  вимог
стягувачів,  які не є заставодержателями,  стягнення на заставлене
майно боржника може бути звернене лише у разі:
     - виникнення  права застави після винесення судом рішення про
стягнення з боржника коштів;
     - коли    вартість    предмета   застави   перевищує   розмір
заборгованості боржника заставодержателю.
 
     Матеріали справи,  як встановив господарський суд, не містять
доказів наявності таких умов.
 
     Крім того,  в матеріалах справи наявне рішення господарського
суду міста Києва від 16.04.2004 р.  у справі N  2/152  за  позовом
акціонерного банку "Синтез" до Відділу державної виконавчої служби
Шевченківського РУЮ в місті Києві про зняття арешту з заставленого
майна,  згідно  з  яким  позов задоволений - з автомобілів,  які є
предметом застави за спірними  договорами  застави,  знято  арешт,
накладений  Відділом  державної  виконавчої служби Шевченківського
районного управління  юстиції  у  м.  Києві  з  метою  примусового
виконання  ряду  рішень господарських судів,  відповідно до яких з
приватного підприємства "Агробудпереробка" на користь  стягувачів,
які  не є заставодержателями спірного майна,  підлягають стягненню
грошові кошти.
 
     Таким чином,  апеляційна  інстанція   дійшла   висновку,   що
переважне   право   відповідача-2   перед  іншими  кредиторами  на
задоволення його вимог за рахунок  предмету  застави  за  спірними
договорами  підтверджено у судовому порядку під час розгляду іншої
справи, у  зв'язку  з  чим,  вказані  факти  відповідно  до  ч.  2
статті 35  ГПК  України  ( 1798-12  ) (1798-12)
          не  доводяться  знову  при
вирішенні цієї справи.
 
     До того  ж,  відповідно  до  Закону  України  "Про   заставу"
( 2654-12   ) (2654-12)
        ,   саме  заставодержатель  має  переважне  право  на
задоволення вимог із заставленого майна перед іншими кредиторами.
 
     За таких  обставин,  апеляційний  господарський  суд   дійшов
висновку,  що позивач не довів ані місцевому суду, ані апеляційній
інстанції,  які саме його права  і  інтереси  були  порушенні  при
укладенні відповідачами спірних договорів застави, де позивач не є
стороною.
 
     Щодо доводів касаційної скарги,  то вони не заслуговуються на
увагу, оскільки  спростовуються  вищевикладеним,  а  в  силу вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         касаційна інстанція не має права
встановлювати   або  вважати  доведеними  обставини,  що  не  були
встановлені  у  рішенні  або  постанові  господарського  суду   чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
 
     Касаційна інстанція  лише  на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування  судом  першої
та  апеляційної  інстанцій  норм  матеріального  та процесуального
права.
 
     Зважаючи на викладене,  колегія суддів Вищого  господарського
суду України дійшла висновку, що постанова Київського апеляційного
господарського  суду  є   обґрунтованою   і   відповідає   чинному
законодавству, а тому підстав для її скасування не вбачається.
 
     Керуючись ст.ст.  111-5,  111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,  Вищий  господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
 
     Постанову Київського  апеляційного  господарського  суду  від
28.09.2004 р.  у справі N 14/223 залишити без  змін,  а  касаційну
скаргу - без задоволення.