ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.02.2005 Справа N 11/501
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Грека Б.М. - (доповідача у справі),
суддів: Грейц К.В., Бур'янової С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Оріхівського комбінату
хлібопродуктів"
на рішення Запорізького апеляційного господарського суду від
23.11.2004
у справі N 11/501 господарського суду Запорізької області
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
до Відкритого акціонерного товариства "Оріхівського комбінату
хлібопродуктів"
про стягнення 27572,52 грн.,
за участю представників від:
позивача не з'явилися, були належно повідомлені
відповідача - Омельченко Г.Г. (довір. від 01.07.2004 р., б/н)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області (суддя
Гончаренко С.А.) від 08.09.2004 р., залишеним без змін постановою
Запорізького апеляційного господарського суду (колегія суддів у
складі головуючого-судді Мірошниченка М.В., суддів: Юхименка О.В.,
Яценко О.М.) від 23.11.2004 позов задоволено. Судові акти
мотивовані тим, що відповідачем не був виконаний норматив по
працевлаштуванню інвалідів, встановлений статтею 19 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, а відтак, відповідно до статті 20 цього ж Закону,
підприємство зобов'язано сплачувати штрафні санкції.
Не погоджуючись із цим рішенням, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 23.11.2004 та рішення господарського суду
Запорізької області від 08.09.2004 р та ухвалити нове рішення,
яким відмовити в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що
судом було невірно застосовано п. 5, 14 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
Постановою КМУ N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
від 03.05.1995 та не взято до
уваги те, що на підприємство не покладається обов'язку пошуку та
працевлаштування інвалідів.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств (об'єднань),
установ і організацій встановлено нормативи робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів. Згідно з ч. 1 ст. 18
цього Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту
населення України, місцевими Радами народних депутатів,
громадськими організаціями інвалідів (далі - органи
працевлаштування інвалідів).
У відповідності з пунктом 1 Положення про Фонд соціального
захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 26.10.02 N 1434 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, у складі Мінпраці діє
Фонд соціального захисту інвалідів. Пунктом 3 цього Положення
передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення
контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями
всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів. Відповідно до підпункту 3
пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 зазначеного Положення Фонду
надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням
підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними
нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та
проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
встановлено, що
відповідальність за незабезпечення вказаних нормативів несуть
керівники підприємств. Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону підприємства,
де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено
нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду
соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте
інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний
захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо
створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його
обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені
робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи
працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Згідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів від 03.05.1995 N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, робоче місце інваліда
вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам
робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Зі змісту згаданої правової норми вбачається, що підприємство
вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього
Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів і
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
обов'язки у тому випадку, коли підприємством
були надані докази або проведення атестації робочого місця для
працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, або
докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і
введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості
інвалідів разом із документами, які б підтверджували те, що
підприємство належним чином повідомляло органи працевлаштування
інвалідів про наявність вакантних місць для працевлаштування
інвалідів, але цими органами інваліди для працевлаштування не
направлялися.
Судом було встановлено, що норматив для працевлаштування
інвалідів для відповідача становив 6 чоловік, фактично ж інваліди
на підприємстві відповідача не працювали та на вимогу суду
відповідач не надав доказів створення необхідної кількості робочих
місць та повідомлення органів працевлаштування про можливість
підприємства працевлаштувати працівників-інвалідів.
За таких обставин Вищий господарський суд України
погоджується з правовою позицією місцевого та апеляційного
господарських судів щодо невиконання ним нормативів по
працевлаштуванню інвалідів, а відтак - і про необхідність
застосування до нього штрафних санкцій, передбачених статтею 20
Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Оріхівського комбінату хлібопродуктів" від 12.01.2005 р. залишити
без задоволення, постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 23.11.2004 у справі N 11/501 залишити без
змін.