ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.02.2005 Справа N 5/2013-9/218
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі
м. Львова
на постанову від 03.11.2004 Львівського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 29.07-02.08.2004
у справі N 5/2013-9/218 господарського суду Львівської
області
за позовом ПП "Монарх"
до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова
про визнання недійсними актів
за участю представників сторін
від позивача: у засідання не прибули
від відповідача: у засідання не прибули
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 29.07-02.08.2004 господарського суду Львівської
області (суддя Данко Л.С.) задоволено позов ПП "Монарх" та визнано
недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському
районі м. Львова від 13.05.2004 N 0001792320/0/11411,
N 0000821700/0/11412 щодо визначення позивачу сум податкових
зобов'язань.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того,
що згідно норм Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
чітко визначено об'єкт оподаткування
єдиним податком - це сума коштів, яка отримана безпосередньо на
поточний рахунок підприємства або до його каси та при цьому
безпосередньо пов'язана з фактами продажу. Також місцевий
господарський суд зазначає, що з норм законодавства України, які
регулюють порядок оподаткування прибутковим податком з громадян,
вбачається утримання даного податку при виплаті доходів виключно
за місцем основної та неосновної роботи, але в жодному разі не при
купівлі-продажу будь-яких товарів у фізичних осіб, в тому числі і
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у
складі: Бобеляка О.М. - головуючого, Дубник О.П., Орищин Г.В.)
постановою від 03.11.2004 залишив рішення без змін.
Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову по справі
скасувати як невідповідні обставинам у справі та податковому
законодавству.
Ухвалою від 24.01.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення
представників сторін, що підтримали викладені у справі доводи,
перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково,
виходячи з наступного.
Судами першої та апеляційної інстанцій були встановлені
наступні обставини.
1. За результатами документальної перевірки правильності
обчислення та дотримання строків внесення до бюджету сум податку
позивачем за період з 01.07.2002 до 31.12.2003 відповідачем
11.05.2004 складено акт N 264/23-2/30706507 та прийнято податкові
повідомлення-рішення від 13.05.2004: N 0001792320/0/11711, яким
визначено суму податкового зобов'язання по єдиному податку на
підприємницьку діяльність з юридичних осіб в розмірі 356,30 грн.,
в тому числі за основним платежем - 186,30 грн. та за штрафними
(фінансовими) санкціями - 170 грн.; N 0000821700/0/1412, яким
визначено суму податкового зобов'язання по прибутковому податку
1654,56 грн., в тому числі основний платіж - 551,52 грн. та
штрафні (фінансові) санкції - 1103,04 грн.
В акті перевірки було визначено, що умови договору без номеру
від 14.08.2001, укладеного ПП "Монарх", не включають підстав
віднесення до бази оподаткування частини суми коштів в розмірі
1863 грн., яку Ощадбанк не перераховує на розрахунковий рахунок
підприємства, а залишає як оплату власних послуг з
розрахунково-касового обслуговування, що передбачено по 1.2
згаданого договору, в результаті чого позивачем було порушено
вимоги ст. 3 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності" ( 727/98 ) (727/98)
- не нараховано та
не сплачено єдиний податок в сумі 186,30 грн.
У відповідності до п. 1.3 згаданого договору комісійну
винагороду, передбачену п. 1.2 договору, Банк утримує самостійно
із суми прийнятого платежу. Клієнту, як передбачено у згаданому
пункті, перераховується сума платежу зменшена на розмір комісійної
винагороди.
В акті перевірки зазначено, що позивач у перевірений період
перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності,
сплачуючи єдиний податок за ставкою 10% від суми виручки від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), а тому на ПП
"Монарх" поширюється спеціальне законодавство - Указ Президента
України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності"
( 727/98 ) (727/98)
.
Згідно з ч. 3 п. 1 згаданого Указу ( 727/98 ) (727/98)
, виручкою від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума,
фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на
розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з
продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Відповідно до п. 3 названого Указу ( 727/98 ) (727/98)
, суб'єкт
підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно
обирає одну з наступних ставок єдиного податку, зокрема,
10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення
податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Касатор вважає, що обставини справи помилково визначені
судами, оскільки позивач не включив до виручки 2% від суми
отриманої з реалізації товару, що по суті становлять оплату
обслуговуючому банку за здійснену касову розрахункову операцію і в
цій частині судами неправильно застосовано до цієї обставини п. 13
Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності" ( 727/98 ) (727/98)
, враховуючи наявність факту
надходження виручки на рахунок позивача в банку і саме ця сума -
виручка є об'єктом оподаткування, за законодавством.
Зі змісту п. 13 Указу Президента України "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності" ( 727/98 ) (727/98)
вбачається,
що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької
діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення
операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Суди, встановивши факт надходження коштів від реалізації
продукції на рахунок позивача у банку, не прийняли до уваги, що
зазначена норма визначає виручкою суму отриману від реалізації
(продажу), а не іншу суму, яка не пов'язана з реалізацією
(продажем) продукції, витрати позивача на касоворо-зрахункове
обслуговування, адмінвитрати, тощо.
Тому судова колегія дійшла висновку про правомірне
донарахування відповідачем податку зі спірної операції та
відповідність законодавству оспореного позивачем податкового
повідомлення-рішення від 13.05.2004 N 0001792320/0/11711.
2. В акті перевірки також зазначається, що шляхом неутримання
та неперерахування до бюджету суми прибуткового податку з громадян
в загальному розмірі 551,52 грн. при виплаті доходів в загальному
розмірі 2757,60 грн. протягом 2003 року фізичній особі
(Долгольовій Л.А.) за товар.
В матеріалах справи наявне Свідоцтво про державну реєстрацію
(перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності фізичної
особи від 24.04.2002.
Згідно зі ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
оподаткуванню підлягають
доходи громадян, одержані протягом календарного року від
здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної
особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти
оподаткування у розділах II та III цього Декрету. При цьому
оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто
різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній
формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо
пов'язаними з одержанням доходу.
Статтею 14 згаданого Декрету ( 13-92 ) (13-92)
передбачено, що з
доходів, зазначених у цьому розділі IV Декрету, податок
обчислюється, зокрема, підприємствами, установами, організаціями,
фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності при
виплаті ними протягом року доходів громадянам, зазначеним у цьому
розділі Декрету, про що не пізніш як через 30 днів після виплати
повідомляється податковим органам за місцем проживання громадян.
Утримані у джерела виплати суми податку враховуються податковим
органом при проведенні податкових розрахунків за доходами,
одержаними за оподатковуваний період.
Наведені норми вказують на те, що при виплаті доходів
утримується виключно за місцем основної та неосновної роботи, і не
утримується при купівлі товарів у фізичних осіб суб'єктів
підприємницької діяльності.
Відповідач не довів обставин виплати фізичній особі коштів за
товар без відповідного документу, яким посвідчується платник
податків, який здійснює підприємницьку діяльність, та доход
фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності, який разом з
доходами за місцем основної роботи (служби, навчання) одержують
доходи від здійснення підприємницької діяльності, тому в цій
частині позов задоволено обґрунтовано і доводи касатора
відхиляються як невідповідні обставинам, на які він послався і
визначив порушенням податкового законодавства.
Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що позов в
частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
N 0001792320/0/11711 від 13.05.2004 слід залишити без задоволення,
скасувавши в цій частині рішення і постанову, а врешті рішення і
постанову залишити без змін. Тобто рішення і постанови підлягають
частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Львівської області від
29.07-02.08.2004 та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 03.11.2004 у справі N 5/2013-9/218 в
частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
N 0001792320/0/11711 від 13.05.2004 ДПІ в Шевченківському районі
м. Львова скасувати. В цій частині позов залишити без задоволення.
3. В решті рішення і постанову у справі N 5/2013-9/218
залишити без змін.