ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.02.2005 Справа N 22/211
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
на постанову від 08.12.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 22/211 господарського суду міста Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Чернігівгаз"
Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної
до компанії "Нафтогаз України"
про визнання частково недійсним договору
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Меленевська Н.В.
- відповідача Мицька Н.М.
В С Т А Н О В И В:
ВАТ "Чернігівгаз" звернувся до господарського суду міста
Києва з позовною заявою до ДК "Газ України" з вимогою про визнання
недійсним, на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, пункту 5.1.
договору на поставку природного газу для потреб населення від
25.12.00 N 10/16-1402 недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2004
(суддя Шкурат А.М.) позов задоволено та визнано пункт 5.1 договору
недійсним.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
08.12.2004 (головуючий С.О. Алданова, судді Моторний О.А.,
Карась О.В.) вказане рішення суду залишено без змін.
Обґрунтовуючи прийняті судові рішення суди посилаються на
невідповідність п. 5.1. Договору положенням спільної постанови КМУ
України та Національного банку України від 13.11.98 N 1785
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
"Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ"
(далі - Спільна Постанова), постанови НКРЕ від 12.07.00 N 759
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
"Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що
надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК
"Нафтогаз України" за поставлений природний газ" (далі - Алгоритм
розподілу коштів).
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що винесені при
неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального
права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної
скарги та проаналізувавши, на підставі встановлених в ній
фактичних обставин, правильність застосування господарським судом
норм матеріального і процесуального права колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що
25.12.2000 р. між ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз
України" (правонаступником прав та обов'язків якої згідно
протоколу N 2 від 26.12.2000 р. засідання спостережної ради НАК
"Нафтогаз України" та наказу N 40 від 18.01.2001 р. є Дочірня
компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України") та ВАТ "Чернігівгаз" було укладено договір на постачання
природного газу N 10/16-1402.
Згідно умов договору відповідач зобов'язався надавати
позивачу протягом 2001 р. природний газ для потреб населення, а
покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах даного
договору.
Пунктом 5.1 договору передбачалося, що оплата за газ
здійснюється грошовими коштами кожного робочого дня з
розподільного рахунку, згідно алгоритму, затвердженого Постановою
НКРЕ від 12.07.2000 р. N 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
.
19.01.2004 р. сторонами був підписаний протокол узгодження
розбіжностей до зазначеного вище договору N 10/16-1402 від
25.12.2000 р., яким пункти 4.1, 4.2, 5.1, 6.3, 6.4 договору були
викладені в узгодженій редакції.
Пункт 5.1 договору було доповнено реченням: "Остаточний
розрахунок за фактично спожитий газ покупець здійснює до 10 числа,
наступного за звітним місяця."
04.08.2004 р. ВАТ "Чернігівгаз" звернулося до господарського
суду міста Києва із позовною заявою до Дочірньої компанії "Газ
України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про
визнання договору N 10/16-1402 від 25.12.2000 р. недійсним в
частині умови п.5.1 договору, яка передбачає здійснення
остаточного розрахунку за фактично спожитий газ до 10 числа,
наступного за звітним місяця.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Згідно з
пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28 квітня 1978 року за правилами статті 48
Цивільного кодексу УРСР угода визнається недійсною при
невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим
органами державної влади і управління в межах наданої їм
компетенції.
Згідно пункту 1 спільної постанови Кабінету Міністрів України
та Національного банку України від 13 листопада 1998 року N 1785
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
у редакції постанови N 840 ( 840-2000-п ) (840-2000-п)
від
27 травня 2000 року газозбутовим і газотранспортним підприємствам
було вказано на необхідність відкриття у уповноважених банках
розподільних рахунків та консолідованого розподільного рахунку
відповідачу для зарахування коштів, що надходять за використаний
природний газ від усіх категорій споживачів, та здійснення
розрахунків за поставку та транспортування природного газу.
Згідно з листом НАК "Нафтогаз України" N 7/1-589 від 6 липня
2000 року позивач віднесений до переліку газозбутових підприємств.
Кошти, які надійшли протягом операційного дня від споживачів
природного газу, установи банків зараховують на розподільні
рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників
природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з
алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і
газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований
розподільний рахунок (абзац 2 пункту 1 постанови N 1785
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
).
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики
України N 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
від 12.07.2000 р. було затверджено
Алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки
газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений
природний газ (надалі Алгоритм). Згідно з його преамбулою,
алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх
обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки
підприємств за поставлений природний газ.
Відповідно до п.5 Алгоритму ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
кошти, які
надходять на розподільні, рахунки газозбутових підприємств, того ж
дня перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки
газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з
транспортування та постачання газу споживачем відповідно до
тарифів, затверджених у встановленому порядку.
Відповідно до п.5, 8 Порядку розподілу коштів
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, що надходять позивачу за використаний природний
газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки,
відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам НАК
"Нафтогаз України" та дочірній компанії "Торговий дім "Газ
України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
кошти, того самого дня перераховуються уповноваженими банками на
консолідований розподільний рахунок відповідача, при цьому базою
розподілу коштів є рівень сплат грошима за газ, використаний усіма
категоріями споживачів, за попередній місяць. Рівень сплат
визначається шляхом співставлення належних до сплати сум та
фактично отриманих грошей.
Тобто розрахунки із відповідачем за поставлений газ мають
здійснюватись шляхом щоденного перерахування банками отриманих від
споживачів у якості сплати за поставлений газ грошових сум. Дата
остаточного розрахунку за фактично спожитий газ пов'язується із
датою, коли від споживачів надійшли на розподільний рахунок
позивача грошові кошти у повному обсязі.
Зазначеними вище положеннями не передбачено можливість зміни
учасниками відносин встановленого чинним законодавством порядку
проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку
проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ і тому
апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок місцевого суду щодо
невідповідності актам органів державної влади, які видані ними в
межах наданої їм компетенції, положення договору щодо здійснення
до 10 числа наступного за зв'язним місяця остаточного розрахунку
за фактично спожитий газ, що має своїм наслідком визнання
недійсним договору в цій частині.
Однак погодитись з таким висновком не можливо, оскільки
відповідно до статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода може бути
визнана недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону.
Відповідно до Роз'яснення ВАСУ від 12.03.99 р. N 02-5/111
( v_111800-99 ) (v_111800-99)
"Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних з визнанням угод недійсними" правило, встановлене цією
нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода
вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які
встановлюють спеціальні підстави та наслідки угод, зокрема
статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, абзацу
другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію
державного майна" тощо.
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними,
господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з
якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання
відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам
закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін
за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та
інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
В статті 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
закріплений один з базових
принципів цивільного законодавства, принцип свободи укладення
договору. При укладенні договору сторони на підставі їх власного
волевиявлення погоджують його умови, які, безперечно, не повинні
суперечить закону.
Так, зазначення кінцевого строку виконання зобов'язань щодо
розрахунків за поставлений газ в договорах на постачання
природного газу не суперечить жодному нормативно-правовому акту,
враховуючі і ті нормативні акти (Спільна Постанова ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
та Алгоритм розподілу коштів ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
на які, посилається
господарський суд в мотивувальній частині рішення.
Спільна Постанова прийнята ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
з метою
вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ та у зв'язку з
реформуванням нафтогазового комплексу України, якою постановлено
відкрити в уповноважених банках розподільні рахунки газозбутовим і
газотранспортним підприємствам НАК "Нафтогаз України" та
консолідований розподільний рахунок ДК "Торговий дім "Газ України"
для зарахування коштів, які надходять за використаний природний
газ від усіх категорій споживачів.
Далі, в частині другій пункту вказаної постанови
( 1785-98-п ) (1785-98-п)
, передбачено, що кошти, які надійшли протягом
операційного дня від споживачів природного газу, установи банків
зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних
підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи
банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів
( v0759227-00 ) (v0759227-00)
з розподільних рахунків газозбутових і
газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований
розподільний рахунок.
Отже, Спільна Постанова ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
лише зобов'язує банки
відкрити спеціальні рахунки, на які будуть зараховуватись кошти
від споживачів природного газу та посилається на алгоритм
розподілу коштів згідно якого ці кошти розподіляються між
газозбутовими та газотранспортними підприємствами.
Таким чином, прийняття Спільної Постанови ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
обумовлено мобілізуванням розподілу та отримання коштів між
підприємствами, які постачають та транспортують природний газ
кінцевим споживачам. Тобто, Спільна Постанова не містить норми,
яка б встановлювала строки розрахунків за спожитий газ між
сторонами в договорах поставки газу, та не містить заборони щодо
його включення в якості умови до договору.
На виконання Спільної Постанови Постановою ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
Національної комісії регулювання енергетики України затверджено
Алгоритм розподілу коштів ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, в абзаці другому якого
вказано, що цей алгоритм визначає послідовність дій підприємств та
банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні
рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Зміст цих послідовних дій визначений у пункті п'ять Алгоритму
розподілу коштів ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, який містить формули згідно
яких, розраховуються у відсотковому відношенні нормативи
перерахування грошових коштів з розподільних рахунків на поточні
газозбутових підприємств, з розподільних рахунків на
консолідований розподільний рахунок.
Отже, Алгоритм розподілу коштів ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
теж, як і
Спільна Постанова ( 1785-98-п ) (1785-98-п)
, не визначає строків в межах яких,
повинні розраховуватись між собою газопостачальна (ДК "Газ
України") та газозбутова (ВАТ "Чернігівгаз" та інші облгази)
організації за укладеними між ними договорами.
Згідно із вимогами статті 33, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень, а господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх
сукупності, керуючись законом.
Відповідач, в порушення статті 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому процесі не підтвердив документально свої доводи щодо
неправомірності встановлення за домовленістю сторін в договорах
кінцевих строків розрахунків за отриманий природний газ.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
алгоритм розподілу коштів ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
, визначає послідовність
дій підприємств та банків, що їх обслуговують при надходженні
коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний
газ і його приписи не впливають на оплату відповідачем природного
газу. Проведення оплати за отриманий природний газ, передбачено
умовами договору, укладеного між сторонами і його виконання не
ставиться в залежність від надходження коштів за спожитий газ від
споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
Договором є
домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення,
зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
при укладенні
господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на
основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право
погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не
суперечить законодавству.
Таким чином, сторони договору на свій власний розсуд
визначають зміст, тобто формують його конкретні умови, які не
суперечать чинному законодавству.
Задовольняючи позовні вимоги, суд послався не на закон, а на
підзаконні акти - Постанову Кабінету Міністрів України. В даному
випадку, суд повинен був обґрунтувати підстави не застосування
Закону - ст.ст. 161, 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
. Однак, цього не
було зроблено.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що суд помилково дійшов висновку
щодо невідповідності пункту 5.1 Договору на постачання газу закону
і у зв'язку з цим на підставі статті 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є
нікчемним.
Таким чином, неправильно застосувавши вказані норми діючого
законодавства, суд дійшов помилкового висновку щодо існування
законних підстав для визнання недійсним пункту 5.1 Договору на
постачання газу.
Викладене свідчить про необґрунтованість рішення суду першої
інстанції та постанову апеляційної інстанції, а також неправильне
застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного та враховуючи, що в силу вимог
ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
їх, прийняті судові рішення підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи господарському суду належить
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі
фактичні обставини справи, встановити дійсні права і обов'язки
сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати
норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
08.12.2004 та рішення господарського суду міста Києва від
22.10.2004 у справі N 22/211 скасувати, а матеріали справи
передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.