ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10-17.02.2005 Справа N 37/90
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянула касаційні скарги
спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому
Розі Дніпропетровської області (надалі СДПІ у м. Кривому
Розі),
Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції
Дніпропетровської області (надалі Криворізька МДПІ),
товариства з обмеженою відповідальністю "Транспорт" (надалі
Товариство)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 19.11.04
у справі N 37/90
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Товариства
до Криворізької МДПІ, відділення Державного казначейства в
Криворізькому районі Дніпропетровської області (надалі
Казначейство), СДПІ у м. Кривому Розі
про стягнення процентів.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Кохан В.М. (за дов. б/н від 10.01.05)
- у судовому засіданні 10.02.05, 17.02.05;
- відповідачів Криворізької МДПІ:
Зайченко Н.В. (за дов. N 0424/10/10 від 31.12.04)
- у судовому засіданні 10.02.05, 17.02.05;
Казначейства: не з'явилися;
СДПІ у м. Кривому Розі:
Дарій Л.Г. (за дов. N 1857/10/13-55/034 від 03.02.05)
- у судовому засіданні 10.02.05;
Бобченко А.Є. (за дов. N 14/10/10-023 від 04.01.05)
- у судовому засіданні 10.02.05, 17.02.05;
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 10.02.05 було оголошено перерву до 17.02.05 для
виготовлення вступної та резолютивної частин постанови Вищого
господарського суду України.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 17.02.05 було оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 12.07.04 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Кеся Н.Б.) позовні вимоги Товариства було
задоволено.
Казначейство зобов'язано перерахувати на рахунок Товариства
суму процентів по податку на додану вартість у сумі
1 662 659,02 грн.
З Казначейства на користь Товариства стягнуто судові витрати
у розмірі 1 508,94 грн.
З Криворізької МДПІ на користь Товариства стягнуто судові
витрати у розмірі 154,53 грн.
З СДПІ у м.Кривому Розі на користь Товариства стягнуто судові
витрати у розмірі 154,53 грн.
Постановою від 19.11.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого
Шуби І.К., суддів Кузнецової І.Л., Чимбар Л.О.) апеляційну скаргу
СДПІ у м. Кривому Розі задоволено частково.
Рішення від 12.07.04 господарського суду Дніпропетровської
області частково скасовано.
Казначейство зобов'язано перерахувати на рахунок Товариства
проценти по податку на додану вартість у сумі 352 568,02 грн.
В решті позовні вимоги залишено без розгляду.
З Криворізької МДПІ на користь Товариства стягнуто
360,49 грн. витрат по сплаті державного мита.
З Товариства в доход державного бюджету стягнуто 180,24 грн.
державного мита за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційної інстанції
Товариство, Криворізька МДПІ та СДПІ у м. Кривому Розі звернулися
до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.
Товариство просить скасувати постанову від 19.11.04
Дніпропетровського апеляційного господарського суду та залишити
без змін рішення від 12.07.04 господарського суду
Дніпропетровської області.
Товариство вважає, що Дніпропетровським апеляційним
господарським судом при прийнятті оскарженої постанови було
порушено вимоги ст.ст. 4-5, 35, 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Закону України "Про державний бюджет
на 2004 рік" від 27.11.03 N 1344-IV ( 1344-15 ) (1344-15)
, Постанови
Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики для погашення простроченої бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість" від 25.12.03 N 2014
( 2014-2003-п ) (2014-2003-п)
.
На думку Товариства, відповідно до вказаних нормативних актів
судом апеляційної інстанції не було надано належної правової
оцінки щодо правовідносин, які склалися між суб'єктом
господарювання та органами податкової служби при відшкодуванні
відсотків нарахованих на суму бюджетної заборгованості по податку
на додану вартість, а також не визначено порядок погашення
простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість
шляхом випуск облігацій внутрішньої державної позики.
Криворізька МДПІ та СДПІ у м. Кривому Розі просять скасувати
постанову від 19.11.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду та рішення від 12.07.04 господарського суду
Дніпропетровської області, та прийняти по справі нове рішення про
відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.
На думку скаржників, судовими інстанціями при прийняті
оскаржених процесуальних актів не було взято до уваги вимоги
ст. 12 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік"
( 1344-15 ) (1344-15)
, та п.п.3, 7, 10 Постанови Кабінету Міністрів України
"Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для погашення
простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість" ( 2014-2003-п ) (2014-2003-п)
, оскільки не було враховано, що
Товариство обрало шлях погашення заборгованості за рахунок
отримання облігацій внутрішньої державної позики.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши касаційні скарги, уточнення до них, відзиви на
касаційні скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності їх оцінки судом, а також правильність застосування
норм процесуального і матеріального права дійшла до висновку, що
касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних
підстав.
При вирішенні спору по суті судовими інстанціями було
встановлено, що Товариство взято на облік у СДПІ у м. Кривому Розі
як платник податків з 06.02.04, а до цього часу знаходилося на
обліку у Криворізькій МДПІ.
Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що
рішенням від 06.04-11.04.00 арбітражного суду Дніпропетровської
області по справі N Н/13-41 державну податкову інспекцію у
Криворізькому районі Дніпропетровської області було зобов'язано
надати до Казначейства висновки щодо відшкодування Товариству з
державного бюджету 2 313 395,76 грн. податку на додану вартість за
період з жовтня 1997 року по грудень 1999 року, та відсотків,
виходячи із 120% від обліковою ставки НБУ, за несвоєчасне
повернення з бюджету податку на додану вартість у сумі
1 594 634,55 грн. за весь період бюджетної заборгованості по
06.04.00.
Місцевим судом при вирішенні спору було взято до уваги, що
зазначеним рішенням суду від 06.04-11.04.00 встановлено факт
виникнення бюджетної заборгованості перед Товариством з податку на
додану вартість за деклараціями за період з жовтня по грудень
1999 року та наявність підстав для нарахування процентів на суму
цієї заборгованості по 06.04.00.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу від
08.08.00 N Н/13-41 арбітражного суду Дніпропетровської області
платіжними дорученнями N 1 та N 2 на розрахунковий рахунок
Товариства було перераховано відповідно 62 800 грн. та 6 000 грн.
Крім того, судовими інстанціями встановлено, що рішенням від
19.09-23.09.02 господарського суду Дніпропетровської області у
справі N Н27/107 Криворізьку МДПІ було зобов'язано надати до
управління Державного казначейства України у Дніпропетровській
області висновок щодо відшкодування Товариству процентів по
бюджетній заборгованості з податку на додану вартість за період з
07.04.00 по 31.05.02 у розмірі 2 347 247,70 грн.
Даним судовим рішенням було встановлено факт відшкодування
Товариству з бюджету суми податку на додану вартість за період з
жовтня 1997 року по грудень 1999 року, у зв'язку з чим з бюджету
стягнуто суму процентів в розмірі 2 347 247,70 грн. по 31.05.02
включно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,
підставним висновок суду першої інстанції, що 83% суми позову
(1 391 200,64 грн.) складає сума процентів з ПДВ, бюджетна
заборгованість якого встановлена господарським судом в попередніх
судових спорах.
Посилання СДПІ у м. Кривому Розі на те, що погашення
заборгованості раніше шляхом проведення взаємозаліку відповідно до
постанови Кабінет Міністрів України "Про деякі питання
відшкодування сум податку на додану вартість та впорядкування
розрахунків з бюджетом" від 07.12.99 N 2215 ( 2215-99-п ) (2215-99-п)
місцевим
судом правомірно не було прийнято до уваги, оскільки ці доводи за
часом не узгоджуються з судовими рішеннями, якими факт повного або
часткового погашення заборгованості з ПДВ не встановлено.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.04 Товариство
звернулося з позовом до господарського суду Дніпропетровської
області про зобов'язання Казначейства перерахувати на його
розрахунковий рахунок в установі банку суму процентів податку на
додану вартість за період з жовтня 1997 року по листопад
2003 року, виходячи з 120% від облікової ставки Національного
банку України, що діяла на момент її виникнення за період з
01.06.02 по 24.11.03 в сумі 1 275 525 грн.
Заявою від 12.07.04 N 07-12-02 Товариство доповнило первинно
заявлені вимоги.
Згідно з поданою заявою розмір процентів, які Товариство
просило перерахувати на його рахунок складав 1 662 659,02 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, даний розмір процентів
було визначено за період з 01.06.02 по 30.04.04 відповідно до
розрахунку по бюджетній заборгованості, встановленого рішенням
арбітражного суду у справі N Н/13-41 (лютий-грудень 1999 року).
При цьому, як встановлено місцевим судом, розмір процентів по
бюджетній заборгованості за січень 2002 року та лютий, травень,
серпень, вересень, жовтень, листопад 2003 року визначено
Товариством не з 01.06.02, а з урахуванням періодів відшкодування
податку, вказаних у відповідних податкових деклараціях.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими
до виконання на всій території України.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
звертає увагу, що у відповідності до ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставою для
звільнення від доказування є преюдиційні факти, встановлені
рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, які
не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті самі сторони.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що суд першої інстанції при винесенні судового
рішення правомірно взяв до уваги рішення від 06.04-11.04.00
арбітражного суду Дніпропетровської області по справі N Н/13-41 та
рішення від 19.09-23.09.02 господарського суду Дніпропетровської
області у справі N Н27/107, оскільки дані судові рішення були
переглянуті в порядку нагляду та касаційному порядку, і набрали
законної сили.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає помилковим дії суду апеляційної інстанції, який під
час розгляду справи в порядку перегляду всупереч вимог норм
процесуального права дослідив обставини та докази, що вже були
дослідженні в ході господарського судочинства по справам N Н13/41
та N Н27/107.
Також, судовими інстанціями встановлено, що окрім суми
процентів, яка визначена за бюджетною заборгованістю, що
встановлена попередніми судовими рішеннями, 17% суми позову
складає сума 271 458,38 грн., яка є процентами за несвоєчасність
відшкодування суми податку на додану вартість за податковим
деклараціями за січень. березень, червень, жовтень, грудень
2000 року, січень 2001 року, лютий, травень, серпень, вересень,
жовтень, листопад 2003 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу, що відповідно до п.п.7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підставою для отримання
відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний
період, що надані Товариством.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи, які відповідно до законодавства
повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
СДПІ у Кривому Розі не було надано до
попередніх судових інстанцій беззаперечних доказів щодо
відсутності надмірної сплати податків в зазначені періоди.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
обґрунтованим висновок місцевого суду, що посилання СДПІ у
м. Кривому Розі на неправильне визначення моменту виникнення
бюджетної заборгованості та відсутності доказів надмірної сплати
ПДВ є помилковим, оскільки попередніми судовими рішеннями факт
моменту виникнення бюджетної заборгованості встановлено, та
відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
є преюдиційним.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає підставним неврахування судом першої інстанції тверджень
СДПІ у м. Кривому Розі щодо відшкодування суми бюджетної
заборгованості за рахунок облігацій відповідно до постанови
Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики для погашення простроченої бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість" від 25.12.03 N 2014
( 2014-2003-п ) (2014-2003-п)
, оскільки податковим органом не доведено обставин
щодо вчинення Товариством передбачених цієї постановою дій
(відкриття рахунку в банку для розміщення цінних паперів, подання
відповідної заяви), які свідчать про згоду на отримання саме
такого способу відшкодування податку.
Так, ст. 12 Закону України "Про Державний бюджет України на
2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
передбачено, що погашення простроченої
бюджетної заборгованості по ПДВ, що виникала за станом на 01.11.03
та не відшкодована за станом на 01.01.04, здійснюється шляхом її
оформлення облігаціями внутрішньої державної позики з терміном
обігу п'ять років. Порядок випуску, обігу, погашення зазначених
облігацій ( 2014-2003-п ) (2014-2003-п)
, а також нарахування відсотків на них
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до останнього абзацу "Основних умов випуску
облігацій внутрішньої державної позики для погашення простроченої
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість",
затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.03
N 2014 ( 2014-2003-п ) (2014-2003-п)
, основні умови випуску облігацій є
публічною пропозицією платникам податку щодо оформлення
простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану
вартість, яка утворилася на 01.11.03 і не відшкодована до
01.01.04, облігаціями внутрішньої державної позики.
Своє волевиявлення на оформлення простроченої бюджетної
заборгованості шляхом одержання вказаних облігацій платник
реалізує шляхом подання відповідної заяви встановленої форми
відповідно до п. 11 Порядку випуску облігацій внутрішньої
державної позики ( 2014-2003-п ) (2014-2003-п)
.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про цінні папери і
фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
облігації усіх видів (у тому числі й
облігації внутрішньої державної позики) розповсюджуються серед
підприємств на добровільних засадах. Отже, оформлення простроченої
бюджетної заборгованості по ПДВ облігаціями внутрішньої державної
позики здійснюється винятково на добровільній основі за бажанням
платника податку.
Згідно п.11.4 ст. 11 Закону ( 1201-12 ) (1201-12)
зміни порядку
оподаткування на додану вартість можуть здійснюватися тільки
внесенням змін у цей Закон.
В ст. 7 Закону України "Про систему оподаткування"
( 1251-12 ) (1251-12)
зазначено, що зміна податкових ставок і механізм
справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть
запроваджуватися Законом України про Державний бюджет на
відповідний рік.
Таким чином, передбачений ст. 12 Закону України "Про
Державний бюджет України на 2004 рік" ( 1344-15 ) (1344-15)
спосіб
відшкодування ПДВ є альтернативним нарівні із способами,
встановленими ст.ст. 7, 8 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, і не позбавляє платника податку на
отримання бюджетного відшкодування відповідно до положень
останнього із вказаних законів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
помилковим скасування апеляційним судом рішення місцевого
господарського суду в частині стягнення суми процентів з
посиланням на те, що таке рішення прийнято з неповним з'ясуванням
обставин, які мають значення для справи, та на підставі ст.ст. 43,
81 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з
огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, суд апеляційної інстанції
підставою залишення позову без розгляду вважає п. 5 ч. 1 ст. 81
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно
якої господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач
без поважних причин не надав витребувані господарським судом
матеріали, необхідні для вирішення спору.
Апеляційний суд зазначив, що на його вимогу (ухвали від
07.09.04, 30.09.04) розрахунок суми процентів, здійснений з
урахуванням вимог Закону України "Про податок па додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та даних особового рахунку Товариством надано не
було, з огляду на що в зазначеній частині позов було залишено без
розгляду.
Колегія судів Вищого господарського суду України враховує, що
ст. 102 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
визначає, що апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого
господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня
надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в
апеляційну інстанцію.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що на підставі документів, наявних в матеріалах
справи, апеляційний суд мав можливість встановити обсяг суми
процентів по ПДВ, що підлягала до відшкодування, а посилання на
ненадання Товариством витребуваних документів, що унеможливило
встановлення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а отже й
вирішення спору по суті і цій частині, не відповідає матеріалам
справи.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку про необґрунтованість застосування
судом апеляційної інстанції правових наслідків невиконання вимог
ухвал суду, у зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції в
даній частині підлягає скасуванню.
Щодо відшкодуванні судових витрат колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає правомірним врахування судом
першої інстанції п. 4.1 Порядку відшкодування податку на додану
вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації
України та Головного управління Державного Казначейства України
від 02.07.97 N 209/72 ( z0263-97 ) (z0263-97)
, де визначено, що відшкодування
податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами
Державного казначейства України за висновками податкових органів
або за рішенням суду. Водночас, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що місцевим судом підставно
взято до уваги, що за попередніми судовими рішеннями в рамках
виконавчого провадження відшкодування бюджетної заборгованості не
відбулося, у зв'язку з чим в цій частині судові витрати
пропорційно покладено на Казначейство (83%), та рівними частками
на Криворізьку МДПІ та СДПІ у м.Кривому Розі (17%).
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень, всупереч чого податковими органами та Казначейством не
було надано до судових інстанцій беззаперечних доказів та фактично
не доведено обставин на підтвердження своїх вимог.
Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає
увагу скаржника, що відповідно ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та
процесуального права. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що судом першої інстанцій було
повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для
справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з
дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає
підстави для залишення його без змін, а постанова суду апеляційної
інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з помилковим
застосуванням норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Транспорт" N 12-11-01 від 12.12.04 задовольнити повністю.
Касаційні скарги спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного
комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області
N 16988/10/10-023 від 15.12.04 та Криворізької міжрайонної
державної податкової інспекції Дніпропетровської області
N 9983/10/10 від 17.12.04 задовольнити частково.
Постанову від 19.11.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі N 37/90 господарського суду
Дніпропетровської області скасувати, а рішення від 12.07.04
господарського суду Дніпропетровської області у даній справі
залишити без змін.