ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.02.2005 Справа N 50/95-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В. Невдашенко Л.П. Дунаєвської Н.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивзавод "Нова Баварія"
на постанову від 08.12.2004 Харківського апеляційного
господарського суду
у справі N 50/95-04 господарського суду Харківської області
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи Польова І.І.
до товариства з обмеженою відповідальністю "Пивзавод "Нова
Баварія"
про стягнення 13527,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача не з'явився
- відповідача Лавренюк Т.А.
В С Т А Н О В И В:
У липні 2004 року суб'єкт підприємницької діяльності -
фізична особа Польова І.І. звернулась до господарського суду
Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Пивзавод "Нова
Баварія" 13527 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від
28.09.2004 (суддя Усатий В.О.) позов задоволено частково та
стягнуто з відповідача на користь позивача 3429 грн. боргу,
153,17 грн. пені, 35,82 грн. державного мита та 22,93 грн. витрат
на оплату послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового
процесу. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної
шкоди відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
08.12.2004 р. (головуючий Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І.,
Плужник О.В.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що винесені при
неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального
права.
Зокрема, заявник наголошує, що у позивача відсутні підстави
для примусового стягнення основного боргу, оскільки позивач не
надав відповідачу рахунки-фактури на вартість виконаних робіт, як
це передбачено договором; також позивач не вжив заходів досудового
врегулювання спору. Крім того, відповідач посилається на
необґрунтоване стягнення з нього пені, оскільки договором розмір
пені не встановлений. Також відповідач вважає, що суд повинен був
припинити провадження у справі на підставі п.5 ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки сторони уклали угоду про передачу даного
спору на вирішення третейського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної
скарги та проаналізувавши, на підставі встановлених в ній
фактичних обставин, правильність застосування господарським судом
норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних
підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що між
сторонами укладено договір на транспортно-експедиційне
обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом
N 12/04 від 15.04.2004 року, відповідно до умов якого позивач
зобов'язався надати транспортні послуги по перевезенню вантажів на
підставі заявок, які є невід'ємною частиною договору, а
відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти послуги та
оплатити роботу, вартість якої зазначена в разовій заявці.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, а саме: надав
транспортні послуги по перевезенню вантажів на підставі заявок
N 1, N 2, N 3 від 15.04.2004 року на загальну суму 4234,00 грн.
Відповідач, згідно актів прийому-передачі, послуги прийняв, однак
свої зобов'язання щодо оплати, згідно наданих рахунків-фактур,
здійснив частково, мотивуючи тим, що не отримував інших
рахунків-фактур.
Між тим, вказане посилання відповідача не взято судом до
уваги, оскільки відповідач не довів факт неотримання
рахунків-фактур від позивача. До того ж, як зазначили суди, факт
отримання послуг є доведеним, що не заперечується відповідачем та
підтверджується актами прийому-здачі послуг та актом звірки
взаєморозрахунків від 03.09.2004.
За таких обставин та враховуючи, що відповідно до ст. 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, зобов'язання повинні
виконуватися належним чином, відповідно до умов договору,
попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про
задоволення позову в частині стягнення основного боргу.
Також суди правомірно стягнули з відповідача пеню за
несвоєчасну оплату рахунків в сумі 153,17 грн., яка передбачена
п.6.5 договору N 12/04 від 15.04.2004 р.
Щодо посилання відповідача на безпідставність подання позову,
оскільки позивач не вжив заходів досудового врегулювання спору, то
суд правомірно не взяв його до уваги, оскільки відповідно до
рішення N 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
Конституційного Суду України
від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 (про досудове
врегулювання спорів) обрання певного засобу захисту, у тому числі
і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи,
яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору
за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням
юрисдикції судів і права на судовий захист.
Також судом обґрунтовано відхилено клопотання відповідача про
припинення провадження у справі, в зв'язку з передачею спору на
розгляд третейського суду, оскільки відповідач не вказав, до якого
саме третейського суду будуть звертатися сторони, як не вказав і
порядку формування цього третейського суду, тобто, не виконав
вимог п.7.1 договору. Окремої угоди на передачу спору на розгляд
третейського суду сторони не укладали.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони не заслуговуються на
увагу, оскільки спростовуються вищевикладеним, а в силу вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що постанова Харківського
апеляційного господарського суду є обґрунтованою і відповідає
чинному законодавству, а тому підстав для її скасування не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
08.12.2004 р. у справі N 50/95-04 залишити без змін, а касаційну
скаргу - без задоволення.