ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2005 Справа N 25/300
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Першикова Є.В. - головуючого, Савенко Г.В., Ходаківської І.П.,
розглянувши касаційні скарги спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на
постанову від 26.10.2004 р. Київського апеляційного господарського
суду у справі N 25/300 господарського суду м. Києва за позовом
Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" до СДПІ у м. Києві про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за участю
представників сторін: позивача - Мирошник Н.Є., за довіреністю
відповідача - Кондратьєва Ю.О., В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.09.2004 р.,
яке залишене без змін постановою від 26.10.2004 р. Київського
апеляційного господарського суду, позовні вимоги Дочірнього
підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України" (позивач) були задоволені повністю.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення спеціалізованої
державної податкової інспекції в місті Києві по роботі з великими
платниками податків (відповідач) N 0000471606/0 від 16.07.2004 р.,
а також стягнуто з відповідача 203 грн. - судових витрат.
Не погодившись з прийнятими по справі судовими рішеннями,
відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову від 26.10.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду міста Києва від
14.09.2004 р. у справі N 25/300, і прийняти нове рішення, яким в
задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями,
спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по
роботі з великими платниками податків 17 липня 2004 року було
проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог
податкового законодавства щодо правильності нарахування податкових
зобов'язань з податку на додану вартість та достовірності
заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість ДП
"Укрнафтогазкомплект" за березень та квітень 2003 року.
За результатами перевірки складено акт N 469/16-6/30167066
від 14.07.2004 р. (копія міститься в матеріалах справи).
На підставі вказаного акта відповідач своїм податковим
повідомленням-рішенням N 0000471606/0 від 16.07.2004 року
встановив факт завищення позивачем суми бюджетного відшкодування в
розмірі 716536 грн. та застосував до позивача штрафні (фінансові)
санкції у розмірі 112607,24 грн.
Встановлення завищення суми, заявленої до відшкодування, та
нарахування штрафних санкцій здійснено на підставі того, що, як
вважає відповідач, ДП "Укрнафтогазкомплект" в порушення
підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
завищено суму податкового кредиту,
що привело до неправильного розрахунку податкових зобов'язань з
податку на додану вартість.
На 15 сторінці акта N 469/16-6/30167066 від 14.07.2004 р.
відповідачем зазначено: "враховуючи, що заявлені до відшкодування
суми податку на додану вартість є результатом здійснення
підприємством ДП "Укрнафтогазкомплект" діяльності всупереч вимогам
Статуту ДП "Укрнафтогазкомплект", дійсною перевіркою не
приймаються суми податку на додану вартість, включені до складу
податкового кредиту".
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач
купував товари (роботи, послуги) через посередників із завищеними
націнками, тому такі витрати не пов'язані з придбанням товарів
(робіт, послуг), що використовуються у власній господарській
діяльності.
Як свідчать матеріали справи, позивачем відповідно до
положень чинного законодавства України було подано до відповідного
органу державної податкової служби України податкові декларації з
податку на додану вартість за березень та квітень 2003 року
(належним чином засвідчені копії міститься в матеріалах справи).
Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми
податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з
бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових
зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового
кредиту звітного періоду.
Момент виникнення права на податковий кредит встановлений
пунктом 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно якого датою виникнення права на
податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата
списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату
товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку
(товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних
дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання
податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником
податку товарів (робіт, послуг).
Об'єкт оподаткування податком на додану вартість визначався
позивачем з урахуванням вимог вищенаведених норми Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що податковим
органом не заперечується.
Відповідачем в акті N 469/16-6/30167066 від 14.07.2004 р.
вказано, що всі суми податкового кредиту, які відображено в
декларації, внесені до книги обліку придбання товарів, робіт,
послуг) та підтверджені податковими накладними. У періоді, що
підлягав перевірці, розходжень між сумами податкових зобов'язань
за даними підприємства та результатами перевірки не встановлено.
В порушення статей 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, податкова
інспекція не довела суду, які саме норми Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
порушені позивачем при здійсненні ним господарської операції.
Твердження податкового органу про те, що позивач купував
товари (роботи, послуги) через посередників із завищеними
націнками не може бути взято до уваги, оскільки зазначені
обставини не впливають на встановлений Законом України "Про
податок на додану вартість" порядок визначення платником податку
сум податкових зобов'язань та податкового кредиту, який позивачем
було дотримано в повній мірі.
Пункт 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлює, що продаж товарів (робіт,
послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з
додатковим нарахуванням ПДВ, тобто автономність волі підприємства
у виборі цінової політики не може бути обмежена.
Твердження відповідача про те, що позивач мав здійснювати
свою діяльність, укладаючи угоди виключно з виробниками продукції,
є безпідставним втручанням державного органу у господарську
діяльність та маркетингову політику підприємства позивача.
В судах першої та апеляційної інстанцій податковий орган не
надав жодних доказів про те, що особи, у яких позивач придбавав
продукцію, здійснювали підприємницьку з порушенням законодавства
чи не сплачували при цьому податки.
Беручи до уваги всі вищевикладені обставини в їх сукупності,
колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не ґрунтуються
на вимогах чинного законодавства і підстави для її задоволення та
скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду відсутні.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою сторін
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
залишити без задоволення.
Постанову від 26.10.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду у справі N 25/300 господарського суду м. Києва
залишити без змін.