ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2005 Справа N 25/467
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Дроботової Т.Б.
суддів: Гоголь Т.Г., Пордаєвич Л.В.
за участю представників сторін
позивача - Курганський Г.М. дов. від 30.09.2004 року
відповідача - Литвиненка О.О. дов. від 08.02.2005 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
касаційної скарги суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи Ш.Л.В.
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.07.2004 року
у справі N 25/467 господарського суду міста Києва
за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі міста Києва
до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи
Ш.Л.В.
про стягнення 25314,48 гривень
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста
Києва звернулася з позовом до суб'єкта підприємницької
діяльності - фізичної особи Ш.Л.В. про стягнення суми податкового
боргу в розмірі 25314,48 гривень, який складається з
донарахованого податку на додану вартість та фінансових санкцій,
посилаючись на те що заборгованість підприємця з податку на додану
вартість виникла в зв'язку з несплатою податкового зобов'язання,
нарахованого податковою інспекцією згідно рішення про застосування
та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про
оподаткування N 43/17-3/2280710502/163 від 21.02.2001 року.
Суб'єкт підприємницької діяльності - Ш.Л.В. звернулася з
зустрічним позовом в якому просила визнати недійсним рішення
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі
міста Києва N 43/17-3/2280710502/163 від 21.02.2001 року.
22.10.2002 року податкова інспекція збільшила свої позовні
вимоги і просила суд стягнути з суб'єкта підприємницької
діяльності - фізичної особи Ш.Л.В. податковий борг у сумі
33725,26 гривень, що складався із 25144,48 податку на додану
вартість та фінансових санкцій з податку на додану вартість, пені
у сумі 8410,78 гривень та 170 гривень фінансових санкцій
застосованих відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2003 року,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 15.05.2003 року, позов Державної
податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
задоволено частково в сумі 6355,67 гривень. В частині здійснених
донарахувань з податку на додану вартість за 1998, 1999 роки та
фінансових санкцій та пені за 1998, 1999 та 2000 роки в
задоволенні позову відмовлено, з посиланням на приписи
підпунктів 18.1.1, 18.1.3 пункту 18.1 статті 18 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
В задоволенні зустрічного позову також попередніми судовими
інстанціями відмовлено, з посиланням на те, що факт невірного
заповнення декларації з податку на додану вартість не був
спростований платником податку, що, як результат, призвело до
заниження податкових зобов'язань, а відтак донарахування здійснені
податковим органом є правомірними.
Постановою Вищого господарського суду України від
04.12.2003 року рішення господарського суду міста Києва від
23.01.2003 року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.05.2003 року скасовано та направлено на
новий розгляд до господарського суду міста Києва в частині
вирішення первісного позову про стягнення з відповідача
заборгованості. Вищий господарський суд України зазначив, що
вирішуючи питання про необхідність часткового списання нарахованих
податковою інспекцією податкових зобов'язань місцевий суд вийшов
за межі позовних вимог, порушивши тим самим приписи статті 83
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
зазначене не було враховане і апеляційним судом при здійснення
апеляційного провадження.
Господарський суд міста Києва рішенням від 12.03.2004 року
(суддя Лосєв А.М.) позов Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі міста Києва задовольнив, стягнув з суб'єкта
підприємницької діяльності - фізичної особи Ш.Л.В. до Державного
бюджету України заборгованість в сумі 34848,16 грн. та 348,45 грн.
витрат по сплаті державного мита. Суд визнав доведеним факт
існування заборгованості відповідача перед бюджетом в розмірі
34848,16 грн. посилаючись на те, що чинним на момент розгляду
спору рішенням Державної податкової інспекції у Радянському районі
міста Києва визначена сума податкових зобов'язань та фінансових
санкцій відповідача перед бюджетом, зазначені рішення не
скасовані, не визнані в установленому порядку недійсними, доказів
сплати відповідачем зазначених в цих рішеннях сум, заявлених
позивачем до стягнення, суду не надано. За апеляційною скаргою
суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Ш.Л.В.,
Київський апеляційний господарський суд (судді Шипко В.В.,
Дикунська С.Я, Нечитайло О.М.) переглянув рішення господарського
суду міста Києва від 12.03.2004 року і постановою від
29.07.2004 року Київського апеляційного господарського суду
залишив його без змін з тих же підстав.
Не погодившись з рішенням та постановою судових інстанцій,
суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Ш.Л.В.
звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України, в якій просить рішення господарського суду міста Києва
від 12.03.2004 року і постанову Київського апеляційного
господарського суду від 29.07.2004 року у цій справі скасувати,
прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача частково
в сумі 6522,79 грн.
Скарга вмотивована невірним застосуванням господарськими
судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме
підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1.4 пункту 4.1
статті 4, підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.4.1
пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
. Скаржник посилається на
незастосування при прийнятті спірних рішень підпункту 18.1.1
статті 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами", при цьому суми податкового боргу, які підлягають
списанню повинні визначатись на підставі статті 4 Декрету Кабінету
міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і
неподаткових платежів" ( 8-93 ) (8-93)
, який на той момент визначав
поняття недоїмки; недоїмка у сумі 6893,86 грн. виникла саме станом
до 31.12.1999 року і таким чином підлягає списанню.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх у
судовому засіданні представників позивача та відповідача,
перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності
юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в
рішенні господарського суду міста Києва та постанові Київського
апеляційного господарського суду у даній справі, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції, а саме.
Державною податковою інспекцією у Радянському районі міста
Києва була здійснена перевірка дотримання відповідачем, суб'єктом
підприємницької діяльності Ш.Л.В., вимог законодавства про
оподаткування, за результатами якої складено акт N 43 від
12.02.2001 року в якому, зокрема, зазначено, що сума
донарахованого прибуткового податку склала 8 грн. За несвоєчасне
перерахування прибуткового податку була нарахована пеня в сумі
45 гривень 36 копійок, про що зазначено в додатку 1 до акта
перевірки. В цій частині здійснених донарахувань відповідач
заперечень не надавав. Крім того, в акті перевірки зазначено, що
відповідач відніс суми податку на додану вартість не в позитивне
значення, а у від'ємне, що призвело до виникнення податкового
кредиту, якого не було. Всього перевіркою донараховано з цих
підстав 14349 гривень податку на додану вартість за 1998, 1999, та
2000 роки про що зазначено в таблиці розрахунку податку на додану
вартість, яка міститься в акті перевірки. Згідно додатку N 2 на
суму недоїмки нарахована пеня всього в сумі 7082,51 гривні, а
також застосовані фінансові санкції в розмірі 100 відсотків на
суму 14349 гривень.
На підставі висновків акта перевірки Державною податковою
інспекцією у Радянському районі міста Києва 21.02.01 року прийнято
рішення N 43/17-3/2280710502/163 про нарахування 14349 гривень
податку на додану вартість та застосування до відповідача
14349 гривень фінансових санкцій з цього виду податку. Крім того
прийнято рішення N 43/17-3/2280710502/164 про стягнення 8 гривень
прибуткового податку та 45,36 гривень пені з прибуткового податку.
Як зазначено в постанові апеляційного господарського суду
станом на день вирішення спору відповідачем не сплачені узгоджені
податкові зобов'язання з податку на додану вартість, що визначені
відповідачем в податкових деклараціях, відображені в обліковій
картці платника податку, становлять 34848,16 грн.
Попередні судові інстанції також встановили, що відповідач не
спростував факти невірного заповнення податкових декларацій, що
потягло за собою недоїмку, не надав допустимих доказів на
підтвердження обставин, викладених в зустрічній позовні й заяві, а
також доказів які б підтвердили, що господарські операції, про які
йшлося в додаткових поясненнях наданих відповідачем до суду,
здійснювалися на умовах відстрочки оплати.
Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником
податків у встановлені строки, визнається сумою податкового боргу
платника податку.
Податковий борг, це податкове зобов'язання (з урахуванням
штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником
податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку,
але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на
суму такого податкового зобов'язання (пункт 1.3 статті 1 Закону
України N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 року).
Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення
податкового боргу (далі - органи стягнення), є виключно податкові
органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції
(підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України N 2181-III
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 року).
Право податкових органів на звернення до суду з позовом про
стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими
фондами, передбачене пунктом 11 статті 10 Закону України "Про
державну податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
.
Оскільки попередніми судовими інстанціями було встановлено
наявність у відповідача несплачених узгоджених податкових
зобов'язань на загальну суму 34848,16 грн., Вищий господарський
суд України вважає, що господарський суд апеляційної інстанції
всебічно і повно дослідивши всі обставини справи прийшов до
правильного висновку щодо стягнення з відповідача зазначеної суми
заборгованості.
За таких обставин, переглянута постанова Київського
апеляційного господарського суду від 29.07.2004 року у справі
N 25/467 є законною та обґрунтованою, а відтак доводи касаційної
скарги визнаються непереконливими, підстав для її задоволення не
вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального
права України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2004 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.07.2004 року у справі N 25/467 залишити без змін, а касаційну
скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи
Ш.Л.В. - без задоволення.