ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.02.2005 Справа N 20-3/308-9/099
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 23.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у засіданні, судді Плюшка І.А. (доповідач), суддів:
Панченко Н.П., Плахотнюк С.О., розглянувши касаційну скаргу
Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" на рішення
господарського суду м. Севастополя від 25.10.2004 р. на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.12.2004 р. у справі N 20-3/308-9/099 за позовом Приватного
підприємства "Науково-виробнича комерційна фірма "Натан" до
Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" в особі
Севастопольської дирекції про стягнення 2180547,00 грн., за участю
представників: позивача (ПП "НВФК "Натан"): Харманська Д.О.
(дов. від 28.09.2004 р., б/н); відповідача (НАСК "Оранта")
Крат В.Ф. (дов. від 10.01.2005 р., 01-10/03-05),
В С Т А Н О В И В:
В судовому засіданні оголошувалася перерва 22.02.2005 р.
Приватне підприємство "Науково-виробнича комерційна фірма
"Натан" (надалі - "Позивач") звернулось до господарського суду
м. Севастополя з позовом до Національної акціонерної страхової
компанії "Оранта" в особі Севастопольської дирекції ("Відповідач")
про стягнення страхового відшкодування в розмірі 2180547,00 грн.
за договором N 264622201068-море від 24.01.2003 р.
В обгрунтування позовних вимог Позивач посилався на неналежне
виконання Відповідачем норм чинного законодавства та зобов'язань
за договором N 264622201068-море від 24.01.2003 р. при настанні
страхового випадку.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 25.10.2004 р.
у справі N 32/142-04-5765 позов задоволено та постановлено
стягнути з Відповідача на користь Позивача 2182365,00 грн., в тому
числі страхове відшкодування в розмірі 2180547,00 грн., державне
мито в розмірі 1700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
Рішення господарського суду м. Севастополя мотивоване тим, що
Відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від
виплати Позивачу страхового відшкодування.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.12.2004 р. рішення господарського суду м. Севастополя від
25.10.2004 р. у справі N 20-3/308-9/099 залишено без змін, а
апеляційна скарга Відповідача залишена без задоволення.
Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду
мотивована тим, що під час апеляційного перегляду справи судом не
виявлено підстав для звільнення Відповідача від виплати страхового
відшкодування.
Не погоджуючись з зазначеною постановою Севастопольського
апеляційного господарського, Відповідач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення господарського суду м. Севастополя від 25.10.2004 р. та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
10.12.2004 р. у справі N 20-3/308-9/099 скасувати, в позові
відмовити.
В обгрунтування касаційної скарги Відповідач посилається на
порушення і неправильне застосування Севастопольським апеляційним
господарським судом та господарським судом м. Севастополя норм
Закону України від 07.03.96 N 85/96-ВР ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
"Про
страхування", Кодексу торговельного мореплавства ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
,
Правил Інкотермс ( 988_007 ) (988_007)
, Закону України від 24.02.94
N 4002-XII ( 4002-12 ) (4002-12)
"Про міжнародний комерційний арбітраж".
Касатор також посилається на порушення судами попередніх інстанцій
норм процесуального права, зокрема, ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України (надалі - "ГПК України").
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального і процесуального права у вирішенні
даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2003 р. між
Позивачем (Страхувальник) та Відповідачем (Страховик) укладено
договір страхування вантажу N 264622201068-море (надалі -
"Договір"). Згідно з умовами Договору страхуванню підлягав вантаж
дерев'яних стовпів, які перевозилися на судні "AGIOS DIMITRIOS 7"
з порту Севастополь до порту Касабланка (Марокко) на виконання
договору N 4 від 16.05.2004 р., укладеного між Позивачем та
покупцем-нерезидентом. Вартість застрахованого вантажу складала
2182948,00 грн., страхова сума - 2401243,00 грн., безумовна
франшиза - 2401,00 грн.
Умовами Договору також передбачено, що страховими ризиками за
Договором є збитки від усіх ризиків загибелі чи пошкодження всього
або частини вантажу, крім випадків, передбачених п. 4 Договору.
Під час судового розгляду судами попередніх інстанцій
встановлено, що 08.02.2003 р. в районі протоки Босфор судно "AGIOS
DIMITRIOS 7" внаслідок сильного шторму судно загинуло разом із
застрахованим вантажем.
Як вбачається з матеріалів справи, вказана ситуація підпадає
під ознаки страхового випадку, передбаченого розділом 3 Договору.
Згідно зі ст. 25 Закону України від 07.03.96 N 85/96-ВР
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
"Про страхування" (надалі - "Закон") здійснення
страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться
страховиком згідно з договором страхування або законодавством на
підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного
сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним
особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до п. 15.4 Договору Відповідач зобов'язаний
прийняти рішення про сплату страхового відшкодування після надання
Позивачем документів, вказаних у п. 15.3 Договору та перелік яких
значно перевищує перелік, встановлений у ст. 25 Закону
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивачем
додержано вимоги ст. 25 Закону ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
та п. 15.4 Договору та
двічі надано необхідний для виплати страхового відшкодування пакет
документів. Проте, як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем
страхове відшкодування Позивачу не виплачено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення
2182365,00 грн. страхових виплат, суд першої інстанції виходив з
того, що Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження його
права на зменшення суми або звільнення від сплати страхового
відшкодування.
Відповідно до ст. 9 Закону ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
страхове
відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого
зазнав страхувальник.
Статтею 26 Закону ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
визначено підстави для відмови
страховика у здійсненні страхових виплат або страхового
відшкодування. Зокрема, 1) навмисні дії страхувальника або особи,
на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на
настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на
дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового
обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або
захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової
репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь
якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до
чинного законодавства України; 2) вчинення
страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої
укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до
страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих
відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового
випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування
збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх
заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про
настання страхового випадку без поважних на це причин або
створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру
та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законодавством
України.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
умовами договору
страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у
здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству
України.
У відповідності з умовами Договору страховик не виплачує
страхове відшкодування внаслідок умислу Страхувальника або його
представників, спрямованого на настання страхового випадку; у
випадку пожежі або вибуху самозаймистих та вибухонебезпечних
речовин та предметів, які були завантажені до застрахованого
вантажу без попередньої згоди з Страховиком; якщо упаковка вантажу
не відповідає вказаній в заяві; непридатності транспортного
засобу, якщо Страхувальнику або його представникам було про
відомо.
Відповідно до вимог ст. 263 Кодексу торговельного
мореплавства України ( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
страховик звільняється від
відповідальності за збитки, які виникли внаслідок того, що
страхувальник навмисно або через грубу необережність не вжив
заходів для запобігання або зменшення збитків.
Під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій
не встановлено факту наявності жодних із перелічених підстав для
звільнення відповідача від виплати Позивачу страхового
відшкодування.
Відповідно до ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином, в
установлений законом, договором строк; одностороння відмова від
виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не
допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Враховуючи, що укладання Договору та страховий випадок
відбулися до 01.12.2004 р., судами попередніх інстанцій зроблено
правильний висновок, з посиланням на пп. 9, 10 Перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, про застосування до спірних
відносин положень Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до Правил Інкотермс ( 988_007 ) (988_007)
, поставка на
умовах CIF (Інкотермс 90) порт Марокко передбачає перехід всіх
ризиків, пов'язаних з транспортуванням товару, до покупця з
моменту, коли товар перейшов через поручні судна в порту
відвантаження.
Відповідно до розділу 1 вступу до Офіційного видання
Міжнародної торговельної палати Правил Інкотермс ( 988_007 ) (988_007)
,
сфера застосування цих Правил обмежується тільки питаннями,
пов'язаними з правами і обов'язками сторін договору
купівлі-продажу. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли
правильного висновку щодо відсутності підстав для застосування
Правил Інкотермс для зміни прав та обов'язків сторін за договором
страхування. Крім того, договір страхування N 264622201068-морі
від 24.01.2003 не передбачає автоматичної зміни сторони Договору в
будь-якому випадку. Чинним законодавством України про страхування
така можливість також не передбачена.
Колегія суддів вважає, що заслуговує на увагу посилання
Відповідача на ст. 248 Кодексу торговельного мореплавства України
( 176/95-ВР ) (176/95-ВР)
, оскільки остання передбачає перехід прав і
обов'язків страхувальника до набувача вантажу у випадку відчуження
застрахованого вантажу. Як вбачається з матеріалів справи,
відповідно до умов договору купівлі-продажу N 4 від 16.05.2002 р.,
укладеного між позивачем та покупцем-нерезидентом, право власності
на товар переходить від Продавця до Покупця тільки після
надходження коштів (усієї суми, що підлягає оплаті на підставі
інвойсу Продавця) на валютний рахунок продавця. Отже, оскільки
відчуження застрахованого товару не відбулося і на момент настання
страхового випадку він був власністю Позивача, судами попередніх
інстанцій правильно не застосовано положення ст. 248 Кодексу
торгового мореплавання України до спірних відносин.
Колегія суддів також не приймає до уваги посилання
Відповідача на рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду
при Торговельно-промисловій палаті України від 22.08.2003 р.
( n0001645-03 ) (n0001645-03)
, яким постановлено стягнути з покупця-нерезидента
на користь Позивача 409336 доларів США.
Відповідно до п. 4 ст. 26 Закону ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
отримання
страхувальником повного відшкодування збитків за майновим
страхуванням від особи, винної у їх заподіянні, є підставою для
Підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або
страхового відшкодування. Отже, Закон пов'язує можливість відмови
страховика у здійсненні страхового відшкодування не з фактом
отримання страхувальником судового рішення, а з фактом отримання
страхувальником фактичного відшкодування збитків від особи, винної
у їх заподіянні.
Колегія суддів вважає необгрунтованим посилання Відповідача у
касаційній скарзі на рішення Міжнародного комерційного
арбітражного суду при Торговельно-промисловій палаті України від
22.08.2003 р. ( n0001645-03 ) (n0001645-03)
як таке, що має преюдиційне
значення.
Згідно зі ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
преюдиційними, тобто
такими, що не потребують доказування, є факти, встановлені
рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує
господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть
участь ті самі сторони, а також рішення суду з цивільної справи,
яке набрало законної сили.
Рішення, на яке посилається скаржник, винесено за результатом
розгляду господарського спору між відмінними ніж у даній справі
сторонами.
Таким чином, факти, викладені у тексті вищезазначеного
рішення, судами попередніх інстанцій правомірно оцінено з
урахуванням вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою
встановлено, що ніякі докази не мають для господарського суду
заздалегідь встановленої сили та оцінюються судом за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
Решта доводів касаторів зводяться до посилання на
недоведеність обставин справи та необхідності вирішення касаційною
інстанцією питань про надання переваги доказів скаржників над
іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного
суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тому до уваги не приймаються.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності,
судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи
господарським судом м. Севастополя та Севастопольським апеляційним
господарським судом фактичні обставини справи встановлено на
основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих
доказів, висновок суду відповідають цим обставинам і їм надана
правильна юридична оцінка.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національної акціонерної страхової компанії
"Оранта" залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 10.12.2004 р. та рішення господарського суду м. Севастополя
від 25.10.2004 р. у справі N 20-3/308-9/099 залишити без змін.