14/281 Про стягнення заборгованості, - Текст документа

У вересні 2004 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТзОВ “Меркор” про стягнення заборгованості в сумі 1233753,91 грн., посилаючись на те, що останній за договором поруки № 2004/1 від 22.06.2004 року поручився перед ним в повному обсязі за виконання зобов’язань ТзОВ “Союз-К” за договором № Г-153/04 від 30.01.2004 року та усіма Додатковими угодами до нього.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив заявлені вимоги та просив стягнути солідарно з ТзОВ “Меркор” і ТзОВ “Союз-К” заборгованість в сумі 1776856,80 грн. з урахуванням нової редакції акту звірки розрахунків.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.10.2004 року позов задоволено.

В апеляційному порядку зазначене рішення суду першої інстанції не переглядалось.

У касаційній скарзі відповідач ТзОВ “Меркор” вважає, що судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняте ним рішення скасувати та в позові відмовити.

Відзиви на касаційну скаргу від позивача та відповідача ТзОВ “Союз-К” до суду не надходили.

У судовому засіданні оголошувалась перерва на 20.07.2005 року.

Заслухавши пояснення представника відповідача ТзОВ “Меркор”, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняте в ній судове рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що між позивачем і відповідачем ТзОВ “Союз-К” було укладено договір № Г-153/04 від 30.01.2004 року, за умовами якого позивач зобов’язався поставити природний газ, а відповідач прийняти та здійснити за нього оплату.

До зазначеного договору його сторонами укладалися додаткові угоди щодо обсягів поставки, ціни та строків розрахунків.

До матеріалів справи судом було залучено договір поруки № 2004/1 від 22.06.2004 року, за яким виконання зобов’язання покупцем перед продавцем за договором № Г-153/04 від 30.01.2004 року забезпечується порукою, та у вступній частині якого поручителем значиться ТзОВ “Фарватер”, а на останній сторінці поручителем зазначено ТзОВ “Меркор”.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у зв’язку з порушенням відповідачем ТзОВ “Союз-К” зобов’язання за договором № Г-153/04 від 30.01.2004 року з оплати за поставлений природний газ.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Оскаржене судове рішення цим вимогам не відповідає.

Так, поклавши відповідальність на ТзОВ “Меркор” як поручителя перед позивачем за порушення зобов’язання відповідачем ТзОВ “Союз-К” на підставі договору поруки № 2004/1 від 22.06.2004 року суд в порушення вимог ст. 43 ГПК України (1798-12) не з’ясував обставин, пов’язаних з його укладенням не звернувши уваги на суперечливий зміст зазначеного договору в частині найменування поручителя та не встановив дійсних обставин щодо особи поручителя за вказаним договором, і не навів цим обставинам правової оцінки.

Разом з цим, не врахувавши вимог ч. 6 ст. 22 ГПК України (1798-12) , згідно якої господарський суд не приймає, зокрема визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд в основу обгрунтування наведених ним висновків поклав визнання позову відповідачами не вживши необхідних заходів відповідно до вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України (1798-12) для всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.

Водночас, обгрунтувавши прийняте рішення визнанням позову відповідачами, суд не врахував вимог ч. 5 ст. 78 ГПК України (1798-12) , за якою у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних Законом інтересів інших осіб та, виходячи з цих вимог, не перевірив чи не суперечать дії відповідачів щодо визнання позову законодавству або чи не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

До того ж, судом не було досліджено умов договорів, які є підставою позову з урахуванням додаткових угод та не було перевірено обгрунтування розміру заявлених вимог, і при задоволенні грошових вимог у прийнятому рішенні не наведено розрахунків, з яких виходив суд.

У той же час, суду слід було мати на увазі положення передбачені параграфами 1,3 Глави 49 ЦК України (435-15) .

За таких обставин, оскаржене судове рішення не можна визнати законним й обгрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Меркор” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.10.2004 року скасувати, і справу № 14/281 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.