ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.02.2005 Справа 1/Б-393
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Грека Б.М. - головуючого, Бур'янової С.С., Яценко О.В.,
розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Тернопільське АТП-16154",
м. Тернопіль, на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 08.09.2004 р. у справі N 1/Б-393 господарського суду
Тернопільської обл. за заявою УПФ України в м. Тернополі до ВАТ
"Тернопільське АТП-16154", м. Тернопіль, про банкрутство (за
участю представників сторін: від кредитора Калашник Н.Я., дов. від
05.01.2005 р. N 3, від боржника Бело О.В., дов. від 10.02.2005 р.
N б/н), В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від
11.06.2004 року (суддя Левандовський Ю.Я.) відхилено грошові
вимоги управління Пенсійного фонду України відносно боржника в
сумі 41647,75 грн.
Ухвала мотивована тим, що у відповідності до п. 1 ст. 23
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі по тексту - Закон)
після визнання боржника банкрутом вимоги за зобов'язаннями
боржника, які виникли під час проведення процедур банкрутства,
можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури, а їх
погашення передбачено ст. 31 Закону, тобто в процедурі
розпорядження майном боржника поточні кредитори не повинні
подавати заяви з грошовими вимогами в порядку ст. 14 Закону.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку,
Львівським апеляційними господарським судом була винесена
постанова від 08.09.2004 р., якою ухвалу господарського суду
Тернопільської області від 11.06.2004 року змінено частково;
відхилено грошові вимоги управління ПФУ в м. Тернополі відносно
боржника ВАТ "Тернопільське АТП-16154" в сумі 15370,72 грн.
поточної заборгованості та включено розмір 6559,83 грн. пені та
19717,20 грн. штрафу окремо в реєстр вимог кредиторів для
задоволення в шосту чергу.
Не погоджуючись з зазначеною постановою апеляційного суду,
боржник звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 08.09.2004 року скасувати в
частині включення розміру 6559,83 грн. пені та 19717,20 грн.
штрафу окремо в реєстр вимог кредиторів для задоволення в шосту
чергу, посилаючись на невірне застосування судом апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме п. 8
ст. 11 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст.ст. 35, 62 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У судовому засіданні 14.12.2004 року, на підставі ст. 77 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, розгляд справи було відкладено на
15.02.2005 року.
У судовому засіданні 15.02.2005 року, на підставі ст. 77 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, було оголошено перерву в розгляді справи до
22.02.2005 року.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, ухвалою господарського суду
Тернопільської області від 18.03.2004 року у справі N 1/Б-393
визнано грошові вимоги управління ПФУ в м. Тернополі відносно
боржника в сумі 182425,53 грн.
30.04.2004 року ініціюючий кредитор подав до господарського
суду заяву про збільшення кредиторських вимог на суму
41647,75 грн., з яких 6559,83 грн. пені, 19717,20 грн. штрафних
санкцій та 15370,72 грн. недоїмки.
Судом першої інстанції своєю ухвалою від 11.06.2004 року
відхилено грошові вимоги управління Пенсійного фонду України
відносно боржника в сумі 41647,75 грн.
Судова колегія підтримує висновки апеляційного суду про те,
що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у визнанні
грошових вимог управлінню ПФУ в м. Тернопіль в частині штрафних
санкцій та пені, оскільки до зобов'язань щодо сплати податків і
зборів (обов'язкових платежів) не можуть застосовуватись положення
ст. 1 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
стосовно визначення терміну "грошове
зобов'язання", так як в ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
зазначено, що до майнових відносин, заснованих на
адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї
сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин
цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено
законом.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
під податком і збором (обов'язковим
платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету
відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний
платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України
про оподаткування. Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону будь-які
податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються
Законами України, мають бути включені до цього Закону.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Закон України
"Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
не відносить суми
неустойки (штрафів, пені) і фінансових санкцій, що стягуються до
бюджетів за порушення податкового законодавства, до категорії
податків і зборів (обов'язкових платежів).
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що апеляційний
суд, приймаючи оскаржувану постанову, вірно зробив висновок про
те, що у вирішенні питання про склад вимог за податками і зборами
(обов'язковими платежами) суд першої інстанції повинен був
виходити з того, що суми пені, штрафів та інших штрафних чи
фінансових санкцій враховуються окремо.
Відповідно до ст. 15 Закону ( 1251-12 ) (1251-12)
у реєстрі вимог
кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора,
розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями
щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість
задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).
Виходячи із зазначеної норми Закону ( 1251-12 ) (1251-12)
, апеляційний
суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що розмір штрафів і пені
має бути включений до реєстру вимог окремо та задовольнятись у
шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те,
що суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних
обставин та матеріалів у справі, вірно застосував норми діючого
законодавства, яке регулює спірні правовідносини, надав вірну
юридичну оцінку обставинам справи, повно їх встановив, а тому
підстав для скасування судових рішень та задоволення касаційної
скарги немає.
За таких обставин, постанова Львівського апеляційного
господарського суду від 08.09.2004 року по справі N 1/Б-393
прийнята судом апеляційної інстанції у відповідності з вимогами
чинного законодавства та фактичних обставин справи і підстав для
її скасування не має.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків
апеляційного суду, які викладені в оскаржуваній постанові.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 -
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "Тернопільське АТП-16154", м. Тернопіль,
залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
08.09.2004 р. залишити без змін.