ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2005 Справа N 14/138(17/128д)
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Остапенка М.І. (головуючий), Харченка В.М., Борденюк Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за участю
представника позивача: Мітенко І.В. та представника відповідача -
Петренко І.А. касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду
державного майна України по Запорізькій області на постанову від
27.09.2004 Київського апеляційного господарського суду у справі
N 14/138(17/128д) господарського суду міста Києва за позовом
Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Запорізькій області до ТзОВ "Українсько-ізраїльське підприємство
"ДБС Груп" про розірвання договору купівлі-продажу від 11.06.2001
N 466 та повернення майна до державної власності,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2004 року Регіональне відділення Фонду державного
майна України по Запорізькій області звернулося до господарського
суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою
відповідальністю "Українсько-ізраїльське підприємство "ДБС Груп"
про розірвання договору купівлі-продажу від 11.06.2001 N 466,
укладеного між Регіональним відділенням ФДМУ по Запорізькій
області та ТзОВ "Українсько-ізраїльське підприємство "ДБС Груп",
та повернення об'єкта незавершеного будівництва - 16-поверхового
монолітного житлового будинку, який розташований за адресою:
м. Запоріжжя, пр. Ювілейний, 3, до державної власності.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від
22.04.2004 матеріали справи N 17/128д передано за територіальною
підсудністю до господарського суду м. Києва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2004 у
справі N 14/138 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
27.09.2004 вищезазначене судове рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення
господарського суду першої інстанції від 05.07.2004, постанову
апеляційного суду від 27.09.2004 та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що
судом при прийнятті постанови порушено норми процесуального та
матеріального права, зокрема, ст.ст. 4-2, 32, 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 193, 216, 218 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, п. 2 ст. 27
Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
,
ст. 19 Закону України "Про приватизацію об'єктів незавершеного
будівництва" ( 1953-14 ) (1953-14)
, ст. 133 Державної програми приватизації
на 2000-2002 роки ( 1723-14 ) (1723-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову
апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу позивача -
без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.06.2001 між
сторонами у справі був укладений договір купівлі-продажу об'єкта
незавершеного будівництва шляхом продажу безпосередньо заявнику,
відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у
власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва -
16-ти поверховий монолітний житловий будинок, який знаходиться за
адресою: м. Запоріжжя, пр. Ювілейний, 3 на земельній ділянці
розміром 0,9 га, а покупець зобов'язався прийняти об'єкт
незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до
умов, що визначені в цьому договорі. Договором також встановлено,
що ціна об'єкта незавершеного будівництва становить 187884,20 грн.
Судами також було встановлено, що відповідач на виконання
умов договору сплатив 187884,20 грн. за придбаний об'єкт
приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального
посвідчення договору, а 05.09.2001 сторони у справі склали та
підписали акт приймання-передачі державного майна, що підтверджує
набуття права власності відповідача на об'єкт незавершеного
будівництва. Крім того, умовами договору на покупця було покладено
обов'язок протягом одного року з моменту переходу до нього права
власності підготувати документи та здійснити відповідні дії щодо
переоформлення права забудовника на об'єкт. Додатковою угодою від
02.10.2002 N 466/648-1 до договору купівлі-продажу сторони змінили
зазначену умову, а саме на покупця було покладено обов'язок
підготувати документи та здійснити відповідні дії щодо
переоформлення права забудовника на об'єкт до 05.09.2003, а
додатковою угодою від 19.09.3003 N 466/797-2 зазначений строк було
продовжено до 31.12.2003.
Листом N 2/128 від 23.12.2003 відповідач звернувся до
позивача з пропозицією укласти додаткову угоду про продовження
строку переоформлення права забудовника на об'єкт до 31.06.2004,
тоді як позивач, не погоджуючись на укладання додаткової угоди,
листом N 22/291 від 05.02.2004 запропонував відповідачу у
добровільному порядку розірвати договір N 466 від 11.06.2001 і
повернути передане майно до державної власності.
Наведеним обставинам суди дали належну оцінку і дійшли до
обгрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в
задоволенні позову, оскільки відповідач вживав необхідні заходи
для отримання дозволу на виконання будівельних робіт і лише в
червні 2004 року інспекцією державного архітектурно-будівельного
контролю м. Запоріжжя було видано дозвіл на виконання будівельних
робіт N 286. При цьому суд правильно виходив з того, що оскільки
переоформлення права забудовника на об'єкт є проміжним етапом у
виконанні зобов'язання, несвоєчасне отримання відповідачем дозволу
на виконання будівельних робіт не є достатньою підставою для
розірвання договору.
Посилання позивача на те, що відповідачем були порушені
вимоги екологічної безпеки, також були предметом судового
дослідження і обгрунтовано не прийняті до уваги, оскільки у
відповідача не було дозволу на виконання будівельних робіт, а тому
він не мав права вчиняти будь-які дії відносно недобудованого
об'єкта. При цьому апеляційний суд також правильно зазначив, що
відповідачем проводились роботи по очищенню території від сміття,
оскільки актом Державного управління екології та природних
ресурсів в Запорізькій області від 20.05.2003 було приписано
виправити виявлені недоліки, а актом поточної перевірки від
28.05.2003 було встановлено, що недоліки були усунені.
Таким чином, оспорювана постанова апеляційної інстанції
винесена на підставі фактичних обставин справи, відповідає вимогам
діючого законодавства, що, в свою чергу, свідчить про відсутність
підстав для її скасування.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного
майна України по Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 05.07.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.09.2004 у справі N 14/138(17/128д) залишити без змін.