Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Перепічая В.С. (головуючого),

Вовка І.В.,

Гончарука П. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу колективного підприємства № 52 “Термоізоляція” на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 7.12.2004 року у справі № 23/142 за позовом колективного підприємства № 52 “Термоізоляція” до відкритого акціонерного товариства “Лисичанська сода”

про стягнення суми, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2004 року колективне підприємство № 52 “Термоізоляція” звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до відкритого акціонерного товариства “Лисичанська сода”, з урахуванням уточнення (зменшення) позовних вимог, про стягнення боргу в сумі 25871,24 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 1966,21 грн. та пені в сумі 1091,55 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду № 4 від 3.01.2003 року в частині розрахунків за виконані ізоляційні роботи.

Рішенням господарського суду Луганської області від 26.10.2004 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25871,24 грн. основного боргу, 1966,21 грн. інфляційних нарахувань, пеню в сумі 674,78 грн. та судові витрати. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 416,77 грн. відмовлено. В решті позовних вимог провадження у справі припинено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 7.12.2004 року рішення місцевого суду скасовано, а у задоволенні позову відмовлено. стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого суду залишити без змін, вказуючи на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та інфляційних, місцевий господарський суд виходив з того, що факт наявності боргу відповідача перед позивачем у сумі 25871,24 грн. та підставність вимоги позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань підтверджуються матеріалами справи, у тому числі підписаним сторонами без доповнень і зауважень актом звірення взаємних розрахунків станом на 1.10.2004 року.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення пені, оскільки ухвалою господарського суду Луганської області від 28.04.2004 року порушено справу № 10/35б про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому, відповідно до п. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , у стягненні частини пені в сумі 416,77 грн., що нарахована позивачем за період з 28.04.2004 року по 9.06.2004 року, слід відмовити.

Не погодившись з висновками місцевого суду, апеляційна інстанція дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та відмови в позові, посилаючись на те, що з огляду на порушену ухвалою господарського суду Луганської області від 28.04.2004 року справу про банкрутство відповідача № 10/35б позивач є конкурсним кредитором, який протягом встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) тридцяти днів з дня опублікування в офіційному друкованому органі об’яви про банкрутство відповідача (8.07.2004 року – газета “Голос України” № 124 (3374) не звернувся до суду з письмовою заявою з грошовими вимогами до боржника, а тому його вимоги не розглядаються і вважаються погашеними. Стягнення заборгованості з боржника на користь кредитора, який утримався від заявлення грошових вимог, ставить такого кредитора у вигідне становище порівняно з іншими кредиторами, які виконали вимоги вказаного Закону (2343-12) , а також об’єктивно порушує їх майнові права, оскільки ставить під загрозу виконання заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, а тому, в такому випадку, стягнення грошових сум з боржника-відповідача на користь позивача є помилковим і не відповідає нормам чинного законодавства України.

Висновок апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови суду другої інстанції у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу колективного підприємства № 52 “Термоізоляція” залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 7.12.2004 року у справі № 23/142 – без змін.