ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2005 Справа N 40/276
Вищий господарський суд України у складі: <...>
розглянувши касаційну скаргу Державного комітету України з
державного матеріального резерву на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2004 р. у справі
N 40/276 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "..."
(далі - ТОВ "...") до Державного комітету України з державного
матеріального резерву (далі - Комітет) про стягнення
3207973,57 грн., В С Т А Н О В И В:
ТОВ "..." звернулось до господарського суду м. Києва з
позовною заявою про стягнення з Комітету 3207973,57 грн. боргу.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.08.2004 р. у
позові відмовлено з тих мотивів, що: позивачем не доведено
належними засобами доказування про невиконання відповідачем своїх
зобов'язань за договором про взаємні поставки N 2-2/86-97 від
25.02.97 р.; акт звірки від 18.07.2003 р. не є доказом того, що
заборгованість виникла саме за названим договором; не надано
доказів про повноваження особи, яка підписала акт звірки з боку
відповідача.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
13.10.2004 р. рішення господарського суду м. Києва від
25.08.2004 р. скасував, позов задовольнив, стягнув з відповідача
на користь позивача 850 грн. за подану апеляційну скаргу.
Постанова мотивована тим, що: актом звірки підтверджена сума
заборгованості, зобов'язання вважаються невиконаними і згідно зі
ст. 599 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правовідносини з
виконання зобов'язань за договором тривають нині.
Ухвалою від 21.10.2004 р. Київський апеляційний господарський
суд дав роз'яснення постанови від 25.08.2004 р. і прийняв нове
рішення, відповідно до якого позов задовольнив, стягнув з
відповідача на користь позивача 3207973,57 грн. боргу та 850 грн.
державного мита.
Комітет звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 13.10.2004 р., рішення
господарського суду м. Києва від 28.08.2004 р. залишити в силі,
посилаючись на те, що при прийнятті постанови судом порушені норми
матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 18.02.2005 р.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких
підставах.
Між Сумським представництвом "Д" (далі - Підприємство) та
відповідачем укладено договір N 2-2/86-97 від 25.02.97 р.,
відповідно до умов якого Підприємство зобов'язалось поставити до
державного резерву зерно пшениці 3-го класу в кількості
55100 тонн, а відповідач зобов'язався відпустити із державного
резерву дизельне паливо у кількості 29000 тонн, вартість якого
еквівалентна вартості зерна, поставленого підприємством
відповідачу.
Пунктом 4 договору (підпункти 4.4, 4.5) про взаємні поставки
передбачено, що Підприємство у термін до 01.11.97 р. включно
поставляє відповідачеві продукцію. Факт закладання продукції до
державного резерву оформляється приймальним актом за формою Р-16.
Між позивачем та Підприємством 22.07.2003 р. укладено договір
N 92-04-05 про уступку права вимоги, відповідно до умов якого до
позивача перейшло право вимоги виконання зобов'язання відповідачем
щодо оплати заборгованості на суму 3207973,75 грн., яка виникла у
відповідача згідно з актом звірки.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів вважає, що позивач не довів належними засобами
доказування, що на момент укладення договору N 92-04-05 уступки
права вимоги та на момент звернення з позовом до суду відповідач
не виконав своїх зобов'язань за договором про взаємні поставки
N 2-2/86-97 від 25.02.97 року.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції безпідставно
дійшов висновку про те, що з моменту складання акта звірки сторони
пролонгували дію договору N 2-2/86-97 від 25.02.97 р. і що акт
звірки підтвердив заборгованість відповідача за цим договором.
В акті звірки від 18.07.2003 р. сторони не зазначили, що
заборгованість виникла саме за договором про взаємні поставки
N 2-2/86-97 від 25.02.97 року. В акті звірки також не зазначено,
що названий договір сторонам пролонгований.
Акт підписаний зі сторони Державного комітету України з
державного матеріального резерву особою, прізвище якої в акті не
зазначено, доказів, які підтверджують повноваження цієї особи,
також не надано.
За таких обставин акт звірки не може слугувати як доказ,
підтверджуючий заборгованість відповідача за договором N 2-2/86-97
від 25.02.97 р. та пролонгацію останнього.
Будь-яких інших доказів на обґрунтування своїх позовних вимог
позивачем не надано.
Беручи до уваги викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву задовольнити.
Постанову від 13.10.2004 р. та ухвалу від 21.10.2004 р.
Київського апеляційного господарського суду у справі N 40/276
скасувати, а рішення від 25.08.2004 р. господарського суду міста
Києва у названій справі залишити без зміни.
Стягнути з позивача на користь відповідача 850 грн. держмита.
Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.