Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого –судді Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів : Жаботиної Г.В.,

Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому Лозівської ОДПІ Харківської області

судовому засіданні

касаційну скаргу

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2005

у справі № А-41/315-04

господарського суду Харківської області

за позовом СП “Лозівська торгівельно-виробнича міжрайбаза”

до 1) Лозівської ОДПІ Харківської області

2) РУ Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів ДПА України в Харківській області

Про визнання недійсним рішення,

за участю представників сторін від:

позивача не з’явились

відповідача не з’явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2004 року (суддя Мінаєва О.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2005 року (головуючий суддя Погребняк В.Я., судді Бабакова Л.М., Істоміна О.А.), позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Лозівської ОДПІ від 11.08.2004р. № 0000292303/0/0/5712; стягнуто з відповідача на користь позивача 85грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі рішення і постанову та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні господарського суду першої інстанції та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами було встановлено, що Лозівською ОДПІ було проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівково обігу суб’єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено акт від 10.08.2004 року.

На підставі даного акту перевірки відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 11.08.2004р. № 0000292303/0/0/5712, яким позивачу відповідно до ст. 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними і тютюновими виробами” (481/95-ВР) визначено податкове зобов’язання у вигляді фінансових санкцій в розмірі 3400грн.

В акті перевірки, зокрема, вказано, що позивачем було здійснено реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів і це підтверджується Z - звітами до РРО за номерами:

№ 1520 від 05.02.2004р. - сигарети "Прилуки" 2 пачки на суму 2,60грн.;

№ 1521 від 06.04.2004р. - шампанське "Советское" 1 пляшка на суму 9,75грн.;

№ 1522 від 07.02.2004р. - сигарети "Прима" 1 пачка на суму 1,20грн.;

№ 1524 від 09.02.2004р. - пиво "Традиційне" 1 пляшка на суму 2,90грн.

№ 1530 від 15.02.2004р. - сигарети "LM" на суму 25грн. - без наявності ліцензій.

У відповідності до абз.5 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” (481/95-ВР) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до суб'єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій або за відсутності у місці торгівлі засвідчених виробником або імпортером копій чинних декларацій про максимальні роздрібні ціни на тютюнові вироби, які продаються у такому місці торгівлі, - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 1700 гривень.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що у відповідача не було законних підстав приймати та направляти позивачу спірне податкове повідомлення-рішення про сплату штрафних санкцій за порушення законодавства про державне регулювання обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Проте колегія вважає, що такий висновок зроблено без врахування всіх обставин справи та без всебічного аналізу приписів законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Так, в акті перевірки, в запереченнях на позов, апеляційній скарзі відповідачем зазначалось про здійснення позивачем торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями (сигаретами та шампанським) без ліцензії.

Однак, суди не перевірили чи дійсно мали місця зазначені відповідачем обставини та не спростували доводи податкової інспекції щодо реалізації позивачем у лютому 2004р. тютюнових та алкогольних виробів без відповідних ліцензій. При цьому судам принагідно було дати правову оцінку наявним в матеріалах справи ліцензіям стосовно періодів їх дійсності.

Щодо посилань місцевого господарського суду на те, що копії звітів РРО завірені невідомою особою і не можуть бути прийняті в якості доказів у справі, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України (1798-12) якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Також господарським судам необхідно врахувати наступне.

Застосування до позивача штрафних санкцій як податкового зобов’язання, суперечить преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, ст.ст. 13, 14 Закону України “Про систему оподаткування” (1251-12) .

Відповідно до пункту 1.5 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) положення цього Закону поширюється лише на штрафні санкції, які справляються з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення правил оподаткування, у відповідача не було законних підстав для визначення їх як податкового зобов’язання з поширенням на них вимог Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (2181-14) щодо граничного строку сплати та положень щодо наслідків несплати.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 ГПК України (1798-12) та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2005 року та рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2004 року у справі № А-41/315-04 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.