7/95-31/115 Про стягнення заборгованості, - Текст документа

У грудні 2002 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 5830 грн. і штрафу в сумі 2605,57 грн., посилаючись на те, що останнім порушено зобов’язання за договором з оплати за надані послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив розмір заявлених вимог і просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 6426,54 грн. і штраф у сумі 5018,65 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.02.2005 року в частині вимог про стягнення боргу провадження в справі припинено та позов задоволено частково і стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 27,01 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено законодавство, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та в позові відмовити.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами було укладено контракт № 02-21/03 від 21.03.2002 року, за умовами якого відповідач доручає, а позивач зобов’язується здійснювати перевезення вантажів у закордонному сполученні та в Україні на умовах викладених у заявках на перевезення, які надсилаються експедитором перевізнику. При цьому за п. 1.2 цього договору відповідач виступає від імені і за дорученням підприємств- відправників і підприємств отримувачів вантажів.

Згідно п. 4.2 зазначеного договору робота вважається виконаною, коли перевізник, відповідно до заявки експедитора виконав роботу в повному обсязі, вантаж доставлений до місця призначення, сторони не мають одна до одної ніяких претензій, що підтверджується актом виконаних робіт і відміткою в СМR одержувачем СМR.

П. п. 4.3 та 5.13 договору передбачено, що експедитор за виконане перевезення розраховується протягом 14 днів з моменту виставлення рахунку на оплату та отримання оригіналу СМR, а в разі прострочення оплати вартості надання послуг сплачує в розмірі 0,2% суми, яка належить до сплати за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до укладеного контракту та заявок-договорів № 21/03 від 21.03.2002 року і від 22.03.2002 року наданих відповідачем, позивачем було здійснено перевезення вантажу за маршрутами Німеччина-Україна за міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR) № 019180 та 270302 на користь вантажовідправників.

Вартість послуг перевезення встановлена заявками-договорами, що складає відповідно 1100 та 1500 євро за курсом НБУ.

Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій у зв’язку з порушенням зобов’язань за договором з оплати за надані послуги перевезення.

Відповідно до ст. 82 ГПК України (1798-12) при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Проте, суди не врахували вимог зазначеної норми процесуального права та дійшли помилкового висновку про припинення провадження в справі в частині вимог про стягнення заборгованості за відсутністю предмету спору з підстав виконання постанови апеляційного суду від 29.05.2003 року, яка була скасована постановою Вищого господарського суду України від 14.01.2004 року.

Разом з цим, судами не було наведено правового обгрунтування щодо застосування до спірних правовідносин Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів на дорогах, яка не ратифікована Україною.

У той же час, обчислюючи строк позовної давності судам слід було мати на увазі вимоги ч. 2 ст. 366 ЦК УРСР (1540-06) , згідно якої для пред’явлення перевізником до відправників, одержувачів позовів, що виникають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Водночас, обчислюючи строк позовної давності з урахуванням строків, пов’язаних з пред’явленням перевізником претензії, суд не навів такому висновку ніякого правового обгрунтування.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємця Марченка Миколи Миколайовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2005 року та рішення господарського суду м. Києва від 22.02.2005 року скасувати, і справу № 7/95-31/115 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.