ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.02.2005 Справа N 30/149
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В. Невдашенко Л.П. Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства "К-Транс"
на постанову від 16.09.2004 Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 30/149 господарського суду міста Києва
за позовом Закритого акціонерного товариства "К-Транс"
до Закритого акціонерного товариства "Промальянс"
про стягнення 98361,01 грн.
та за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства
"Промальянс"
до Закритого акціонерного товариства "К-Транс"
про стягнення 10000 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Філоненко В.О.
- відповідача Окунев І.С.
В С Т А Н О В И В:
У травні 2004 р. ЗАТ "К-Транс" звернулося до господарського
суду міста Києва з позовом про стягнення з ЗАТ "Промальянс"
98361,01 грн.
Також у червні 2004 р. на адресу суду була подана зустрічна
позовна вимога ЗАТ "Промальянс" про зобов'язання ЗАТ "К-Транс"
повернути кошти в сумі 10000 грн., як набуті без достатньої
правової підстави.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.07.2004
(суддя Ващенко Т.М.) в задоволенні первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено повністю та стягнуто з ЗАТ "К-Транс"
10000 грн. коштів, 100 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
16.09.2004 р. (головуючий Коваленко В.М., судді Малетич М.М.,
Вербицька О.В.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач по
первісному позову звернувся до Вищого господарського суду України
з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що
винесені при неправильному застосуванні норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної
скарги та проаналізувавши, на підставі встановлених в ній
фактичних обставин, правильність застосування господарським судом
норм матеріального і процесуального права колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що
02.10.2003 р. між сторонами було укладено договір оренди
N 02-03/АР, відповідно до умов якого ЗАТ "К-Транс" зобов'язалось
передати, а ЗАТ "Промальянс" прийняти у тимчасове платне
користування терміном до 31.12.2003 р. рухомий склад у кількості
18 одиниць вагонів-цистерн.
ЗАТ "К-Транс" на виконання умов вказаного договору передало
ЗАТ "Промальянс" вагони, а ЗАТ "Промальянс", в свою чергу,
31.10.2003 р. частково перерахувало на банківський рахунок ЗАТ
"К-Транс" передплату в сумі 10000 грн.
До даних правовідносин суди застосували норми Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
оскільки ч. 3 ст. 1 передбачає, що оренда майна інших форм
власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не
передбачено законодавством та договором оренди. Як зазначили суди,
в договорі від 02.10.2003 р. N 02-03/АР не має застережень щодо
відмови від застосування до своїх договірних правовідносин цього
Закону.
Статтею 10 вказаного Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
передбачено, що
істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і
вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який
укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її
індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань;
відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання
зобов'язань; відповідальність сторін; страхування орендарем
взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення
пожежної безпеки орендованого майна.
А відповідно до змісту ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними
є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні
для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за
заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Укладений між сторонами договір від 02.10.2003 р. N 02-03/АР,
як встановили суди, не містить всіх істотних умов, передбачених
ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, а саме - умов щодо складу і вартості майна з
урахуванням її індексації, орендної плати з урахуванням її
індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань,
відновлення орендованого майна та умов його повернення,
страхування орендарем взятого ним в оренду майна, обов'язків
сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
А тому місцевий та апеляційний господарські суди дійшли
висновку, що договір від 02.10.2003 р. N 02-03/АР не встановлює,
не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків сторін,
оскільки є неукладеним, в зв'язку з чим кошти в сумі 10000 грн.,
перераховані ЗАТ "Промальянс" на банківський рахунок ЗАТ "К-Транс"
підлягають поверненню як такі, що отримані останнім без достатньої
правової підстави.
За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким
погодився і апеляційний суд, відмовив в задоволенні первісного
позову щодо стягнення заборгованості по орендній платі та
задовольнив зустрічний позов щодо повернення 10000 грн.
передплати.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки
попередні судові інстанції в прийнятих рішеннях, в порушення вимог
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
зробили висновки, що ґрунтуються на
неповно з'ясованих обставинах справи. Зокрема, судам слід було
ретельніше з'ясувати правову природу та умови спірного договору, а
звідси, наявність чи відсутність підстав для задоволення або
відмови в задоволенні як первісного так і зустрічного позовів.
Під час розгляду даної справи суду слід було виходити з того,
що оренда державного та комунального майна є різновидом майнового
найму.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею
в оренду державного та комунального майна, а також відносини між
орендодавцями та орендарями (ст. 1).
До майна інших форм власності передбачена лише можливість
застосування Закону про оренду ( 2269-12 ) (2269-12)
, за умови якщо інше не
передбачено законодавством та договором оренди.
Як встановили суди, спірний договір не містить умови про те,
що сторони відмовились від застосування до своїх правовідносин
Закону про оренду ( 2269-12 ) (2269-12)
. Така норма відсутня і в
законодавстві.
Отже, спірні правовідносини підпадають під одночасне
нормативне регулювання майнового найму та закону про оренду. Але
при цьому, суди помилково не звернули увагу, на те, що
нормативно-правові положення майнового найму мають переважне
значення, оскільки об'єктом договору, як зазначає скаржник, є
майно колективної форми власності.
Тому, суду слід було з'ясовувати чи відповідає спірний
договір вимогам, що регулюють майновий найм, а не вимогам Закону
України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
- норми якого виконують, в даному випадку, лише роль
субсидіарних (додаткових).
За таких обставин, прийняті в даній справі судові рішення не
можна визнати законними й обґрунтованими.
А враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи господарському суду належить
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі
фактичні обставини справи, встановити дійсні права і обов'язки
сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.09.2004 та рішення господарського суду міста Києва від
15.07.2004 у справі N 30/149 скасувати, а матеріали справи
передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.